Сповідь: вчилась як проклята, аби стати утриманкою

Ось ви говорите “вдало вийшла заміж”, так, немов це щось, що робиться легко і просто. Ось ти йдеш по вулиці, вся така з облізлим хвостом, з нещіпанимі бровами, зла, з відвислими гpyдьми після п’ятьох дітей, і тут мільярдер зупиняється на узбіччі, виходить зі свого начищеного до блиску “Ягуара”, падає перед тобою на коліна і в любові зізнається. Мовляв, побачив тебе здалеку, жити без тебе не може. А ти для цього навіть пальцем не поворухнула. Отже, ось вам історія тієї, хто вдало вийшла заміж. З перших вуст, скажімо так. На реальних подіях.

Я вчилася, як проклята, на одні п’ятірки і в школі, і в вузі. Взагалі не дозволяла собі десь гуляти, ходити в кіно, випивати з друзями, заводити стосунки, закохуватися, в кінці кінців. Я працювала на благо свого майбутнього. Коли отримала диплом, то усвідомила – мізків мало, щоб отримати престижну роботу, потрібно ще й виглядати на п’ятірочку. Почала займатися собою.

Вкладала в себе всі свої гроші, ходила в спортзал, до косметолога, за волоссям доглядала краще, ніж доглядає моя бабуся за своїм котом. Стиль з’явився, впевненість в ході, одяг не з ринку, а з бутиків. Природно, все це робила, паралельно працюючи на трьох роботах, тому що гроші на все це звідкись треба брати. І тільки до двадцяти семи років я досягла того стану, в якому мені було комфортно.

У мене чудова освіта, я розумна і красива, я знайду собі гідну роботу. Роботу не знайшла – знайшла чоловіка. Це з розряду “ну, так вийшло”. Можете не вірити, але спеціально по дорогих клубах я не ходила і увагу до себе не привертала. Скажу тільки одне, все почалося з бесіди, і без належної кількості знань я б цю бесіду підтримати не змогла, людина просто мною б не зацікавився.

Давайте, посмійтеся над “утриманкою”, але спробуйте самі в наш час, коли навколо стільки дівчат на будь-який смак, зацікавити дорослого, заможного чоловіка так, щоб він не просто захотів провести з вами ніч, але і задумався про серйозні стосунки.

Ми в шлюбі вже чотири роки, я не працюю, але займаюся благодійними проектами. Так, це не те, чим варто пишатися, скажете ви. Але я пишаюся. Утриманкою себе не вважаю, тому що живу в любові та злагоді, та й чоловік проти того, щоб я працювала. Коли сідаю в свою машину, люди самі розумієте яку фразочку викрикують. А мені смішно так стає. Ви б взуття почистили зайвий раз, а то, коли в маршрутку сідайте, бруд грудками відвалюється.

Шукайте деталі в групі Facebook