“Мама ніколи не сварилася з братом господині. Вона на кухні робила каву, а він зайшов зі зброєю та вбив її”

У передмісті Неаполя 81-річний пенсіонер позбавив життя 67-річну львів’янку Марію Баран, яка доглядала його сестру

Трагедія розігралася 15 грудня містечку Торре-Аннунціата, на березі Неаполітанської затоки. Чоловік чотири рази вистрілив в українку з особистої зареєстрованої зброї – Марія померла ще до приїзду поліції та медиків. Подія викликала великий резонанс, про це розповіли італійські, а за ними й українські ЗМІ. На той момент вся інформація ґрунтувалася на відомостях сторонніх осіб, тому різнилася та обростала домислами. Писалося, що старий часто сварився з доглядальницею сестри, нібито звинувачував її у крадіжці грошей, або що вбивство сталося на вулиці, також неправильно вказувався вік синьйори тощо. Небайдужі люди переживали: може, жінці не було куди піти, тому вона залишалася в таких умовах?

“Телеграф” зв’язався зі старшою донькою загиблої українки, яка розповіла, коли і чому її мама поїхала до чужої країни, як їй там жилося і яка насправді атмосфера панувала у родині її роботодавців.

Виїхала на заробітки 2 десятиліття тому
“Раніше мама у Львові працювала на хімфармзаводі, — розповідає Ольга Баран, яка також проживає в Італії. — Нас у батьків троє дочок. Коли 1989-го народилася молодша сестричка, мама деякий час не працювала. Потім у сім’ї виникли проблеми з грошима і вона вирішила поїхати до Італії. Мені вже тоді було більше 20 років, з молодшою залишалася наша бабуся та ще середня сестра, яка незабаром вийшла заміж. Зароблені мамою гроші допомогли всім нам здобути вищу освіту. Я закінчила у Львові Міжрегіональну академію управління персоналом, потім київську МАУП. А нещодавно тут під час ковідного локдауну захистилася у державному університеті, на факультеті міжнародних відносин.

Ольга Баран із мамою у передмісті Риму
Ольга пояснила, що Марія Баран приїхала до Торре-Аннунціата майже 24 роки тому і одразу приступила до роботи. В основному, як “баданте”- доглядальниця — в цьому та сусідніх містах. “Я сюди приїхала вперше на кілька місяців пізніше за неї – у 99-му. Пам’ятаю, що тоді нас, українців, тут було дуже мало – можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Мамі всі подружки заздрили, казали: “Марія, тобі завжди тільки хороші роботи трапляються”. Насправді це не від роботи залежить, а від людини — як ти ставишся до людей, так і вони до тебе”.

За словами співрозмовниці, її мама, Марія Степанівна, завжди з усіма ладнала, була працелюбною та дбайливою, завжди посміхалася. Її добре знають місцеві жителі та наші співвітчизники, які живуть та працюють тут. Вона користувалася повагою та довірою, і якщо італійцям треба було знайти робітницю, то за порадою зверталися до неї.

Ледве стримуючи сльози, Ольга продовжує розповідь про те, що багато років Марія була доглядальницею у свекрухи цієї синьйори Марії-Розарії, де і сталася трагедія. Потім стара італійка померла. У січні Марія Баран захворіла на коронавірус, перебувала в палаті інтенсивної терапії. Місяць пролежала у лікарні, ще місяць була на реабілітації. У квітні вони із Ольгою поїхали додому на Львівщину. Потім Ольга повернулася до Італії, а мати залишалася з рідними до 26 червня. “Весь цей час ця сім’я дзвонила їй: звали до себе тепер уже доглядати 68-річну синьйору, пояснювали, що вони нікого іншого не хочуть брати на роботу. У липні мама здала всі необхідні аналізи, що підтвердили, що вона повністю одужала. І знову поїхала до Торре-Аннунціата. У листопаді ще встигла вакцинуватися”.

Ніщо не передбачало біди
Ольга запевняє, що до надзвичайної події у її мами зі старшим братом синьйори були абсолютно нормальні взаємини, вони ніколи не сварилися. Та й Марія до нього практично не мала стосунку. Професор, колишній викладач математики, та його сестра жили в престижному районі міста, на вулиці Гамбарделла, у великій квартирі з видом на море, на 10-му поверсі. Сама Ольга там ніколи не була, знає її за описами матері.

“У цього 81-річного вчителя-пенсіонера було дві своїх кімнати, які він постійно замикав на ключ. Ще пару кімнат займала його 68-річна сестра, у якої працювала мама. І окрема кімната була для мами. Мама прибирала у господині, готувала для її, але не дуже багато, влітку вони зазвичай обідали в ресторані, супроводжувала її, куди було необхідно… А в синьйора вона прибиралася лише одного разу, та й то під його наглядом. Він купував собі у супермаркетах напівфабрикати і розігрівав собі їжу сам, їв окремо від жінок”.

Мама з донькою тісно спілкувалися одна з одною, телефонуючи кілька разів на день, тому Ольга була в курсі всіх подій, що відбувалися. Вони мали квартиру в Неаполі, біля українського консульства, куплену багато років тому. Ольга зараз живе у свого нареченого-архітектора, і у свій час цю квартиру здавала. Зараз житло порожнє і дочка весь час умовляла маму залишити роботу та насолоджуватися життям. Тим більше, що жінка вже оформляла італійську пенсію, і та мала бути непоганою. В Україні доньки теж пропонували відпочити. Але 67-річна жінка запевняла, що ще сповнена сил, умови роботи у неї чудові, а байдикувати вона не звикла. А ось італійці — практично її ровесниці, була потрібна допомога: поки Марія була на батьківщині, вона 3 місяці пролежала в лікарні з “короною”. Восени їй уже стало краще, вони разом виходили надвір, гуляли. Наприкінці листопада італійку ще й прооперували у лікарні.

“Мама в цей час на два тижні залишалася в їхній квартирі. Але той синьйор, Пеллегріно Рейбальді, до неї не чіплявся, навіть возив її до місцевої комуни (муніципалітету), куди мама подавала документи для оформлення пенсії. У них ніколи не було жодних розбіжностей. Коли ж синьйора повернулася з лікарні, брат із сестрою почали сваритися між собою, мабуть через гроші. Мені мама розповідала, що вона не втручалася в їхні суперечки, але їй було дуже шкода господиню, яка перенесла інфаркт, а він на неї сильно кричав”.

Потім старий забрав якісь документи сестри, зокрема кредитну картку. Пізно увечері 14 грудня Марія зателефонувала дочці та розповіла, що вдома був великий скандал. “Він забрав усі документи синьйори, синьйора вимагала їх назад, а він заявив, що втратив ключі від своєї кімнати. Коли італійці сварилися, мама встала між ними і рознімала їх. Синьйора просила, щоб вона дала їй палицю від мітли або щось інше” — хотіла бити брата”.

Ольга переказує драматичні подробиці: “І ось тоді пенсіонер розсердився: “Марія, йди звідси, йди з дому!”. Мама йому: “Ти хоч би совість мав — виганяти мене серед ночі надвір, я вже переночу до ранку”. А синьйора заявила, що доглядальниця нікуди не піде: “Якщо ти підеш — я викинуся з балкона! Ходімо разом, будемо квартиру винаймати”.

Марія розпережувалась, від хвилювання тиск піднявся 170/90. Донька заспокоювала: “Не зважай, ти ж не в нього, а в неї працюєш”. Вранці наступного дня Марія-Розарія з баданте поїхала до сусіднього міста Авеліно, де їй мали знімати післяопераційні шви. Ольга з мамою тоді розмовляли востаннє: “Вона мені дзвонила така весела, сміялася: “Оля, синьйора в лікарні, а я тут у машині чекаю. Коли ми приїдемо додому – біля обіду, я тобі зателефоную”.

Старий професор був скупим і дивакуватим
Проте о третій годині до Ольги зателефонувала родичка італійців, з якою вони підтримували стосунки: “Оля, ти нічого не чула? Там трапився нещасний випадок – у них у сім’ї, з Марією. Там були постріли”. “Що з мамою, її поранили?” — жінка у відповідь почала плакати …

Ольга у цей момент перебувала у магазині. Вона набрала мамин номер, але ніхто не взяв слухавку. Потім ще раз зателефонувала – їй відповів карабінер та повідомив, що слід прибути на місце події. Кинувши покупки, не пам’ятаючи себе від горя, Ольга добігла до будинку, а звідти вже поїхала на Віа Гамбарделла.

…Найбільше нашу співвітчизницю засмучує, що в новинах розтиражували слова старого Пеллегріно, який заявив поліції, що Марія, нібито, крала їхні гроші та погано ставилася до його сестри. Вона запевняє, що такого просто не могло бути – вона не мала доступу до засобів італійців. “Мама завжди запевняла, що їй добре живеться, і синьйора їй як рідна сестра: “Вона мені всі свої секрети розповідає і ми дуже добре ладнаємо.” Синьйора її завжди заспокоювала, просила не звертати уваги на брата, тому що він грубо поводився з усіма. У них є ще 80-річний брат, який часто приїжджав з Неаполя, так математик і з ним вічно лаявся. Він не був одружений, але має подругу, з якою давно зустрічається. А ще мама розповідала, що звертатися до нього треба було тільки “професор”, інакше він образиться”.

Ольга згадує одну важливу, на її думку, деталь: під час останньої сварки синьйора Марія-Розарія вперше не стрималася та обізвала брата “монстром”, на кшталт, дияволом. Він дуже розгнівався за це. Хоча наступного дня “італійські пристрасті” вже охолонули. Родичка сім’ї потім розповіла їй, що жінки приїхали з лікарні, пообідали, і старий уже заспокоївся, сказав: “Добре, Маріє, ти нікуди не йди, залишайся тут” — виходить, що помирилися. “А потім, коли мама на кухні робила каву, він зайшов зі зброєю. Можливо, вона навіть не побачила його і не зрозуміла його намірів…”.

Дивно серед маминих речей, які їй віддали в поліції, Ольга виявила оригінали документів, які італієць чомусь не поспішав віддавати Марії Баран після того, як на її прохання зробив з них копії. Спочатку казав, що “треба пошукати”, потім обіцяв віддати, якщо вона знайде його загублений пояс чи до плаща, чи до куртки.

Були й інші дивацтва у його поведінці. Марія помічала, як він був скупий до рідних: собі купував дороге печиво по 5 євро, а сестрі – найдешевше, по 1 євро. “Якось синьйора захотіла тунця, а він запевняв, що риба закінчилася. Вранці мама виявила у відрі для сміття 5 баночок з-під тунця — це він серед ночі встав і з’їв їх. Уявляєте, для сестри пожалів цього тунця!”. А ось мама навчилася синьйоре робити перев’язку, як медсестри, завдяки чому господиня заощаджувала 25 євро”.

Жінка питала подруг Марії, може, мама їм скаржилася на роботодавців? “Вони всі запевняли мене, що вона хвалила і роботу, і синьйору, ніколи про них слова поганого не сказала”. А місцевий священик, у якого замовляли заупокійну месу, навіть назвав загиблу “санта”, тобто “свята”, і обурювався тим, як вчинив старий убивця. Сказав, що він, хоч і зайнятий, але відкладе інші справи, щоб відспівати “невинно вбиту”. І порадив найняти адвоката, аби відстоювати свої права. “Багато різних людей у Торре-Аннунціата висловлювали нам слова співчуття, бо добре знали маму – і наші співвітчизники, і італійці”.

Суд ухвалив рішення на час слідства залишити підозрюваного у вбивстві під вартою. “Повідомляють, що в нього хвороба якась і проблеми з розумом. Він просив, щоб йому дали умовне покарання, щоб він удома відбував термін, а суддя сказав: “Ні, ти будеш у в’язниці”, — каже Ольга. — Подивимося, що буде на інших засіданнях, його сестра сказала, що ніколи не пробачить “цьому цапу” вбивства доглядальниці, адже тепер їй довелося переселитися до будинку для людей похилого віку”.

Після того, як з Марією попрощалися в італійській церкві, автомобіль з її тілом вирушив на малу батьківщину в Україну.

Шукайте деталі в групі Facebook

Поширити

Джерело.

Поширити

Схожі публікації

• Всі зароблені гроші Олександр відправляв додому – на лікування свого тяжкохворого сина: в Польщі помер 36-річний українець
• Жінко України, де тебе занесло? В далекій чужині рахувати весни?: заробітчанська поезія
• Сім’я українських заробітчан після повернення з Італії заснувала підприємство(відео)
• Якби не робота в Італії, то мені досі довелося б не жити, а виживати, – каже Олександра. 30 років я провела на заробітках. І ось я дома

Про Автора

hrystynashybista