Переддефолтний стан — це вирок українській владі — експерти

Народу замилювали очі, приховували айсберг проблем, а тепер, коли позичати ніде, всі проблеми й виповзли назовні. Це не політичний фактор, а злодійський.

Олександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків (АУБ), віце-президент Центрально-евразійської банківської федерації, заслужений економіст України та Степан Кубів, народний депутат України, заступник голови Комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності провели прес-конференцію, на якій оприлюднили свіжі дані про стан економіки та банківського сектору України. І за допомогою цифр і фактів розвіяли кілька економічних міфів, які нам вперто нав’язує уряд.

Міф 1. У тому, що відбувається з економікою (гривня впала, росте безробіття, криза неплатежів тощо) винні бешкетники/екстремісти/фашисти з Майдану (цей міф, ймовірно, плід колективної творчості, але першим озвучив його екс-прем’єр України Микола Азаров).

Олександр Сугоняко наводить цифри, красномовніші за будь-які слова. Згідно з попередніми офіційними

даними, зростання ВВП в Україні минулого року склало 0%, тобто обіцяного росту економіки не відбулося. Проте пан Олександр має сумніви і щодо такої не вельми оптимістичної цифри. «Півроку тому наша Асоціація фіксувала падіння ВВП на 0,4%. Але відбулася дивна річ: в останньому кварталі різко підскочили показники. Звідки вони взялися, для мене загадка, адже 19 місяців підряд спостерігалося цілковите падіння економічних показників», — розповідає О. Сугоняко.

За його словами, промислове виробництво за рік впало на 4,7 %. Найбільше постраждала нафтопереробка (-35%). Хімічна промисловість впала на 18%, машинобудування на 14%, будівництво на 14,5%, металургія на 6%.

Єдина промислова галузь, яка показала зростання (на 0,4%) — видобувна. Гарних показників досягли й сільськогосподарські виробники (+13%), які й врятували ситуацію.

«На 10% зросла торгівля, але на фоні падіння промислового виробництва це означає, що торгуємо не своїм, — каже О. Сугоняко. — До речі, якщо вже торкнутися банківської сфери, то зростання обсягу кредитів обумовлено кредитуванням саме підприємств торгівлі (+21%). Але куди йдуть ті кредити? Для закупівлі імпортних товарів. Торік ми імпортували на 20 млрд доларів більше, ніж експортували. А гроші на це позичали за кордоном. За ці позики нам доведеться розраховуватися. Усім нам, громадянам України».

Щороку бюджет України худне й худне. «У 2012 році доходи держбюджету складали 346 млрд грн. А у 2013 році — 339 млрд грн (замість запланованих 370 млдр грн, щоправда під кінець року цю цифру на -20 млрд грн підкорегували). З цих коштів майже 30 млрд грн — кошти НБУ. Заберіть їх — що залишиться? Доходи падають, а видатки зростають. На правоохоронні органи торік витратили 36,4 млрд грн, цього року заплановано вже понад 39 млрд грн. На армію, на оборону країни витрачається у 2,8 рази менше, ніж на утримання правоохоронних органів. На що підуть ці кошти? На оборону від власного народу? Дефіцит державного бюджету становить 64 млрд грн. Водночас 140 млрд грн з держбюджету повинні піти на обслуговування тих боргів, які понабирав уряд за кордоном. Жахливі цифри. В цьому теж винуватий Майдан? За таких цифр він повинен був би стояти не три місяці, а принаймні три роки. Це все результат управління економікою», — обурюється О. Сугоняко.

Щодо фінансового стану України О. Сугоняко висловився так: «Через падіння промислового виробництва; через те, що капітальні інвестиції в економіку протягом року впали на 12,3%; через те, що обсяги прямих іноземних інвестицій скоротилися вдвічі, з 6,6 млрд доларів до 3,3 млрд доларів — банки втратили можливість довгострокового кредитування. Три найбільші рейтингові компанії істотно знизили інвестиційний рейтинг України, назвавши його переддефолтним. Це вирок для економічної влади України.

Уряд кілька років поспіль створював ілюзію, що у нас з економікою все добре, курс гривні стабільний. При тому, що економіка падала і погіршувався бізнес-клімат. А як покривалося негативне сальдо поточного рахунку? За рахунок запозичень, які зразу ж розкрадалися. Народу замилювали очі, ховали цей айсберг проблем, а тепер, коли вже позичати ніде, усі негаразди й виповзли назовні. Це не політичний фактор, як кажуть. Це злодійський фактор в нашій економічній політиці, починаючи з держзакупівель, коливань валютного курсу, розподілу бюджету».

Міф 2. Нацбанк має достатньо інструментів для забезпечення курсової стабільності (автор міфу — С. Арбузов).

Причини девальвації і інфляції лежать у площині макроекономічних показників 2011, 2012 і 2013 років, зауважив Степан Кубів. Це непроплати, згортання економічних реформ, невиконання зобов’язань по

фондах регіонального розвитку в областях, непроведення платежів через казначейство. Гроші банально друкували, щоб мінімізувати постійну діру між доходами і витратами бюджету. При всьому цьому показували ріст забезпеченості населення і стабільний офіційний курс долара — 7,99, розвивали довіру населення до українських банків, зібрали 300 млрд грн на депозитах. Робили вигляд, що все під контролем. У тому числі й курс долара.

Експерти-економісти ще з 2011 року радили урядові: не можна штучно утримувати курс, це занадто дорого обходиться державі та не сприяє пожвавленню економіки. Говорили, що потрібно трохи відпустити курс, визначивши валютний коридор, у рамках якого він може коливатися. Це зробило б девальвацію контрольованою, поступовою та зрозумілою. Тобто не такою відчутною та болісною для громадян і підприємств, як та, що відбулася одномоментно.

Три роки тому валютні резерви складали близько 40 млрд дол., рік тому — 25 млрд доларів. Сьогодні ж — 17,8 млрд доларів. Оце і є ціна курсової стабільності. І єдиний, як виявилося, «дієвий інструмент» НБУ. Окрім, звісно, іноземних кредитів.

За словами експертів, курс обвалився з цілком об’єктивних причин: зменшилися валютні резерви, немає надходжень іноземної валюти (інвестування припинилося, експортери давно не дають валюти і вже не дадуть), а попит на валюту росте, треба розраховуватися по боргах.

Щодо НБУ та його славнозвісного «інструментарію» народний депутат Кубів висловився прямо: «Я вважаю, що усе це відбувається через низький професійний рівень кадрів та уряду і недієвість Наглядової ради НБУ, в половини членів якої вже закінчився легітимний термін. НБУ взагалі дуже закрита структура. Як народний депутат і заступник голови профільного комітету, я маю багато запитань до голови правління НБУ щодо публічності, монетарної політики, фіскальної політики. В мене є запитання про кредитні спілки, про неповернення депозитів, мене цікавить, куди пішли кошти одного з ліквідованих кримських банків. Я пишу листи і часто не отримую відповіді. Коли виникла нагальна потреба порадитися, я тричі телефонував у приймальню голови правління НБУ і мене з ним не з’єднали. І потім ніхто й не передзвонив.

Уряд стверджує, що дохід бюджету з початку 2014 року склав 23 млрд грн (проти запланованих 29,18 млрд грн), мовляв, невиконали усього-то 18 %. Я подивився структуру доходу, з тих заявлених грошей 5,7 млрд грн — щойно у січні надрукували. Тобто насправді зібрали до бюджету лише 60% від запланованого. Якщо так піде й далі, то на кінець року ми отримаємо 145 млрд грн розрахункового дефіциту бюджету. А чим ми будемо розплачуватися за газ, за кредити МВФ та за інші зобов’язання, які сьогодні має уряд?

Чому виник ажіотаж на валютному ринку? Оборотність валюти зросла з 2 млрд дол до 5 млдр дол. Валюта активно виводиться за межі України. Коли таке відбувається, слід провести публічні засідання НБУ з Наглядовою радою та міністром фінансів, вивести проблему в публічну площину, вийти до бізнесу і до людей, провести спільні засідання профільних комітетів ВР, які мають відношення до фінансів. Адже народні депутати представляють громадян, які довірили банківській системі 300 млрд грн своїх заощаджень. У відповідь — тиша. Наче нічого не відбувається.

Якщо говорити про інтелектуальний рівень та практичну роботу тих, хто приймає рішення у Нацбанку, то напрошується такий приклад: візьміть найпростіший мобільний телефон за 199 грн і дайте його мавпі, а потім вимагайте максимально ефективного використання цього телефону».

Міф 3. Постанови НБУ № 48 і №49 сприяють підвищенню ліквідності банків (автори міфу — НБУ і Кабмін).

«Ці постанови були спрямовані на те, щоб різко загальмувати попит на валюту, це по суті те саме, що на ходу потягу зірвати стоп-кран. Це негативно вплине на ті підприємства, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю, мають валютні кредити. Невизначеність з курсом взагалі гальмує зовнішньоекономічну діяльність і зупиняє виробництво. Про це заявив цілий ряд підприємств різних галузей.

НБУ запевняє, начебто ця постанова забезпечує підтримку ліквідності банків у короткостроковій перспективі. Мовляв, підприємство дає банку у користування кошти на шість днів. Але ж ці кошти і так лежать на поточному рахунку в банку, просто на наступні від дня заявки п’ять днів вони перекидаються на інший рахунок і там заморожуються. Підприємство, звісно, втрачає можливість користуватися зарезервованими грошима, тобто вони випадають з обігу. До того ж, без чіткого курсового коридору, при повній невизначеності валютного курсу незрозуміло, чи вистачить підприємству цих грошей на покупку валюти через шість днів, чи зможе воно у повному обсязі розрахуватися з контрагентом чи погасити кредит. Тож для підприємства це значні валютні ризики і зменшення обігових коштів. Що при цьому виграє банк? Нічого, бо ця операція жодним чином не додає йому грошової маси, тому й не може впливати на його ліквідність», — пояснює Олександр Сугоняко.

«Ці постанови не покращили ліквідність, а, навпаки, створили проблеми з ліквідністю. Якщо 27 січня залишки на кореспондентських рахунках банків складали 28,8%, а процентна ставка по міжбанку була 5,8%, то станом на 11 лютого ставка по міжбанку зросла до 28%. Таким чином банки вже не можуть кредитувати один одного, у такому випадку забезпечення ліквідності під великим питанням. Аналогічна ситуація була наприкінці листопада 2011 року, коли банки, не маючи змоги позичати один у одного, виходили на депозитний ринок і позичали у населення гроші за нереальними ставками — 35% і вище. Це була катастрофічна ситуація», — нагадує Степан Кубів.

Ці дві постанови, за словами експертів, порушують цілу низку законодавчих актів України. Але на це нема ніякої реакції Мінюсту та інших структур, які повинні наглядати за дотриманням законів.

«Не встигли прийняти ту постанову, на другий день, як Пилип з конопель, курс знизився. Виступив Арбузов, заспокоїв людей, мовляв, вчора погані спекулянти підняли курс до 9,98, і ви, бідолахи, побігли скуповувати долар, а сьогодні курс вже стабілізувався — 8,52. Мені дуже шкода, що ви піддалися паніці та втратили кошти. Але ті, хто хотів купити валюту за цим «гарним» курсом, так і не змогли цього зробити. Бо усю наявну валюту скупив Нацбанк та продав тим, хто «ближче до тіла»,  — стверджує Степан Кубів.

Народний депутат рекомендує вкладникам:

1. Якщо ви маєте невеликий строковий депозит у банку, не розривайте угоду. Ви вже й так втратили 10% на курсовій різниці. Не втратьте хоча б відсотки.

2. Якщо у вас є депозити у різних валютах або просто збереження у гривні, доларах і євро, нехай залишається, як є. У справі збереження коштів диверсифікація дуже корисна.

3. Для приватних підприємців, які зберігають гроші на рахунку: не поспішайте знімати усі гроші з картки, бо по картці буде легше купити валюту, яка, сподіваюсь, все ж з’явиться у обігу.

Олександр Сугоняко, у свою чергу, радить не панікувати, а зберігати статус-кво. Ніщо так не обвалює фінансову систему, як масова паніка.

 

Шукайте деталі в групі Facebook

Поширити