“Це неправда, що…”: які міфи про німецькі школи не підтвердилися
“Те, що “батьки не допомагають дітям вчитися в німецькій школі”, виявилося неправдою від порадників. Я тут четвертий рік, четвертий рік спостерігаю за навчальною системою і от уже рік спостерігаю за нею зсередини, як вчителька і колега вчителів моїх дітей, і на четвертий рік, практично насамкінець, мені почали приходити відгуки на моїх дітей (позитивні переважно)”, – ділиться досвідом Юлія Смаль, письменниця й освітянка.
У її колонці читайте про те, якими насправді є стосунки між вчителями, батьками й учнями в німецьких школах, що споріднює їх з українськими, а що разюче відрізняється.
УЧАСТЬ БАТЬКІВ І ПОДАРУНКИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ
Це неправда, що участь батьків у навчальному процесі дітей необов’язкова і навіть небажана.
Звісно, якщо ваші діти ходять до школи, приходять на уроки вчасно й час від часу роблять домашку, до вас діла не будуть мати.
Але якщо при цьому вчителі вас не бачать, то дитину негласно зараховують до пропащих, таких, що особливо “зірок з неба не хапають”. Її не будуть гнобити, але особливе ставлення, додаткові бонуси, олімпіади, семінари для обдарованих дітей тощо їй не світять.
Це стосується всього: від наповнення пеналів до відвідування батьківських зборів – усе це помічають і фіксують. Сьогодні вже третя вчителька моїх старших прийшла до мене, поки я робила копії, – засвідчити повагу до моїх дітей і повідомити про їхню особливу талановитість.
Це неправда, що німецькі вчителі не приймають подарунків. Я не говорю про айфони чи подарункові картки в AppleStore, але йдеться про квіти, сувеніри, саморобки і цукерки з країни походження. Усі люблять увагу.
А я просто спостерігаю за процесом зростання оцінок одного окремо взятого Леся (мого сина) від моменту приходу його до нової вчительки – через кілька подарованих (намальованих чи зроблених ним власноруч) речей, кілька коробок волинських солодощів, трояндочку на 8 Березня й чемно відвідані батьківські збори.
За однакову кількість червоних закреслень у жовтні в Леся стояло “п’ять” (фактично найгірша оцінка), тепер стоїть “два” (фактично найкраща). Звісно ж, я чемно беру участь у всіх шкільних акціях, вітаюся з директоркою, печу кексики й ношу по понеділках до школи тромбон. Так що німецькі вчителі дуже цінують подаруночки й гостинчики – і око їхнє одразу стає до учня світлішим.
КАЛІГРАФІЯ, ЧЕРВОНІ ВИПРАВЛЕННЯ Й ОБОВ’ЯЗКОВІ ФОРМАЛЬНОСТІ
Це неправда, що почерк не має значення. Так, Лесь, наприклад, пише прекрасним каліграфічним почерком (не дуже чисто, правда) чорнильною ручкою. А з Марковим почерком я набідувалася в школі, пояснюючи його діагноз.
Те саме стосується правил оформлення класних і домашніх робіт, ведення щоденника, обкладання зошитів в обкладинки виключного кольору, виправлення червоною ручкою. Так, і від порядку в столі, зошитах (і лише після цього – в голові) залежатиме, що дитина являтиме собою в четвертому класі під час визначення рівня її подальшої школи. Адже в 10-11 років дітей розділяють за результативністю на мітельшулє (школа найнижчого рівня знань з відповідними перспективами), реальшулє та гімназії (де готують еліту). Після цього транзакції між школами можливі, але на практиці трапляються майже винятково низхідні і дуже рідко – висхідні.
ЖОДНА ОСВІТНЯ СИСТЕМА НЕ ІДЕАЛЬНА: ПЛЮСИ І МІНУСИ НІМЕЦЬКОЇ ШКОЛИ
Німецька школа – це дуже складна для мене ієрархічна система. Звісно, я не беруся її ламати зсередини, щось мені в ній подобається, щось ні.
Наприклад, попри величезну різноманітність предметів, у школі немає літератури. Жодної. Усе, що читають діти, є в загальному курсі мови. Хоч загалом книжок читають багато. Є питання до природничого циклу і багато до чого ще, але, закінчивши гімназію, діти уже готові спеціалісти, які цінуються на ринку праці навіть без вищої освіти.
Це неправда, що в школах не збирають грошей. Близько 50 євро на рік збирають на копії. А ще ми збиралися якось на полиці в клас. Привіт борцям з корупцією.
До речі, в школі практично нічого не можна зробити з учителем, якщо він вам не подобається чи реально чудить. Учитель перебуває під державним захистом. Не можна змінити початкову школу, перевівши дитину, не можна змінити клас і вчителя – це якраз те, на що батьки не впливають. Дуже-дуже рідко на процес може вплинути управління освіти: дати неохочий дозвіл на переведення дитини до іншого навчального закладу. Так само не можна міняти мітельшулє – лише за місцем проживання.
Гімназії міняти можна, але якщо ви раптом з Саксонії чи Берліна і хочете вчитися в гімназії Баварії, то це теж непросто, бо сюди можна втрапити лише в статусі гостьового учня і ще довести, чи справді ти гімназист, чи тільки на словах. Шкільна система Баварії вважається однією з найважчих в Німеччині.
Усе це спричиняє кризу кваліфікованих кадрів, оскільки мало людей таки добиваються тієї вищої освіти, а якщо вже добиваються, то нерви з вчителюванням нікому не потрібні.
За останній місяць двоє моїх старших дітей взяли участь в різних акціях. Марко – у науковому хімічному баварському таборі, де, очевидно, професура приглядається до майбутнього покоління. Через це Марко в нас – особлива гордість вчительки хімії.
А Оленка щойно приїхала з міжнародного політичного семінару, присвяченого голокосту і 78-й річниці закриття концентраційного табору Фльоссенбург (де перебував, зокрема, батько Віктора Ющенка – Андрій). Це був наповнений подіями, знаннями, знайомствами тиждень, де двоє українських дітей (Оленка від Німеччини і хлопець від Польщі) покладали заодно вінок до пам’ятної дошки українцям.
На такі акції запрошують саме дітей неледачих батьків. І зараз буде дещо несподіваний висновок.
Коротко окреслю свій досвід: Україна (школа в Луцьку, школа в Києві, Міжнародна Українська Школа – дистанційно), 15 років мого вчителювання, 6 років дитячого навчання; Китай – Міжнародна школа Maple Leaf, де вчилися мої діти, і мовні центри, де я викладала; Німеччина – початкова школа молодшого, гімназія старших, моє вчителювання в інтеграційних програмах двох шкіл; червоний диплом магістра хімії і кандидатський диплом з філології; 32 роки в Пласті, педагогіка до сніданку, обіду з вечерею, уві сні й наяву.
Мене розважають дискусії про українську школу з усіх боків: погана, хороша, вчителі погані, діти погані, рівень знань низький, забагато предметів, об’єднати, скоротити, пожаліти, заборонити, розігнати… І всі такі мудрі. А в мене мільйон аргументів, щоб не погодитися з жодною стороною дискусії. І це я – та людина, що завжди бовтається в тій освітній системі, альтернативи якій у світі поки не існує.
Українська система освіти, якщо виключити з неї корупцію і те, що часом у вчителі йдуть люди, яким більше йти нікуди, – точна копія німецької системи освіти, навіть більш співчутлива до дітей. І китайської. І якоїсь іще. Наразі її неможливо зламати, бо так: де би ви всі такі грамотні взялися? Її можна трохи полікувати, поборотися із симптомами, але…
Альтернативи не існує.
І не існує жодної ідеї, що з цим робити.
Раптом вам захочеться згадати про “щасливі фінські школи”, то не треба. Фінська система освіти в кризі через її низький рівень, і про це пишуть всі європейські освітні ЗМІ.
Отже, не існує. І крапка. Як би не хотілося кожному знавцю педагогіки й функціонування освіти, який знає точно, як то треба правильно.
І поки живіть із цим.
Юлія Смаль, письменниця, вчителька хімії, кандидатка філологічних наук
Шукайте деталі в групі Facebook
