Кава з присмаком війни: боєць АТО відкриє в Івано-Франківську бандерівську ростерію

Якщо бізнесмен приймає рішення холодним розумом, крокує по трупах, то він заробляє багато. Якщо ж діє за покликом серця і совісті, заробляє значно менше. 45-літній Микола Прєснов із позивним Дух – із тих, хто заробляє значно менше. І на війні завжди робив так само – лише за покликом серця. Після повернення з фронту не змінився: планує відкрити справу, яку дуже любить, в якій чудово тямить і яка неабияк затребувана серед іванофранківців.

Архистратиг допоміг

Був підприємцем до війни, а після повернення додому продовжує свою справу. Микола Прєснов родом зі Львова, але протягом останніх 15 років жив у Хмельницькому. Там займався експортом біопалива. Хотів впроваджувати ще кілька цікавих бізнес-проектів, але якраз почався Майдан. А потім поліз москаль.

З початку війни Дух воював у складі добровольчого батальйону «Київська Русь». Вважає, що потрапив туди з Божої волі. Коли почалися воєнні дії на сході, Микола більше тижня метався, аби його взяли до армії: всюди казали, що зателефонують або що вже набрали максимальну кількість бійців. Прєснов пішов до Михайлівського собору, помолився Архистратигу Михаїлу, попросив допомоги. Того ж дня боєць пристав до «Київської Русі». На передовій протягом року пройшов чимало гарячих боїв. Коли на фронті настало часткове затишшя, вирішив повернутися додому. Третя лінія оборони – не для Миколи Прєснова.

Якось приїхав у гості до побратимів у реабілітаційний центр «Бандерівський схрон», що біля Івано-Франківська, в с. Клубівці. Побув один день і… вирішив оселитися. «Під час реабілітаційного заїзду я побачив, що програма має позитивний ефект для бійців-учасників, – пояснює Дух. – Але також я побачив, що катастрофічно не вистачає грошей на організацію заїздів. Я кмітливий бізнесмен, який знає, як заробити трохи грошей. Подумав: чому б не допомогти побратимам відновлювати країну?»

Те, чого бракує

Робота почала кипіти одразу. Найперше взявся втілювати проект, пов’язаний із біопаливом, яким Дух займався у Хмельницькому. Щодня він разом із побратимами з «Бандерівського схрону» ходить до лісу збирати гілляччя. Хлопці налагодили договірні відносини з місцевими лісгоспами і чемно прибирають деревний непотріб, котрий, як правило, заведено спалювати. З тих відходів бійці роблять і продають брикети, на яких люди смажать, наприклад, м’ясо. Виручені кошти йдуть на розвиток «Бандерівського схрону».

Наразі Микола взявся за новий проект – пересувна кавова кімната, яка працюватиме в центрі Івано-Франківська. Будка зі скляними стінами і дахом, а кава лише найкращих сортів із плантацій Гватемали, Бразилії, Колумбії, Коста-Ріки. Це буде справжня ростерія (заклад, де зелені кавові зерна переробляють на спеціальному обладнанні). Просто в скляній будці каву будуть одразу смажити, молоти і готувати. До речі, це робитимуть професіонали – атовці, які пройшли спеціальне навчання. Продаватимуть не лише готові напої, але також можна буде придбати мелені зерна. Ціни – середні, можливо, навіть вищі від середніх, бо ж добротна якість не буває за безцінь.

В Івано-Франківську вже є купа кав’ярень, але Микола конкуренції не боїться: він запропонує людям якість і адекватну ціну, а Господь скерує бізнес у правильному напрямку.

«Якісна кава – це те, чого бракує столиці Прикарпаття. Стверджую це як затятий кавоман зі Львова, – посміхається воїн. – Я вже куштував цей духмяний чорний напій у всіх місцевих кав’ярнях. Дійсно добра кава лише в двох закладах».

Відкриття ростерії заплановане на кінець липня або початок серпня. Прибуток спрямовуватимуть на «Бандерівський схрон».

Координувати цей проект Микола Прєснов напросився сам і твердо переконаний в успішності задуму, адже у нього багатий досвід бізнесмена. Всі ідеї, які боєць втілював у життя, він робив лише з любов’ю і за покликом серця. А такі справи приречені на успіх.

Каву він обожнює і впевнений, що саме від цього напою залежить цілий день. Добра кава заряджає і піднімає настрій, а погана паскудить будь-який запал і мотивацію.

Реабілітація працює

Микола пригадує, коли повернувся з війни, спершу було дуже важко адаптуватися в суспільстві: «Виходиш із дому на роботу, сідаєш в маршрутку, і починається. Водій мордяку відвертає, коли бачить посвідчення. Якийсь ідіот обов’язково запитає: «А нащо ти туди йшов? Я би теж пішов, якщо б не Порошенко». Все, день зіпсовано! І так відбувалося постійно».

У такому стані воїн перебував, чи то пак існував, поки не потрапив на реабілітацію – там нарешті віджив. Тому всім побратимам теж її радить. Протягом перших трьох днів реабілітаційного заїзду усі бійці, як правило, говорять лише про війну. Вони наче знову потрапили в окопи, ось тільки над головою вже нічого не пролітає. А потім десь на шостий-сьомий день щось клацає у свідомості, й кожен воїн уже здатен терпіти суспільство. Мало того, майже в кожного настає ясність: бойовий досвід можна трансформувати у щось корисне не тільки для себе, але й для громади. «Солдати мають бути прикладом для суспільства», – наголошує Дух.

Миколу дуже дратує, коли деякі бійці копіюють афганський синдром, мовляв, та я людей там убивав. «Маячня це все! І слабкодухість! – обурюється Прєснов. – Ми ж дітей своїх захищаємо. Виконуємо свій святий обов’язок. На фронті не розкисали, а тепер що сталося? Якщо складно психологічно – іди працюй. Важка фізична праця умиротворює».

Микола каже, зараз на фронті щось насувається, і якщо москаль посуне чи українському командуванню вистачить розуму піти нарешті в наступ, то він ні хвилини не вагатиметься – повернеться на передову.

Наталя МОСТОВА

Шукайте деталі в групі Facebook