“Ми всі маємо бути готові впасти обличчям в бруд”, – зворушлива історія добровольця з Тернополя

Він вперше відправився у зону проведення АТО у 20 років, але завдяки ідеї і здоровому розумінню ситуації не втратив віри у краще. Йому не раз доводилось черпати відрами воду з окопів і тримати в руках автомат, але після весни у Авдіївці, а згодом і домашнього відпочинку хлопець знову планує повернення на фронт.

Двадцятирічний тернополянин Зігмунт Євген (псевдо “Джгут”) пішов добровольцем у 2 окрему тактичну групу на базі 7 резервної сотні ДУК “ПС”, воював у Авдіївці.

Потрібно щось робити, якось заохочувати решту людей, щоб вони також піднімались і починали боротися за єдину мету і мали одну ціль. На разі, в нас, націоналістів, є мета – це єдина соборна Українська держава, пише “Терен”.

– Євгене, коли ти поїхав на Схід це було суто твоє рішення і ніхто не був проти?

– Більшість людей підтримували моє рішення. Дехто просто переживав за мене, але я гарантував, що приїду, повернуся додому живим.

– З якими очікуваннями відправився на війну?

– Коли ж поїхав, то найперше чого очікував, це здобути нові знання, завдяки можливості підівчитися на базі та попасти на “передок”. Потрапив. Не шкодую. Багато навчився і також чимало навиків використав суто на передовій.

– Як вважаєш, уявлення “до” і “підчас” різнилися? Як ти переніс побутову складову?

– Так, як ми перебували в підпорядкуванні складі 2 ОТГ, допомагали нашим побратимам з 1 штурмової роти в окопуванні та створюванні позицій. У них по-перше нестача людей, були деякі втрати, хоч і мінімальні… тож часто доводилось поратись там, ну і на базі.

– Момент настання весни. Чи не було у тебе такої зони “дикого” дискомфорту?

– Там немає чого боятися (якогось болота чи ще чогось). Ми всі маємо бути готові впасти обличчям в бруд, в прямому сенсі! Адже, коли почнеться мінометний обстріл чи під час “накриття” артилерією, ми маємо бути до цього готові. До цього треба звикнути.

Так само, змиритися з тим фактом, що ми брудні, що виконуємо не легку, але благу роботу. Ми ж робимо щось для того, щоб в результаті повернутися додому з перемогою! А вже тоді відчуття у кожного різні будуть, але спільним буде те, що ми відчуватимемо себе у родинному затишку чистими.

Наприклад, я не переживав за те, що я “пахну” чи ще щось. Там ж нема для кого бути “чистюлею”. Головне – це додому приїхати як належить. А по поверненні на базу ти помився і тобі стає достатньо цього.

– Як ти себе налаштовував перед поїздкою?

– Як і завжди, я був налаштований правильно, концентрував увагу на одній ідеї, коли їхав. Знаєш, коли відправлявся на фронт, після запитань для чого, я відповідав, що хтось повинен показувати приклад для інших, та й навіть для окремих бійців із Збройних сил… якщо ти чоловік, то ти повинен своїм прикладом допомагати і ставати до їхніх лав. Не за гроші, а заради мети спільної.

На жаль, добровільне зголошення зараз викорінюється. Для багатьох аргумент – це з/п в ЗСУ і контракт. Але, якщо ти ідеш добровольцем, тоді все це для тебе не важливо – головним пріоритетом стає братерство і боротьба.

– Як відреагуєш на імовірну пропозицію підписати контракт у ЗСУ?

– Беззаперечно, зараз я би знехтував пропозицією піти на контракт, бо в кращому випадку був би гарматним м’ясом в складі ЗСУ. А ще, мені приємніше бути добровольцем.

Я добровільно приїхав на цю війну, я добровільно воюю. Так, є мінімальний страх, і він є у кожного, адже ти боїшся… Правда з часом переборюєш це, бо ти добровільно потрапляєш у зону проведення бойових дій, а не просто чекаєш, щоб відбути.

– Женю, а за що переймався найбільше?

– Єдине, що мене зачепило – це те, що я можу проморгати момент, коли може проникнути ДРГ-група на нашу територію, і я можу підвести побратимів, які стоять поруч, зі мною… Адже я був через дорогу від хлопців, які сиділи в окопах, хоч і стояли на одній лінії оборони.

Шукайте деталі в групі Facebook