Мати не може змиритись: Історія міліціонера з Прикарпаття, що загинув на сході

Все в домі мешканки прикарпатського селища Обертина Мирослави Погорєлової нагадує про сина Михайла, загиблого бійця батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Івано-Франківськ”: його речі, фотографії, учнівські зошити. Їй так його бракує.
Материнське серце не може змиритися з втратою сина. «Він у мене такий рослий, сильний, ніколи не слабував, – каже жінка. – Хто би не попросив помочи, нікому не відмовляв. А тут раз і не стало… Скажіть, чому така несправедливість?»

Мирослава Василівна разом із покійним чоловіком Анатолієм Михайловичем усе життя тяжко працювали, виростили п’ятьох дітей, пише прес-служба поліції в області.

Михайло був четвертою дитиною. В молодших класах батьки віддали його в музичну школу. Хлопець грав на басі в духовому оркестрі.

Коли йому було вісімнадцять, пішов з життя тато. Анатолій Михайлович згорів від раку за кілька місяців. Так і не побачив свого Михася у військовому однострої. У 2011 році Михайло Погорєлов пройшов вишкіл у навчальній частині внутрішніх військ у Золочеві, а потім ніс службу в столиці. Мати каже, що він дуже хотів служити в президентському полку, але туди сиріт не беруть. Тільки-но демобілізувався, заявив удома, що йде на роботу в міліцію.

Мирослава Василівна була проти. Немовби, щось відчувало материнське серце. «Ви знаєте, що то за робота така: ніколи нема чоловіка вдома, буває, що люди проклинають, бо кожному ж не вгодиш, – жінка притискає до грудей натруджені руки. – Я того своєму синові не бажала. Він мене послухав, поїхав на заробітки.

Але в травні 2014 року, коли взнав, що беруть хлопців до міліцейського батальйону, я вже не могла його втримати. То така добра дитина була! Ніхто нічого поганого про Михайла в Обертині не може сказати. Мав багато друзів, і не тільки серед однолітків. Мені вже було надоїло, бо двері в хату не зачинялися. Ще до школи ходив, коли прийшли до нього двоє газдів. Михасю, що ти з ними маєш, в них самих є діти? “Мамцю, то мої друзі, – відповів. – Прийшли помагати косити кукурудзянку”. Як Михайла привезли додому, то один з них, Сашко Нічведа, припав до труни. Каже: братику наш, прости, що не вберегли!» Завжди життєрадісний, із почуттям гумору Михайло Погорєлов був душею колективу і в батальйоні патрульної служби міліції особливого призначення «Івано-Франківськ».

Після напруженого навчання він разом із товаришами патрулював вулиці обласного центру. А коли настала потреба виїхати в зону проведення АТО, щоб захищати територіальну цілісність держави та її громадян, Михайло зголосився туди добровольцем. Спочатку ніс службу на блокпостах у Старобешево та Комсомольську, а потім його разом із трьома десятками бійців «Івано-Франківська» перекинули під Іловайськ.

Про те, що там справжнє пекло, є втрати серед особового складу хлопці знали. Колишній старшина батальйону «Івано-Франківськ» Іван Верстюк прийшов у підрозділ в один час із Михайлом Погорєловим. «Міша був фізично й морально підготовлений до міліцейської служби, – каже Іван Верстюк. – Відчувалося, що він пройшов хороший вишкіл у внутрішніх військах. Дуже відповідальний, не губився в найбільш складних ситуаціях, завжди казав, що все буде добре.

Здавалося, що Міша не знав страху, він справжній герой! Усі хлопці, які там загинули, вони реально є героями. Зробили для держави все, що було в їх силах. І важливо, щоби тепер держава зробила для них якомога більше.

Йдеться не тільки про матеріальну підтримку їх батьків, дружин чи дітей. Головне – щоб ніколи не забували про їх подвиг, самопожертву. Адже це патріоти, добровольці, які знали, на що ідуть…”

Шукайте деталі в групі Facebook