Про торгівлю педагогічними індульгенціями, курсопроходців і курсопройдох
Нещодавно на «Всеосвіті» був матеріал, який викликав палку дискусію «ЯКИЙ ГРЬОБАНИЙ СОРОМ, шановні вчителі!», — Катерина Гольцберг. (Портал ВСЕОСВІТА ТОВ «Всеосвіта»).
Звісно, легше всього звинувачувати в цьому ганебному явищі «невістку», тобто вчителя, який насправді є жертвою недолугих управлінських рішень і примітивних практик атестації.
100000000000000000001 раз повторюю: «коні не винні» (точніше, винні в останню чергу), бо сертифікатоманія є новонародженим спритниками-рехворматорами освітнім маразмом, який є системною проблемою. Боротися з наслідками (купівлею педагогічних індульгенцій) є марною працею. Треба усувати причини.
Але спочатку діалог вчителя, який змушений був прикупити сертифікатів на 90 годин для «атестації».
Хочемо звернути вашу увагу на домен «ІППО». Це загальновживана абревіатура, якою в академічних колах позначають інститути післядипломної педагогічної освіти. Проте саме ця абревіатура вводить вчителів в оману, адже не є державним інститутом післядипломної освіти. Розслідування про групу сайтів від Атомс, що видають себе за державні у нашому матеріалі про сертифікатоманію.
Як бачите, є абсолютно безвідповідальний чорний ринок педагогічних індульгенцій.
Чому цей ринок з торгівлі сертифікатами процвітає?
Бо є можливість «заробити» легкі гроші без ризику потратити за ґрати.
Якщо з 400 тис. вчителів половина купує (докуповує до норми годин) ці сертифікати і витрачає близько тисячі грн, не важко порахувати, що виходить 200 млн. грн. доходу з нічого. Тож зараз це багатомільйонний злочинний «чорний бізнес».
Уся моя ФБ-стрічка рясніє рекламою про цинічну торгівлю педагогічними індульгенціями нашими курсопройдохами і курсопройдисвітами, але винна в сертифікатоманії невістка (вчителі). І ці спритники не тільки стрічку засмічують, але і щодня бомбардують в особисті повідомлення.
«Маємо, що маємо»: спритники-рехворматори створили сертифікатоманію та сертифікатовидавальний бізнес.
Якщо в когось є заперечення щодо цієї тези, хай почне з відповіді на просте запитання: чому «до НУШ» ніхто в Україні сертифікатами не торгував?
Отож.
Коли було обов’язковим раз на 5 років проходження курсів в інститутах післядипломної освіти, торби туди носили і буклетики добровільно-примусово купували. Бо будь-яке нав’язування чогось обов’язкового зверху неминуче породжує бажання у великої частини колег якось від цього просто відкупитись та зімітувати виконання.
Тому ні про яке планування професійного розвитку вчителя зверху і мова не може йти в демократичній системі освіти. Бо планувати свій професійний розвиток можу лише я сам (і то не завжди, бо багато чого на цьому шляху відбувається спонтанно), а система може мене підтримати — якщо гроші на професійний розвиток таки підуть за вчителем, у мене з’явиться вільний час тощо.
Це не просто гра слів, це інша філософія реформ: або свобода професійного розвитку або радянська система планування мого розвитку.
Якщо зверху, то так і буде прогресувати нова хвороба — сертифікатоманія, яка призводить до профанації самої ідеї професійного зростання, його підміни формальними, а часто відверто купленими сертифікатами.
До речі, я не знаю жодної країни світу в якій була б налагоджена цинічна і відверта масова торгівля педагогічними індульгенціями.
Cui prodest (кому це вигідно)?
Якщо ми хочемо зрозуміти, як вирішити ту чи іншу проблему в освіті, слід перш за все з’ясувати, хто має зиск з цієї проблеми. Не хто потерпає від цієї проблеми, а саме, хто має, як зараз модно казати, «профіти».
Тоді стане чітко видно чому в процесі НУШ-будівництва не було подолано жодного освітнього маразму, а ще й було згенеровано низку нових.
В чиїх інтересах діяли «очільники» МОН та «агенти змін», коли породили таке ганебне явище як сертифікатоманія?!
Хто став вигодоотримувачем і яким є реальний масштаб цього «бізнесу», який нагадує середньовічну торгівлю «індульгенціями»?
Luda Listopad коментує: Бо це комусь вигідно. Було б бажання, то припини б цю вакханалію давно.
Важко не погодитись із Валерієм Киричуком, який вкотре наголошує, що будь-яке професійне навчання повинне мати логічні наслідки. Його результатом повинно бути підвищення ефективності роботи педагогічних працівників. Якщо після навчання нічого не змінюється в кращий бік, то це значить, що була порожня трата часу.
В удаваній реальності шоу-рехворм нікого ж не цікавить результат. Цікавить папірчик, відосік, фотозвітик… І гроші, які можна виманити під шумок рехворм. «Латану свитину з каліки знімають», — писав про ціннісні засади такого «бізнесу» Тарас Шевченко.
Ви чули, щоб хтось із очільників МОН чи амбасадорів НУШ звернувся до поліції, чи в офіс доброчесності з приводу шахрайства цих сертифікатовидавачів? Я не чув…
Не треба думати, що організатори цього божевілля, не розуміли абсурдність вимірювання нашого професійного розвитку в годинах, які треба підтвердити сертифікатами. Вони забезпечували заробіток для своїх.
Найсумніше, що «рехворми» створили в освітній сфері середовище в яке не те що не хочуть потрапити найрозумніші та найпродвинутіші, а всі, хто може, тікають з нього «світ за очі». Створено середовище, яке приваблює усіляких спритників (курсопродох, недолугих піарників тощо), бо там можна «срубать бабло по-льогкому» (торгуючи сертифікатиками як індульгенціями, влаштовуючи псевдоосвітні шоу, видаючи за гроші медальки чи наукові ступені тощо).
Зверніть увагу там один телефон, а виринають під різними іменами. Сотні охочих купити сертифікат, щоб відчепились.
Сертифікатоманія — стоп
Можна було б не зважати на їхню діяльність, якби вони просто пиляли гранти «на реформи». Чужих грошей нам не шкода. Але… сертифікатоманією вони шкодять, дискредитуючи саме поняття професіоналізм і професійний розвиток.
Шкода, що відповідальності реформаторів за скоєне немає і не буде…
Буду радий, якщо хтось зможе мені довести, що все це не було заздалегідь сплановано, а є просто помилкою змінотворців-«батьків» НУШ.
Ще більше радітиму, якщо рехворматори замість того, щоб звинувачувати вчителів, негайно визнають власну помилку (сумно, що знову змушений повторювати: а я ж казав!), покаються (хотіли як краще, а вийшло як завжди) і негайно скасують обов’язкові години так званого проф. розвитку.
І сертифікатоманія з курсопроходцями і курсопройдохами зникне «як роса на сонці».
Щоправда, тоді й агентозмінський сертифікатовидавальний бізнес на грантах теж трохи всохне.
А кому це треба?!
Дві речі, які зараз треба започаткувати:
Нам зараз потрібна справжня Реформація в освіті (від лат. reformatio — перетворення, виправлення), масовий рух знизу, який кине виклик системі з її псевдо реформами.
Згадаємо, що поштовхом до Реформації як духовно-суспільного та політичного руху стала публікація Мартіном Лютером листів-звернень в яких особливо критикувалась торгівля католицькою церквою індульгенціями.
Уже давав безплатну пораду новій команді в МОН: настав час продавати козу (ліквідувати всяку нушню).
Є такий старий єврейський анекдот. Приходить єврей у синагогу
— Ребе, порадь мені що робити?! Я мешкаю в малесенькому будинку разом з чотирма дітьми, з дружиною, з тещею, повернутись у хаті нема де… Як далі жити в такій тісняві?
Ребе спокійно каже:
— Купи козу.
Єврей пішов і купив козу. Через деякий час він знову приходить до рабина.
— Ребе, що ти наробив? У кімнатці у мене тепер повна божевільня: діти на голові ходять, бурчить стара та хвора теща, а тут ще й коза стоїть… Що робити, ребе?
— Продай козу.
— Ребе, я не розумію: то купи козу, то продай козу…
— Слухай що кажу: негайно продай козу.
Минає ще деякий час. Цей єврей знову приходить до рабина.
— Дорогий ребе! Я тобі страшенно вдячний! Навіть не підозрював, яка я щаслива людина…!
Я чудово розумію, що ті, хто нам «впарив козу» з педагогічними індульгенціями сертифікатами, не схильні від неї відмовитись. Тим паче, що стоїть вона не в їхній кімнаті.
А от «продати козу» для нової команди очільників МОН — це фантастична можливість набути феноменальної популярності.
Просто повернути нормальні табелі успішності, скасувати нікому не потрібні сертифікати разом з нормою годин на професійний розвиток, забути про горезвісні «навчальні осередочки», ліквідувати примітивно-абеткове псевдозабезпечення якості та академічної доброчесності, розігнати навколоМОНівське кодло з «агентів змін»…
Принцип «купи козу — продай козу», — завжди діє бездоганно.
Геть торгівлю індульгенціями сертифікатами!
Я точно не міг і в страшному сні уявити собі у 2016 році, що ми не лише не спекаємось жодного освітнього маразму, а ще й добавимо низку нових (сертифікатоманія, гімнаїзація всіх неповних середніх шкіл, яжмамізм, агентоцентризм та гранторозпилювання як системна проблема тощо).
У нашому випадку вже давно назріла потреба у «вибуховому» документі на кшталт «Нація в небезпеці» в якому б містилась і вимога покласти край безсоромній торгівлі сучасним варіантом індульгенцій (сертифікатиками, свідоцтвами про здобуття нездобутої освіти та дипломами).
Справді, якщо розглядати власний професійний розвиток, навчання в школі чи університеті та процедуру захисту дисертації у якості покарання за «гріхи», то чому б за певну суму і не відкупитись від «кари»?!
Реформація в освіті неминуче має виникнути. Потрібна лише «іскра», яка здетонує цей процес…
Бо треба негайно повертати освіту в Україну. Інакше нам усім гаплик.
Шукайте деталі в групі Facebook
