«Збили ненавмисне». «Не» може виявитися зайвим

Про ймовірність не лише «випадкової» причетності Росії до катастрофи літака МАУ

Юридичні наслідки різниці між «випадково» та «навмисне збитий літак». Спочатку в Тегерані та Москві вперто відбріхувалися від очевидного – що то не військова ракета збила борт МАУ. Російська, «Тор-М1», що на озброєнні в братньо-режимного РФ Ірану. Після того, як відразу з трьох держав – Канади, США та Великобританії – повідомили протилежне, незграбно втерлися. Запевняючи, що то просто Божа роса у вічі втрапила.

Кілька слів про те, як смерть, «made in Russia», потрапила до Ірану: в 2007-му Росія повністю завершила постачання до цієї країни 29-ти зенітно-ракетних комплексів малої дальності «Тор-М1». Це автономний бойовий засіб, що поєднує в собі можливості виявлення цілі та її ураження. Виробник – Іжевський електромеханічний завод «Купол». Іранці купили комплекс для захисту своїх державних та військових об’єктів. Працівники заводу постачали запчастини до них та проводили навчання обслуговуючого персоналу в Ірані.

Важливо: система «Тор» може працювати як в «ручному», так і автоматичному режимі, або ж самостійно контролювати повітряний простір і так само самостійно збивати всі повітряні цілі, нерозпізнані системою як «свій-чужий».

Після того, як стало відомо, що це таки військова ракета російського виробництва збила український борт, офіційні та не дуже представники Ірану й Росії почали «вмикати задню»: поки чорні скриньки не розшифрували, напевне нічого невідомо! Радісно вхопившись за уточнення канадського прем’єра Дж.Трюдо під час оприлюднення інформації: літак, швидше за все, збили ненавмисне.

А якщо «нєнарочно» – то вже й відповідальність інша, чи не так?

До болю знайомо, та ж сама поведінка, що й після збитого російським «Буком» МН-17 над Донбасом в липні 2014-го – «нє віноватиє ми». Коли, внаслідок кількарічної судової тяганини, причетність російських військових до загибелі кількох сотень безвинних пасажирів малайзійського літака все ж вдалося довести, з Москви у відповідь прозвучало все те ж «ненавмисне».

Можна скільки завгодно твердити, що зараз не має значення: «навмисне» чи «випадково», адже людей все одно не повернеш. Але з юридичної точки зору це важливо. Бо з вердиктом «ненавмисне» (варіанти «злочинна необережність», «неточність планування військової операції» тощо) в суді значно важче добитися компенсацій постраждалій стороні. Іншими словами: погодившись на формулювання, що іранські ППО винні у ненавмисному знищенні літака МАУ, Україна має чудові шанси вкотре залишитися ні з чим. Не домігшись ні покарання для причетних, ні належних сум виплат родичам жертв.

Тим часом, в самій Росії зовсім не виключають ще й такої версії: катастрофа могла бути спланованою. Бо коли йдеться про тісну співпрацю двох тоталітарних режимів, як-от Ірану та РФ, очолюваних неадекватними диктаторами, в трагічні випадковості повірити важко.

Російський слід, але саме «навмисне». Ось що повідомляє блогер Ігор Ейдман (kasparov.ru): «Перед тим, як іранці атакували американські бази, Путін зустрічався в Сірії з іранськими представниками. Ймовірно, що вони узгоджували з російським диктатором майбутню акцію. Чи могла така людина, як Путін, попросити іранців збити ураїнський літак? Уся попередня діяльність Путіна свідчить, що так.

Причин, навіщо йому це, чимало: перемкнути увагу зі збитого російськими вояками малайзійського «боїнга», створити Україні додаткові проблеми, «перевести стрілки» на американців. (Можливо таке: передбачалося, що США, бажаючи помститись за обстріли своїх баз, будуть гатити по Ірану, а тоді можна на них повісити відповідальність за збитий літак МАУ. Але атаки не сталося, й іранці збили «боїнг» за інерцією – не встигли скасувати операцію).

Але справа не у варіантах, їх може бути багато. Путіну для цього зовсім непотрібна якась раціональна причина. Як не було в нього раціональних мотивів убивати Хангошвілі (в Німеччині минулого року – ред). Чи труїти Скрипалів. Аналізуючи поведінку маніяка, не варто шукати причин того чи іншого його злочину. Адже для нього вбивати – це так само органічно, як пити чи дихати. Якщо з’явилася нагода вбити (збити літак ворожої йому держави), то чому би маніяку цього не зробити? Виконавцем «замовлення» міг виступити КВІР («Корпус вартових Ісламської Революції»), щільно пов’язаний з російською розвідкою. Що в катастрофі загинули й громадяни Ірану, «вартовим», звичайно, плювати».

Версія Ігора Ейдмана зовсім не виглядає фантастичною, бо непрямих підтверджень на її користь не бракує. Одне з них вже надали самі іранці, коли наполягали на «технічній несправності» нашого літака. Мовляв, там же поруч й інші борти були в повітрі, і по них нічого не влучило, тож іранські ППО – непричетні. Але жоден з «інших бортів» не впав, а нова українська машина з досвідченим екіпажем – так.

Про те, що «повітряний коридор поруч із зоною бойових дій був безпечним», 10 січня також наголосив на брифінгу й шеф українського МЗС Вадим Пристайко (відео-звіт дивіться нижче – ред). Тобто: у тій ділянці гарантовано не повинні були стріляти! Тому МАУ й дозволили рейс, повіривши іранцям, що небезпеки для цивільних бортів нема.

Пасажирський літак зовні дуже відрізняється від військового, щоб сплутати обидва з близької відстані, та ще й поруч з головним цивільним аеропортом країни, треба просто цього дуже захотіти. А «Тор-М1», нагадаю, – зброя малої дальності.

Нарешті, про мстивість російського лідера відомо не вчора. Чим не «вишуканий спосіб» «подякувати» українському президентові В.Зеленському за те, що не вдалося вмовити його на «мир по-російськи» під час недавнього саміту в Парижі?

І якось надто одночасно й однаковими словами про «случайность» та «технічну несправність» повідомляють своїм аудиторіям причини катастрофи пропагандистські ЗМІ в Росії та Ірані.

Ештон Бест-Коровайний, Global Village

Фото: rakurs, newsmir.info

Шукайте деталі в групі Facebook