Свято Івана Купала: Історії та традиції

Купальське свято має давнє і цікаве коріння. Магічне та колоритне язичницьке Купало або Купайло святкували 23–24 червня – у день літнього сонцестояння, коли ніч була вдвічі коротша за день.

Після прийняття християнства та “нашарування” вірувань українці почали відзначати народне свято з новою назвою “Івана Купала” за юліанським календарем, а за вживаним нині григоріанським воно зсунулося у ніч з 6 на 7 липня.

Традиційно в ніч на Івана Купала по всій території України проходять магічні дійства. Неординарні купальські обряди – стрибання через вогнище, плетіння вінків, ігрища та хороводи навколо ляльок-опудал – здавна знаходять прихильників серед українського народу.

Головні персонажі свята – Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби – Купайлиця.

Купальські забави відбуваються ввечері. Розпочинається розпалюванням ватри, але підтримують полум’я аж до ранку. Очищення вогнем та водою має важливе значення в купальській обрядовості.  Купальське вогнище, згідно з переказами, має велику міфічну силу. Через нього стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Так, вважалось, що коли дівчина і хлопець, які кохають один одного, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище, і їх руки залишаються з’єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом.  Також стрибки через купальське вогнище супроводжуються примовляннями та ворожіннями “на силу, на здоров’я, на красу, на врожай”.

Важливим аспектом купальських свят є пошук пари та створення сім’ї. Ворожіння на кохання, на одруження – кидання вінків, здавна мало символічне значення. Дівчата власноруч збирали та плели два вінки, які наступного ранку кидали на воду. Якщо два вінки зійдуться – цього року утвориться пара і дівчина одружиться. Якщо один вінок тонув – дівчина цього року заміж не вийде.

Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

Згідно з народними повір’ям- в ніч на Купала розквітає папороть. У ліс, шукати цвіт папороті, йдуть, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя – кохання. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить у ніч під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила.

Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні “Вечір напередодні Івана Купала” видатний письменник Микола Гоголь. За легендою, той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою.

Існує прикмета, що на Івана Купала здійснюються будь-які бажання. Згідно з народними легендами, бажання збудеться, якщо, наприклад,  в ніч з 6 на 7 липня перелізти через 12 городів.

У купальську ніч також можна наштовхнутися на нечисту силу. Особливе місце відводилося богиням води – русалкам, які у цей час виходили з води і відправлялися гуляти у лісі або у полі. Молоді хлопці, які натрапили на русалку, повинні були поводитися дуже обережно: не можна ігнорувати – інакше залоскоче до смерті, але й не піддаватися її чарам – затягне на дно ставка, звідки не можна повернутися. Щоб русалка не могла до тебе наблизитися, потрібно носити миту, полин, любисток. Дівчатам також слід було побоюватися водяних німф – не гуляти самим у лісі і не купатися без натільного хрестика.