Сповідь матері, яка ледь не вчинила найстрашніший гріх…
Як довго я тебе чекала, моє найулюбленіше, найрідніше у цілому світі малятко! Я люблю твої оченята, коли ти прокидаєшся, люблю, коли ти при цьому дивишся на мене і посміхаєшся, оченятка сині – найкращі на землі! А руденькі кучері!.. Ти мов сонечко, і я тану, коли ти кладеш ручку мені на шию, а ще ти любиш тягти моє обличчя до себе, не зводячи з мене очей. Я і без слів знаю, що ти мене любиш. А я кожну хвилину готова повторювати, як сильно тебе обожнюю, і не уявляю, як жила без тебе так довго.
Ти – мій дар Божий! Я ледь стримала сльози, коли тебе вперше побачила. Та страшно уявити, що я могла втратити тебе, не знаючи про тебе. А тепер я з нетерпінням чекаю твого першого «мама».
А втратити тебе я могла. Мене сильно боліли низ живота і спина, я про тебе не знала, тільки чекала, коли треба буде здати аналізи і зробити УЗД. Не дочекалась на них, довго тягнучи з лікуванням, тестів ж не брала, аби знову не розчаровуватися до сліз. Та потім я наважилась… і не повірила очам – це ти, мій довгоочікуваний синочку! Я одразу ж стала на облік, бо ледь тебе вже не втратила. А ти вже був великий, як мені сказали, десь 9-10 тижнів! Коли ж вперше почула твоє серцебиття через два тижні, як довідалась про тебе, – моєму щастю не було меж! Тобі було лише 10 тижнів, а маленьке серденько вже билося!
Великі проблеми і неприємності – це не причина, щоб вбивати свою дитину, адже вона дає силу все здолати. У нас нема власного житла, заробітна плата у тата – невелика, робота сезонна, та в мене є руки, я вмію в’язати, потрохи почала шити. Нічого, справимося!
Ольга
Шукайте деталі в групі Facebook
