Криза поглибила різницю в доступі до освіти: Лілія Гриневич про реформу та “карантинне” навчання
Криза COVID-19 завдала важкого удару по українській системі освіти, яка лише кілька років тому почала змінюватися у кращий бік. Минулий навчальний рік школярі та студенти були змушені завершувати дистанційно. А новий розпочнеться з низкою нововведень, анонсованих раніше урядом.
Ексміністерка освіти і науки України (2016-2019 роки), проректорка Київського університету Бориса Грінченка Лілія Гриневич розповіла в інтерв’ю сайту 24 каналу, які проблеми української освіти загострила коронавірусна криза, чому на вчителів чекає подвійне навантаження (ймовірно, без додаткової оплати) і як розпочати новий навчальний рік максимально “безболісно”. Публікуємо першу частину розмови.
Ви започаткували низку радикальних змін у системі освіти. Чи вважаєте реформу успішною на сьогодні? Як оцінюєте курс нинішнього МОН?
Із різними реформами – різна ситуація. Велику тривогу в мене викликають пропозиції у сфері вищої освіти. А щодо шкільної освіти, принаймні, міністерство заявляє, що буде продовжувати реформу Нової української школи.
Ця реформа, яку ми започаткували 2016 року, супроводжувалася інвестиціями. І це, мабуть, її особливість порівняно з попередніми. Школярів у початковій школі розпочали навчати за новим компетентнісним стандартом, де дають їм не лише знання, а й уміння застосовувати їх у житті, формують м’які навички, цінності, ставлення.
Крім того, створюється новий освітній простір. Адже діти мають навчатися динамічно, а вчителі для того, щоб застосовувати потрібні сучасні методики, повинні мати відповідне обладнання. Ми фактично щороку виділяли кошти на це обладнання і цьогоріч, 2020 року, вони також були виділені. Це – позитивний знак. Тому реформа поки продовжується.
Звичайно, що є проблеми. Наприклад, цього року гроші на підвищення кваліфікації вчителів, які були заплановані під реформу, забрали до фонду боротьби з коронавірусом. До початку нового навчального року виділена лише частина коштів для Нової української школи.
Але для мене є інший позитивний знак – те, що продовжується робота над новим змістом шкільної освіти. Коли я була міністром, прийняли державний стандарт початкової освіти, за яким зараз навчаються діти. І продовжилася робота над державним стандартом базової освіти – для 5-9 класів. Ця робота зараз завершена, і на серпневій конференції анонсували, що уряд незабаром прийме цей стандарт.
Це – також дуже важливий, вагомий крок, який зроблять по реформі. І важливо не зволікати із прийняттям стандарту. Адже потрібен час, щоб підготувати програми, підручники, методичні матеріали до того часу, як діти, які зараз навчаються за новими стандартами у початковій школі, перейдуть до 5-го класу у 2022 році.
Наскільки саме НУШ страждає через вимушене дистанційне навчання?
Ви знаєте, якщо пріоретизувати, кому з дітей потрібне найбільше очне навчання, то це – учні початкової школи. Тому, якщо робити вибір, а він може постати особливо перед школами з великими класами, то на навчання, скажімо, через день, можна перевести, при поділі на групи, старші класи. Але точно не малюків. Тому що їх дуже складно вчити дистанційно. А особливо, якщо це – упродовж тривалого часу.
Одна справа, коли ми говорили про три місяці наприкінці навчального року, але зараз перед нами – цілий навчальний рік. Можливо, доведеться його повністю провести у стані адаптивного карантину, де ситуація буде весь час коливатися. Тому зараз так важливо дітей навчати, коли буде можливість. І щоб вчителі змогли якісно використовувати цей час.
Які проблеми української освіти загострила ця криза?
Вона ще більше поглибила нерівність у доступі до якісної освіти. Не секрет, що обладнання шкіл та рівень життя населення – дуже різний у регіонах України. У цьому випадку на це наклалася не тільки різниця в обладнанні навчальних закладів, а й ситуація з інтернетом у домогосподарствах та наявність гаджетів у сім’ях.
Є такі родини в Україні, які не мають ані смартфону, ані комп’ютера. І, звісно, як ці діти могли мати доступ до дистанційного навчання? Тому у нас фактично частина школярів випала з навчання з початку карантину.
Друга категорія дітей – які мали доступ до інтернету чи до гаджетів, але це не означає, що вони отримали якісні знання. Тому що дистанційне навчання відбувалося дуже по-різному. Були вчителі, які одразу освоїли інтернет-платформи і які намагалися все-таки зробити ритмічним навчальний процес.
Але була інша група, де вчителі виявилися неготовими до дистанційного навчання. І все обмежувалося тим, що дітям надсилали у вайбер-групи завдання, вони виконували їх (невідомо, чи це вони робили, чи хтось за них; списували вони, чи ні) і потім поверталися ці завдання вчителям. До цього ще слід додати, що самодисципліна і мотивація дітей ґрунтувалися в основному на зусиллях батьків, що додало їм немало стресу. Отже, назвати це якісним навчальним процесом ніяк не можна.
Це означає, що коли зараз, із 1 вересня, діти прийдуть у школу, треба почати з того, щоб виявити ці прогалини у навчанні. Тому що є частина предметів, які взагалі будуються “цеглинка на цеглинці” (наприклад, математика, природничі предмети). І якщо ти не знаєш попередньої теми, ти не зможеш рухатися далі. От таким чином діти найлегше “випадають” із навчання.
Тому, якщо ви не повернетеся до пропущеного і цю прогалину не ліквідуєте, потім це нерозуміння буде поглиблюватися, дитина втрачає інтерес до навчання і починає не любити цей предмет взагалі – йде повне відторгнення.
Яким чином повинне відбуватися коригуюче навчання? Оцінюватимуть усіх дітей, а потім відберуть тих, хто має “прогалини”, і з ними будуть працювати окремо?
Так, з ними доведеться працювати окремо. Тому що клас може бути неоднорідний. Якщо ж однакова ситуація в цілому класі, то вчитель мусить підкоригувати саму навчальну програму: якими темпами він буде далі працювати з учнями і коли можна їм уже давати нову тему.
Усе це насправді – досить складно для вчителя, тому що йому потрібен час і для нових тем, і ще треба розуміти, що в будь-який момент ми можемо знову “випасти” з очного навчання і перейти на дистанційне. І, що мене особисто дуже тривожить, що цей золотий час літа для підготовки до 1 вересня, на мою думку, частково урядом втрачений для підготовки цього дистанційного навчання.
Справа в тому, що у наших домогосподарствах у дітей не збільшилася кількість гаджетів, і не проведено значно більше інтернету. Тому що не було окремих зусиль та інвестицій, спрямованих на це питання.
Ми вивчали міжнародний досвід з приводу того, як країни готуються до дистанційного навчання. І що роблять уряди? Вони інвестують в таку підготовку: в обладнання, електронні навчальні матеріали і навчання вчителів. У нас же – з бюджету Міністерства освіти і науки було забрано понад 4,9 млрд гривень до Фонду боротьби з коронавірусом, і отже, система освіти мала б претендувати на частину грошей цього Фонду для того, щоб покращити умови і якість навчання під час карантину. Натомість, сфера освіти до цього часу отримала тільки 52 млн на відшкодування оплати учасникам пробного ЗНО. І все.
Зате чомусь 35 млрд цього Фонду виділили на дороги. Я не можу зрозуміти цього рішення і, відверто, як громадянка, змиритися з ним.
Що саме, зокрема, варто було б зробити?
Скажімо, у багатьох країнах використовуються так звані шкільні планшети. Вони є власністю школи і зроблені в спеціальних захисних чохлах – зрозуміло, що коли діти чимось користуються, воно не може бути крихким. Ці гаджети не коштують якісь захмарні гроші, тому що в них дуже обмежений функціонал – рівно для того, щоб забезпечити процес дистанційного навчання. І такі планшети діти могли б випозичати додому. Принаймні на тих територіях та у тих школах, де учні не мають удома доступу до таких можливостей.
Я розумію, що для всієї країни це дуже складно зробити. Але можна принаймні допомогти тим, кому складно.
Так само інша ситуація, пов’язана з підвищенням кваліфікації вчителів. Не можна вимагати від вчителя володіти формуванням дистанційних уроків, якщо їх ніколи ніхто цьому не вчив. Так, є талановиті педагоги, які пішли шляхом самоосвіти, навчилися і вчать інших. Але в нас у країні – сотні тисяч вчителів і це означає, що має бути централізована програма підвищення кваліфікації для них, як це було у Новій українській школі.
Гроші на підвищення кваліфікації вчителів забрали у фонд COVID-19 і не повернули міністерству, щоб воно могло організувати планово централізоване навчання вчителів.
МОН у кінці серпня запускає 4-модульний курс навчання для педагогів. Чи достатньо цього, як гадаєте?
Ліпше пізно, ніж ніколи. Я рада, що вони таки запустили цей курс, тому що це – нормальний шлях. Ми працювали, наприклад, по підготовці вчителів початкової школи до роботи зі стандартом і новими методиками навчання у НУШ саме в такий спосіб – шляхом змішаного навчання. Ми зробили дистанційний курс з EdEra (студія онлайн-освіти, – 24), вчитель мав його пройти, а потім у нього були очні тренінги на базі інститутів післядипломної освіти, які є в областях.
Просто у даному випадку це варто було робити раніше, щоб вчителі могли підготуватися до 1 вересня.
Багато зробили органи місцевого самоврядування. Наприклад, у Києві, у нашому університеті (Київський університет ім. Бориса Грінченка, – 24) є Інститут післядипломної освіти. Ще до того, як почали на українських каналах показувати телеуроки (Всеукраїнська школа онлайн), на телеканалі “Київ” уже із залучення інституту розпочали теж знімати такі заняття. На сайті Інституту є багато ресурсів, де можуть вчителі отримати і підготовку щодо дистанційного навчання, і так само певні навчальні матеріали для організації змішаного і дистанційного освітнього процесу.
Проте, повинна бути представлена національна освітня електронна платформа, яка зробила б доступними і впорядкованими електронні освітні ресурси для усіх вчителів країни. Програмна оболонка і обладнання для такої платформи були придбані ще за нашої каденції. Її слід заповнити електронним навчальними матеріалами.
Зараз такі матеріали з’явилися, бо карантин це спровокував – багато вчителів розробляли свої авторські уроки, чимало фірм та видавництв почали створювати електронні підручники. Тому що до цього спонукала ситуація. І зараз це все треба узагальнити, відібрати за критеріями якості і викласти для доступу вчителів, щоб вони мали матеріал, яким вони можуть користуватися.
Вчителі по суті змушені проходити цей курс паралельно з роботою. Чи повинні за це доплачувати?
Особливості навчального процесу під час карантину вимагають встановлення доплат вчителям за вимушений поділ дітей на групи та додаткові заняття для тих, хто мають суттєві прогалини в знаннях. Проте, чи планує влада це робити – відкрите питання. У жодних чинних документах наразі це не передбачено.
А реалії такі. Як я вже згадувала вище, учителям треба буде передбачити компенсуючі додаткові знання для учнів, які не опанували програму за час дистанційного навчання. У школах з великими класами треба вирішити питання, як навчати учнів, не порушуючи протиепідемічних заходів.
Міністерство охорони здоров’я визначило, що наповнюваність дітей у класі не повинна перевищувати ту, яка визначена законом – 30 осіб. Проте у багатьох містах популярні школи чи школи у районах забудов, де будується величезна кількість будинків і не розвивається насправді освітня і медична інфраструктура паралельно, дуже часто працюють понад свою проєктну наповнюваність, і в класах навчається по 35-40 учнів.
Що робити в такому випадку? Якщо працювати в класах по 40 учнів, тоді точно у школі буде через два тижні великий спалах коронавірусу, і директор буде за це відповідати. Щоб цього не сталося, він змушений поділити класи на групи. У такому разі є два варіанти:
Діти вчаться в окремих групах і тоді це – додаткове педагогічне навантаження. Вчитель мусить одну годину вчити одну групу, другу годину – іншу. Вже навіть ніхто не мріє, що на такий повний поділ дадуть гроші.
Діти вчаться групами по черзі. Тобто ходять до школи хоча б через день по групах: одна група йде на очне навчання, а друга – на дистанційне.
Для вчителя це означає, що він готується до уроку і для тієї групи, що на очному навчанні, і, водночас, він має подбати про завдання для тих дітей, які залишаються вдома. Тобто вчителю потрібно готуватися до уроку більше, і за цю подвійну роботу йому варто доплатити.
Тому я наполягаю, що має бути освітня субвенція. І, зокрема, частина цієї субвенції має бути призначена на додаткові години вчителів для групової та індивідуальної роботи з дітьми, які мають великі прогалини в навчанні. Друга частина – на доплати учителям, які виконують таку подвійну роботу через вимушений поділ класів на групи.
Якщо ми говоримо про змішане навчання, яка його модель є найбільш “правильною” для українських шкіл?
Навіть такий поділ класу на групи для почергового навчання означає для дітей і вчителів змішане навчання. Тому що вони, умовно, один день вчаться дистанційно, а один день – очно. Але насправді методики змішаного навчання застосовуються також і для того, аби вивільнити більше часу під час очного навчання, щоб обговорити з дітьми проблеми теми уроку, відповісти на їхні питання, спілкування з учнями.
Як правило, класичний урок у класі відбувається так: вчитель приходить, пояснює матеріал, діти слухають. Тобто фактично пів уроку – пояснення педагога. І лише потім уже починається обговорення. Звичайно, є майстерні вчителі, які це пояснення роблять у вигляді діалогу. Але коли матеріалу багато, він не має на це часу.
При змішаному навчанні учень ознайомлюється з новим матеріалом дистанційно, вдома, і у зручний для нього час. Дітям надається опрацьований вчителем матеріал. Це може бути записана вчителем частина уроку або перегляд якогось фільму чи додаткових мультимедійних матеріалів, які будуть цікаві для учнів і які вводять їх у нову тему. Після вивчення учні виписують незрозумілі для себе питання, визначають, яка проблема розглядається. Потім, при очному навчанні, вчитель фактично опрацьовує з учнями цей матеріал, але уже в постійному діалозі та груповій співпраці.
Ця методика називається “перевернутий урок”. Є піраміда навчальних цілей Блума, в основі якої є просто знання. А далі вже йде осмислення і вищі рівні. Закінчується все самовираженням і творчістю. Так от ідеться про те, щоб оцей найнижчий шар – “знання” – діти могли отримати за рахунок дистанційного навчання. Тому що це можна сприймати пасивно, без діалогу. Лише осмислити і виписати свої запитання. А от все, що далі, на складніших рівнях піраміди Блума, щоб воно робилося у класі.
Раніше в уряді озвучували такий варіант “змішаного” навчання: половина класу перебуває у школі, а половина – стежить за уроком онлайн. Чи підходить такий формат для наших шкіл?
Це – лише один із варіантів, проте складний для реалізації.
По-перше, ділити клас на групи для почергового навчання вдома і в школі варто тільки у тому випадку, коли є дійсно переповнений клас. По-друге, треба розуміти: для того, щоб дитина була включена в звичайний очний урок, перебуваючи вдома, цей урок у класі має зніматися з різних ракурсів. Хтось цим процесом повинен займатися. Крім того, вчитель повинен розуміти, що у нього дистанційно є також слухачі, і він мусить час від часу звертатися і до них. Інакше не втримати їхню мотивацію сидіти 45 хвилин біля екрану.
Не кажучи про те, що дитині шкідливо сидіти 45 хвилин, не відриваючи очі від екрану. А якщо таких уроків 6, то, звісно, це неможливо. Учителі, які опанували методики дистанційного навчання, знають, що більше 20 хвилин погляд дитини не може бути прикутий до екрану. Тобто ви їй маєте дати інший вид діяльності. Наприклад, щось прочитати в книжці чи записати, або дати вирішити динамічне ігрове завдання.
Тому це – дуже спрощений підхід, коли хтось думає, що легко організувати, щоб дитина, перебуваючи вдома, дивилася звичайний урок у класі і була в нього залучена. Насправді, щоб відбулося таке навчання, треба багато зусиль від учителя, а також – ресурсів для того, щоб правильно відображався цей урок. Це – досить серйозне завдання і процес, в який треба інвестувати час, гроші і людський потенціал.
Автор:
Світлана Попова
Шукайте деталі в групі Facebook
