facebook

Неповага до особистого часу, низька зарплата та те, що її тримало: відверта розмова з молодою вчителькою

Редакція “Нової української школи” готує великий аналітичний матеріал про проблеми й потреби молодих українських учителів. Ми проаналізували законодавство; дізналися, який середній вік українського вчителя; подивилися на тарифну сітку й зарплати молодих педагогів та провели діагностичне опитування (на 208 респондентів), з якого отримали багато цікавих інсайтів про те, що мотивує й демотивує молодих педагогів. Згодом ця стаття зʼявиться на НУШ.



Під час підготовки матеріалу ми поговорили з декількома молодими вчительками усно – і майже всі вони попросили не оприлюднювати в статті їхні імена й місця роботи. Пояснили це насамперед тим, що не хочуть конфліктувати з колегами чи адміністрацією, озвучуючи наболілі проблеми. Та на неанонімне інтерв’ю погодилася одна молода вчителька, яка звільнилася з роботи в комунальному закладі освіти.

Нам вона розповіла про

проблему неповаги до особистого часу вчителя,
стосунки з колегами й адміністрацією,
взаємними з дітьми,
навантаження,
вигорання,
рівень заробітку молодих педагогів.
Цим інтервʼю з педагогинею Мартою Садловою ми починаємо серію текстів про молодих учителів в Україні.

Принагідно нагадаємо, що для того, аби підвищити престижність роботи в школі, покращити практичні навички підготовки студентів педагогічних вишів та полегшити вхід у професію, команда українських освітян підготувала програму менторства “MentorMe”, як складник практики студентів 4 курсів педагогічних спеціальностей. Докладніше про програму ми розповіли тут.

НАВЧАННЯ Й ПОШУК РОБОТИ: ПЕРЕДІСТОРІЯ
Марта Садлова чотири роки, із серпня 2018 до 2022, працювала вчителькою англійської мови в початковій і середній школі одного з комунальних закладів освіти міста Кам’янське (Дніпропетровська область). Свою кар’єру освітянка почала в 19 – одразу після випуску з педагогічного коледжу – це був Чортківський гуманітарно-педагогічний коледж імені Олександра Барвінського (Тернопільська область). Марта каже, що коледж справді дав їй міцну професійну базу – було багато практико-орієнтованих занять.

“Під час навчання в коледжі ми мали практику на виховних заходах, потім упродовж місяця в школі. Цей досвід не дуже великий, але однаково дає відчуття впевненості, розуміння, як працює школа, як реагувати на певні ситуації. Можливо, якісь методи не спрацювали так, як нас учили, але база англійської – ми спілкувалися із носіями мови – була міцна. Але ще у нас, наприклад, була йога, гра на музичних інструментах, і це було класно – було відчуття, що ти навчаєшся насамперед для себе. Я задоволена підготовкою, яку мені дали”, – розповідає вона. Пізніше в Тернополі молода освітянка здобула вищу освіту на заочній формі навчання – із цим поєднувала роботу в школі.

Повернувшись додому, вона почала шукати роботу – це вдалося зробити завдяки допомозі міського департаменту з гуманітарних питань – без попередніх знайомств чи домовленостей. Так Марта Садлова за місяць до початку навчального року влаштувалася вчителькою англійської мови в молодших класах.

 

ПРО НАВАНТАЖЕННЯ, ЗАРПЛАТИ, СТОСУНКИ З КОЛЕГАМИ, ДІТЬМИ Й БАТЬКАМИ: ПРОБЛЕМИ, ПРО ЯКІ… ГОВОРЯТЬ
У перший же рік роботи молодій учительці дали навантаження у півтори ставки – за її словами, понад 27 годин на тиждень. “Я була дещо шокована, бо не розраховувала одразу на таке велике навантаження. Думала: нова людина, молода дівчина – хіба мені можуть одразу довірити таку велику кількість класів, дітей? Але вчителів не вистачало”, – пояснює Марта.
За її спогадами, перші місяці відчувала певний “драйв”: хотілося спробувати більше форм роботи з різними класами, постійно ретельно готувалася до уроків, не відмовлялася від жодного навантаження. Але вже за пів року відчула вигорання: часу на справді якісну підготовку бракувало, однак накопичилася певна кількість навчальних матеріалів, які можна було повторно використовування з іншими класами.

“Учительська праця нелегка, – говорить освітянка. – Учителі сильно втомлюються.

Перші три уроки ти чудово проводиш, бо повна сил, а на останніх “танцювати” вже не можеш, тож, скажімо так, вони проходять спокійніше”.

Крім того, постійно відчувався брак часу на особисті справи, на життя поза школою:

“Ти прийшла з роботи, зробила конспекти, поїла – і спати”, – так описує свою роботу в перші роки Марта Садлова.

Читайте також:  В Україні готують велику реформу середньої школи, яка сподобається не всім

Утім, за її словами, таке навантаження було не щороку – на третій-четвертий рік роботи воно становило трохи понад 20 годин. Розвантаження було пов’язане із великою “плинністю” вчителів англійської мови: попит на викладання цієї дисципліни дуже великий, за цю справу часто беруться молоді фахівчині, які часто за декілька років йдуть у декретну відпустку, а потім повертаються. “Не скажу, що багато людей звільнялося, але майже кожного року в нас два-три нових вчителі було”, – додає Марта.

У середньому молода вчителька мала по шість класів на рік – спочатку лише початкових, але з другого року їй почали доручати роботу і з п’ятими й шостими класами, зокрема з тими дітьми, яких вона вже вчила раніше.

Стосунки з колегами були здебільшого хорошими – переважно, за словами Марти, завдяки тому, що в школі підібрався молодий колектив, учителям було легше між собою порозумітися: вони здружилися на ґрунті спільних інтересів та поглядів на життя. Наставника молодій учительці школа призначила, але, за словами Марти, контактували вони мінімально: не виникло проблем у стосунках, однак особливої співпраці не склалося – більше взаємодопомоги було із колегами-однолітками чи незначно старшими. “Коли є друзі, якось усі звертаються до тих, із ким вони спілкуються, а не йдуть до наставника. Ну, і, власне, я думаю, наставницю це не дуже засмучувало, тому що в неї теж своє велике навантаження було, ще й класне керівництво. Звісно, я могла до неї звернутися – і вона мені чудово допомагала, давала консультації. Просто це відбувалося лише з моєї ініціативи”, – додає Марта.
Стосунки з адміністрацією школи освітянка теж описує як цілком прийнятні. Наприклад, представники адміністрації завжди надавали зразки правильного оформлення документації, зокрема, щодо формувального, рівневого оцінювання, інформували про зміни. Однак поза цим Марта Садлова позначає деякі некомфортні моменти, у яких виникали непорозуміння. “Перш за все це тому, що адміністрація не зовсім поважає особистий час працівників, – пояснює вчителька. – Я розумію, що насправді люди, з якими я працювала, є крутими професіоналами. Вони горіли своєю роботою, і це чудово, але вони очікували, що вчителі будуть жити на роботі, і часом твої особисті плани нікого не хвилювали.
Якщо треба було затриматися понаднормово, усім було байдуже, чи ти поспішаєш до дому, чи в тебе зустріч з друзями, чи ще там щось. Треба – і все. І так само працювали, власне, і представники адміністрації. Я розумію, що вони просто до цього звикли, для них це норма, але коли є молоді люди, для них це, як правило, не окей, виникає конфлікт”.

Йдеться, зокрема, про затяжні наради, на яких інформація для більшості учасників та учасниць не цікава й не потрібна, адже, наприклад, стосується лише класних керівників, – але “тримають” усіх. Учителі в цей час могли б виконувати іншу роботу, наприклад, перевіряти зошити, – чи, власне, відпочивати, якщо робочий день закінчився.

За спостереженнями Марти Садлової, молоді вчителі, її ровесники, значно чіткіше розділяють робочий та особистий час, а старше покоління не завжди готове приймати такий підхід як норму, дорікають лінощами чи нехіттю до роботи тощо. Навіть відмову від спільного дозвілля з колективом – наприклад, екскурсії чи поїздки – у вільний час сприймали критично.

“Наприклад, планують якусь активність на суботу чи неділю – і вона дійсно цікава й пізнавальна. Але, по-перше, ми частково оплачували ці виїзди, а на власні гроші в мене можуть бути інші плани. Нікого не стосується, як я розподіляю свій бюджет і чому не вважаю за можливе виділити 500 гривень на поїздку. А по-друге, інші плани можуть бути і на вільний час. Є певні пріоритети, і ти відмовляєшся. Й одразу питання: чому ти не підтримуєш колектив, чому це ти не можеш поїхати?

Відчуваєш цей тиск, ніби ти така погана, що не хочеш брати активну участь у житті колективу, не цікавишся тощо. Можуть сказати щось на кшталт: ви з нами багато разів не їздили, чого це ви знову не можете? Але в когось може хворіти дитина, у когось сімейне свято, важливі справи, візит до лікаря, та врешті, навіть якщо я хочу просто провести час із родиною – я взагалі не маю цього пояснювати. Це мій вільний час, не треба на нього зазіхати“. При цьому сама ідея корисно проводити час із колективом не викликає в молодої вчительки несприйняття. Однак такі заходи можна організувати, наприклад, коли в школярів канікули, а не на вихідних.

Читайте також:  Не здала гроші на подарунки: маму попросили не приводити дитину до школи через "борги"

З об’єктивних причин чимало часу Марті Садловій довелося працювати онлайн. Вона каже, що, спілкуючись з колегами з інших шкіл, міст, зрозуміла, що керівництво в закладі, де працювала, створило нормальні умови для вчителів: їх не зобов’язували проводити уроки зі школи. Усі працювали з дому – до школи приїздили, аби заповнювати журнали, вести іншу документацію. За словами учительки, учні молодшої школи відповідально відвідували заняття, були активні, сильно засмучувалися, якщо не могли приєднатися через проблеми з інтернетом. Натомість у середній ланці відвідування було значно гіршим – онлайн демотивував учнів.

Позитивно відгукується вчителька і про підвищення кваліфікації, зокрема про підготовку до роботи із дітьми в межах реформи “Нова українська школа”. За словами Марти Садлової, навчання відбувалося в робочий час в обласній академії неперервної освіти, було продуктивним, дало змогу познайомитися із колегами з інших міст. Крім того, адміністрація забезпечила заміни на уроках учительки, яка перебувала на навчанні: “Було приємно, що чимало замін були справді уроками англійської мови, а не інших дисциплін, тож із більшістю класів мені навіть не довелося надолужувати програму”, – додає освітянка.
Щодо позаурочної діяльності, учительці запропонували вести певний гурток, якщо вона цього хоче. Марта Садлова організувала розмовний клуб англійської мови, який учні за бажанням відвідували після уроків раз на тиждень, – на щастя, його вдалося зручно для вчительки й школярів розташувати в розкладі, у “вікні” між уроками й щотижневою нарадою. Важливо, що ця діяльність була добровільною, а не примусовою, тому не обтяжувала ні учасників, ні організаторку.

Щодо стосунків із батьками, за словами Марти Садлової, усе теж зазвичай було добре: “90 % батьків ставилися до мене із розумінням і повагою, хотіли співпрацювати. Навіть питали певних порад щодо навчання – тобто не було упереджень щодо віку. Однак були й ті 10 %, які приходили із претензіями. Запам’яталася фраза щодо мене й молодої колеги, мовляв, що це за вчительки, книжки нам видати не можуть, напевно, ще самі за книжками сидять. Але таке траплялося вкрай рідко”.
Іншою причиною для непорозумінь із батьками була та сама проблема неповаги до особистого часу вчителя: вони телефонували й писали увечері, на вихідні, на свята – і дивувалися й ображалися, коли їм терміново не відповідали: “Були фрази на кшталт “А чого це ви не взяли слухавку?”. Тобто мало того, що мене потурбували у вільний час – мене ще й винною роблять”, – коментує Марта. Довелося довго домовлятися про те, що спочатку вони мають написати повідомлення, щоб учитель мав змогу відповісти на перерві, а не нагально відповідати на дзвінок. Для термінових дзвінків домовилися відвести ранок понеділка, у час до уроків, бо ж на вихідних усі мають відпочивати.

“Здається, це загальна проблема – відсутність культури поваги до чужого часу. Але, можливо, в освіті ще й працює аналогія: раз діти ввечері роблять домашнє завдання, то й учителі мають бути доступні в цей момент”, – припускає Марта Садлова.

При цьому в стосунках із учнями й ученицями, за її словами, проблем було найменше. Звичайно, були такі, які відволікалися й порушували дисципліну, але це можна було виправити – і, звісно, було відчуття, що якраз така робота з поведінкою є прямими обов’язками вчителя.
Діти раділи тому, що вчителька із ними “на одній хвилі”, знається на тих речах, якими вони цікавляться (музиці, аніме тощо), може із розумінням послухати про їхні захоплення і навіть про певні життєві проблеми. Можливо, саме завдяки тому, що вікова дистанція менша, простіше побудувати партнерські стосунки й створити дружню атмосферу в класі.

Читайте також:  Вже понад 30 років будують школу на Косівщині

Важлива й чесність: якщо забула якесь слово англійською, краще чесно про це сказати й запропонувати подивитися разом. Діти цінують те, що вчителька не приховує: вона звичайна людина і також може помилятися, але помилка – це не трагедія і не сором.

“Із малими завжди були обіймашки, а ще – сльози, коли я їхала на сесію або хворіла. Це дуже приємно, коли бачиш, що з учнями є оцей зв’язок.

І це найголовніше, що тримає тебе на цій роботі, навіть коли бачиш недоліки системи, коли бісить бюрократія чи засмучує зарплата. Але ти бачиш результати своїх старань: діти – ті, для кого ти працюєш, – задоволені, вони здобули знання, вони тебе не бояться, не відчувають тиску”, – додає освітянка.

Вона також наголошує: рада тому, що отримала різний досвід – емоційно насичених, розважально-ігрових занять із учнями молодших класів і складніших тематично – із учнями середньої школи. Це, крім того, давало змогу переключатися на різні форми роботи, а отже, менше втомлюватися протягом робочого дня.

Найболючішою проблемою молодих вчителів Марта Садлова називає низьку заробітну плату. “Можливо, це не найгірший варіант для молодих людей, які тільки починають свій професійний шлях, людей без досвіду. Але, якщо враховувати, скільки часу займає підготовка, скільки ти витрачаєш зусиль, яке навантаження загалом, яка кількість уроків, спілкування з учнями поза ними, з батьками, з колегами, робота з документами… Виходить, що той рівень зарплати, який є зараз – це взагалі не окей. Цього просто замало.
Тому багато вчителів займаються репетиторством, вони намагаються шукати якісь додаткові способи заробітку. А це знову додаткове навантаження: ти не можеш відпочити після школи, бо, якщо хочеш мати певний рівень достатку, мусиш відпрацювати ще декілька уроків приватно”, – ділиться міркуваннями освітянка.

На її думку, саме тому чимало фахівців і фахівчинь звільняються зі шкіл: можна набрати учнів і працювати з дому за такі самі або й більші гроші, але без ведення документації чи організації виховних заходів.

Серед учителів англійської мови, чия спеціальність користується великим попитом, таке рішення є досить частим. За словами Марти Садлової, окремої фінансової підтримки молодим учителям у роки її роботи не виплачували – принаймні вона такого не пригадує. На її думку, жити одному на зарплату молодого вчителя, без підтримки родини чи партнера, надзвичайно складно.

“Друзям з-за кордону я ніколи не озвучувала суму свого заробітку як вчительки. Мені було соромно, що я так викладаюся за такі гроші. І навіть учителі із усіма регаліями і виплатами не зароблять сильно більше, ніж 20 тисяч гривень. Виходить, ти все життя віддав освіті, а заробляєш скільки? 500-600 доларів на місяць?” – додає Марта.

Власне, рівень заробітку був головною причиною звільнення вчительки з посади. Іншою – відсутність перспектив для професійного розвитку й формальність деяких курсів підвищення кваліфікації. Загальна атмосфера в школі була позитивною, однак рутинне повторення того самого матеріалу – із тими самими підручниками, програмами, класами – виявилося занадто виснажливим.

“Стільки всього повторюється, що ніби не вистачає простору, аби навчатися самій. Так, є курси, але з професійної точки зору, відверто кажучи, вони мені не цікаві. Було класно на тій підготовці до роботі в НУШ, адже це був офлайн із безліччю видів діяльності. Але якщо ми говоримо про певні семінари, то зазвичай це одне й те саме, різними словами – те, що ти вже давно знаєш, але слухаєш, щоб мати ту кількість годин підвищення кваліфікації. А якісь міжнародні курси фахового спрямування ти можеш собі організувати лише за власні гроші, у вільний час. І в якийсь момент ти розумієш, що, звільнившись, ти можеш зайнятися тим, що тобі цікаво, – у моєму випадку англійською мовою – не поринаючи в проблеми системи освіти. І просто обираєш, де тобі комфортніше“.

Ірина Пасько, “Нова українська школа”

Шукайте деталі в групі Facebook

Джерело.