Били, аж харкав кров’ю: чому жорстокість у школах Франківська – вже не міф

Не так давно Франківськ сколихнуло відео, де старшокласники знущалися над молодшим за них сиротою.

Виявляється, тепер діти не тільки з’ясовують свої стосунки з кулаками, а й для розваги знимкують побої, аби викласти їх у мережі і вбити тим кількох зайців: залякати, похвалитися силою, ще більше принизити інших. Чому так стається і чому бандитські розбірки серед неповнолітніх із американських бойовиків досить швидко перевтілюються в нашу реальність, намагалася зрозуміти журналістка WestNews.

“Франківське Чикаго”

… 23 серпня, Івано-Франківський міський суд. Чергове засідання у справі атовця Віталія Мельничука, котрого звинувачують у побитті підлітка, перенесли аж на 9 жовтня. Резонансна справа резонансна не фактом зламаного носа у школяра, а тим, що за нею стоїть. Як розповідає син підозрюваного – теж Віталій, він начебто заступався за свого товариша-сироту, якого регулярно били і знімали на відео старшокласники. Відтак, підлітки зібралися групою і побили самого Віталія до втрати пам’яті (“Били, аж харкав кров’ю

“, – пізніше розповідав він). А коли батько хлопця спробував розібратися з кривдниками сина, його самого затримали й наразі судять за статею про умисне легке тілесне ушкодження. Цю справу деякі ЗМІ охрестили як “франківське Чикаго”.

В оприлюдненому в мережі відео видно, як школяр у міській ЗОШ №13 б’є молодшого за себе хлопчика, а третій все фіксує на телефон. (Обережно, нецензурна лексика!)

Адвокат Мельничука Олег Веремієнко стверджує, що цей і подібні випадки – наслідок передусім батьківського недбальства, коли мама й тато не приділяють достатньо уваги й часу своїм дітям чи й практикують насильство в родині. У юриспруденції прийнято, що за особливо жорстокі вчинки дітей до 14 років та злочини дітей до 16 років відповідальність несуть їхні батьки.

– Я працюю з дітьми майже 20 років, і жорстокість була завжди, але зараз вона зросла в десятки разів, – наголошує пан Олег. – Раніше діти просто билися, а зараз вони знімають відео, і це переходить межу дитячих ігор. Ситуація у 13 школі, як на мене, має ознаки вуличної банди: систематичність, розподіл ролей, організованість. Відео (побиття сироти – автор) вони виклали в інтернет, у закриті групи, аби залякати інших дітей. Якщо це вчасно не зупинити, то буде таке, як наприклад, була історія з дуже жорстокими Дніпропетровськими маньяками (троє колишніх однокласників, дітей із заможніх родин, що у школі катували тварин та били молодших дітей, а в 19 років за два місяці вбили молотками щонайменше 21 людину без ніяких на те причин – автор). Все до того йде.

Жорстокість трапляється, але ситуація не катастрофічна

– Як такої статистики ми не ведемо, – розповідає начальник сектору молодіжної превенції управління превентивної діяльності ГУНП в Івано-Франківській області підполковник поліції Алла Бойчук. – Зараз у нас є п’ять кримінальних проваджень, де діти отримали тілесні ушкодження різного роду. Два випадки відеофіксації. Але я наголошую, що не завжди батьки й адміністрації шкіл звертаються до нас, багато випадків вирішують на місці, тому цих випадків може бути набагато більше.

По відео у 13 школі розпочато кримінальне провадження за ст. 296 (Хуліганство), триває слідство, всі діти вже допитані, а потерпілий не має жодних претензій. Ніякої заяви від опікунів не надходило, ми просто проводили перевірку за інформацією, за цим виставленим в інтернеті відео.

–Яку конкретно роботу ви проводите з такими дітьми?

-Коли дитині повідомляють про підозру, цю дитину ми беремо на облік до вироку суду і визначаємо її як дитину-правопорушника. Вирок суду буває різним: рік умовно, заходи виховного характеру. Про ситуацію ми повідомляємо прокуратуру, соціальні служби, освіту. Якщо дитина за рік виправиться і ніяких вчинків повторювати не буде, ми знімаємо її з обліку.

Наші заходи – це профілактичні бесіди, також може бути адмінстративне покарання для батьків за ст. 184, якщо діти не досягли віку (14 років).

Причини треба шукати в дитинстві

Коментуючи такі ситуації, франківський дитячий психолог Яна Процюк каже, що на формування жорстокої поведінки у підлітків впливають біологічні та/або соціальні фактори. Біологічні – це різні форми психопатій, відхилення в будові й роботі мозку, які обумовлюють атипову й асоціальну поведінку.

– Соціальні фактори – це неповні сім’ї, те, що батьки взагалі не приділяють часу дітям, чи коли вони не пояснюють взагалі поведінку дитини. У нас як: чим ти сильніший, тим ти більше виграєш. Причини є різні – навіть такі, коли дитина не може себе захистити – тоді вона також може проявляти агресію. Часто це прояв конкуренції між підлітками. У випадках подібної жорстокості важливо розібратися в ситуації, зрозуміти, що її спровокувало, – стверджує пані Яна. – Загалом головні причини жорстокості у школі – це необмеженість дітей батьками і вседозволеність, це зміна авторитетів у дітей (коли ні вчителі, ні батьки не здатні стати авторитетами для дітей), це інфантильність самих батьків, які не спроможні витримати сильні, особливо, негативні емоції дітей, це демонстрація себе, а також завчена від батьків стратегія агресивної поведінки – коли вони кричать на дитину, коли б’ють. Батьківство має бути свідомим.

До слова, дівчата, на мою думку, жорстокіші у цих підліткових конфліктах, бо вони мають значно більше обмежень. Вони повинні бути гарними, розумними, вихованими, і через це в них сильно накопичуються негативні емоції, які в один момент спалахують.

У будь-якому випадку, якщо така ситуація сталася, батьки мають поговорити з дитиною. І повинні бути санкції для дітей – у нас не обмежують дітей. А обмеження мають бути. Якщо ж проблема більша, якщо дитина не має совісті, емоційної емпатії до інших людей, – це вже проблема психіатрії. Її треба відвести до психотерапевта, психіатра.

Безперечно, завжди були й будуть сильніші і слабші, у будь-якій людській спільноті сильний намагається приборкати слабшого – чи то психологічно, чи фізично. Але дитяча жорстокість вже є загрозою для суспільства, бо вона не просто вирішує якісь особисті взаємини й суперечки, але стає чинником залякування, насмішки і фізичного та психологічного впливу на інших дітей. Школярі, як слушно сказав адвокат Веремієнко, роблять це “для фану і для куражу”, а їхні дії нерідко виходять за межі звичайних хлопчачих розбірок і набувають ознак криміногенної поведінки та кримінальних злочинів. І над цим треба задуматися передусім батькам, у чиїх руках – виховання та поведінка їхніх дітей, що незабаром можуть стати або адекватними повноцінними членами суспільства, або кривавими злочинцями.

Христина СЕМЕРИН

Шукайте деталі в групі Facebook