Західний полюс. Як США впливають на політику в Україні

Всюдисуща присутність Сполучених Штатів відчувається на всіх континентах.

Як вона проявляється в Україні, що стала полем для з’ясування стосунків між основними геополітичними гравцями, вивчав Корреспондент, пише Дмитро Москаленко у №26 видання від 3 липня 2015 року.

Заявка на лідерство, яка була зайвий раз підтверджена у представленій у лютому стратегії національної безпеки США, вимагає від них присутності або хоча б активної участі у всіх ключових місцях та подіях на планеті.

Тривалий час ці завдання забезпечували цілком традиційні структури – флот, армія, уряд. Але особливістю останнього часу є введена до порядку денного американської політики концепція «розумної сили», яка ще не стала домінуючою і включає інтеграцію новітніх технологій, у тому числі інформаційних, з дипломатією.

Сталося це завдяки Гілларі Клінтон під час перебування її сенатором від штату Нью-Йорк, яка вже на посту державного секретаря США разом з грамотно підібраним оточенням сприяла просуванню концепції у зовнішній політиці країни. Амбіції Клінтон щодо обрання на посаду президента у 2016 році дають підстави вважати, що ідея «розумної сили» не зникне в найближчому майбутньому, а в разі перемоги кандидата отримає найвищу підтримку.

У межах цієї політики «розумна сила» розглядається в контексті того, що внаслідок розвитку комунікацій світ перетворився на єдиний простір, в якому головний конфлікт вестиметься за відкриті суспільство, економіку й уряд.

Такий підхід викликав серйозну підозру в тому, що США збираються використовувати інформаційні технології, які стрімко поширюються у світі, з метою забезпечення свого лідерства. Воно лише посилилося після того, як Близький Схід охопила так звана арабська весна, у підготовці якої вперше настільки активно використовувалися інтернет і соцмережі.

Хто тут

Посольство США активно бере участь у житті України. Практично всі посли перебували в хороших і приятельських стосунках з українськими політиками. Навіть посли Росії, які історично повинні були мати більший вплив у Києві, не завжди могли похвалитися такою близькістю з українським істеблішментом.

Багато з більш ніж 1.000 файлів WikiLeaks містять згадки про неформальні зустрічі дипломатів не тільки з офіційними особами, а й з бізнесменами, відставними президентами, які відверто ділилися як особистою інформацією, недоступною вітчизняній публіці, так і думками щодо своїх колег та опонентів.

Серед тих прізвищ зустрічалися найнеймовірніші. Наприклад, бізнесмен Дмитро Фірташ, який на цей час має проблеми саме з американським правосуддям, або Юрій Луценко. Це лише підтверджувало настрій США активно захищати свої інтереси незважаючи на будь-які симпатії.

В принципі, крім іноді зарозумілої тональності звітів, у записках посольства ніщо не могло дати привід вважати роботу дипломатів такою, що виходить за рамки закону або незаконною – винятково робота з джерелами, як і потрібно від представника цієї професії.

Однак, як уже передбачалося, взятий курс на збереження лідерства вимагав змін у самій суті діяльності. І, крім банальної участі в місцевій політиці традиційними методами, США давно працюють над неформальним впливом.

Завдяки критикам найбільш докладно висвітлено діяльність диппредставництва і близьких до нього американських структур у політичній сфері часів помаранчевої революції. Тоді Україна вперше зіткнулася з фактом активної участі третього сектору в політичному житті країни, що підтримується міжнародними структурами.

Про те, що посольство щільно залучено у внутрішню українську політику, публіка дізналася напевно з перших вуст, а не з пропагандистських листівок після спроби штурму заміської резиденції президента Леоніда Кучми у 2004 році. Тоді натхнений протестом натовп намагався проникнути в неї через паркан. Нібито домочадцям глави держави довелося дзвонити Джону Гербсту, який керував тоді посольством США, і просити «відкликати» людей від будинку подалі.

Може, це не зовсім відповідає реальному рівню впливу посла на тих, хто стояв на Майдані, однак добре ілюструє глибину контактів між українською елітою та іноземними представниками.

На цьому тлі будь-які наступні факти контактів українських можновладців з наступниками Гербста – послами Вільямом Тейлором або Джоном Теффтом – виглядають менш підозрілими. Вже згадувані WikiLeaks це підтверджують.

Питання ціни

Посольство в цьому випадку є одним з найбільших розподільників коштів між українськими організаціями. На сайті представництва зазначений перелік конкурсів та грантів, які посольство готове надати (див. довідку після статті).

Ключовими учасниками ринку грантів є фонд Вiдродження, Євросоюз і уряд США в особі посольства.

«Решта гравців, зокрема посольства країн – членів ЄС, в іншій ваговій категорії, там набагато менший обсяг фінансування», – каже колишній глава правління ВiдродженняОлександр Сушко.

Якщо говорити про головні джерела фінансування з боку США, насамперед політичної та суспільної сфери, то мова піде про USAID, яке різною мірою координує діяльність NDI (Національного демократичного інституту), IRI (Міжнародного республіканського інституту) і NED (Фонду розвитку демократії).

Окремо варто відзначити і фонд Вiдродження, проте він скоріше є глобальною організацією, ніж тільки представником інтересів конкретної держави (свого часу Європейська комісія призначила українське відділення фонду Сороса розпорядником коштів, виділених, зокрема, на розвиток ЗМІ, соціології та інших соціально-політичних напрямів ).

«Цілком даремно всі звертають увагу на політичні інтереси засновника фонду. Він досить багато допомагає в тому числі і науковим проектам у країнах СНД, підтримує освітні програми. Тому не варто думати, що Сорос зациклений винятково на поваленні урядів шляхом кольорових революцій», – іронізує в розмові зКорреспондентом колишній співробітник фонду, який побажав залишитися неназваним.

Також завдяки ЗМІ українці дізналися, що іноземні держави все-таки виділяли кошти на підтримку революційного руху у 2004-му. 10 грудня того самого року конгресмен і ймовірний кандидат у президенти США від республіканців Рон Пол заявив, що на гроші американського уряду частково фінансувалася кампанія українського кандидата Віктора Ющенка.

При цьому Пол назвав вершиною лицемірства заяву адміністрації США про неприпустимість іноземного втручання в політичні процеси в Україні. І відразу розкрив схему – фінансування здійснювалося не безпосередньо, а через різні неурядові організації.

«Ми не знаємо точно, скільки саме мільйонів доларів уряд США витратив на президентські вибори в Україні, – можливо, десятки мільйонів. Однак ми знаємо, що значна частина грошей призначалася для надання сприяння одному конкретному кандидату», – сказав Пол.

За його словами, гроші для опозиції спрямовувалися через польсько-американсько-українську ініціативу співпраці (PAUCI), яка керувалася американською організацією Freedom House. PAUCI у свою чергу переказувала державні гроші численним українським неурядовим організаціям.

Після таких заяв прес-служба президента США була змушена підтвердити, що за два роки, які передували революції, було витрачено близько $ 65 млн. Але не на конкретного кандидата, а на «розвиток демократичного процесу загалом».

Незабаром знайшлися й інші претенденти на звання головного гаманця Майдану. Опальний російський бізнесмен Борис Березовський, зневірившись потрапити в Україну і розгорнути тут бізнес, звинуватив лідерів революції в тому, що вони гроші брали, а зобов’язання виконувати не поспішають. Загалом ішлося нібито про $ 45 млн.

Загальна сума фінансової підтримки оцінюється різними джерелами по-різному. Дехто вважає, що з 1992-го до початку революційних рухів тільки один держдеп США реалізував близько 800 проектів на суму $ 3 млрд. З них, за неофіційними даними, на підтримку подій 2004 року було витрачено $ 100-200 млн.

Серед основних українських партнерів американських «спонсорів» були такі організації, як Комітет виборців, коаліція Свобода вибору, Всеукраїнський антикорупційний комітет, Український центр політичних й економічних досліджень ім. Разумкова, фондДемократичні ініціативи, фонд Європа-ХХІ, Хартія-4 і т. д.

Оцінити зараз весь обсяг підтримки складно, тим більше після Євромайдану окреслилася тенденція до того, щоб скоротити загальну кількість грантів вдвічі, зосередившись на великих (від $ 50 тис.).

Б’ють отже люблять

Незважаючи на постійну критику, авторитет американських організацій в Україні настільки високий, що політики часто вдаються до копіювання основних їхніх рис для розгортання абсолютно протилежних за своїми цілями і завданнями установ. Так сталося з Американським інститутом в Україні, що обслуговував Віктора Януковича і Партію регіонів.

Справжнє цькування грантових організацій почалося ближче до дати підписання Угоди про асоціацію ЄС у листопаді 2013 року. У країні зростала напруженість, всі сили організацій, підтримуваних Заходом, були кинуті на дискредитацію влади. Ті у свою чергу розгорнули в ЗМІ масову кампанію з дискредитації «зрадників батьківщини» в їхньому розумінні.

Надбанням громадськості ставали подробиці діяльності як організацій, так і їхніх співробітників та активістів. Правда, більшість інформації, що публікувалася, викликала сумніви в законності її отримання та оприлюднення. Антигрантоїдська істерика закінчилася саме з падінням режиму в лютому 2014-го. Публікації припинилися, а ресурси, які на ній спеціалізувалися, незабаром зупинили роботу.

Одним з перших, хто спробував дати системну оцінку діяльності іноземних агентів, виявився тодішній заступник голови фракції Партії регіонів Євген Кушнарьов. У книзіВибори і вила, підписаної до друку у 2007 році через день після його загибелі на полюванні, автор зазначив, що вплив поширювався через організацію навчання і виховання молоді.

Політик спробував оцінити й обсяг фінансування, який тоді надійшов у вигляді грантів, але точну цифру озвучити так і не зміг, обмежившись розпливчастим «кілька десятків мільйонів». Кількість проведених заходів він оцінив у десятки тисяч, а залучення – у кілька сотень тисяч осіб.

Але питання, яке найбільше хвилює під час згадок західного фінансування, це «хто на кого працює». Пошук «зрадникiв» та агентів завжди був популярний в Україні, а з конфліктом на сході посилився.

За однією з версій відставки глави СБУ Валентина Наливайченка, причиною могли стати його тісні контакти із заокеанськими партнерами (про що Корреспондентписав у минулому номері). Глава Адміністрації Президента Борис Ложкін у своєму останньому інтерв’ю висловив думку, що до Наливайченка «є довіра у наших американських партнерів».

«Вважається, що головні атлантисти української політики зосереджені навколо прем’єра Арсенія Яценюка, причому в його апараті. Звичайно, насправді їх значно більше, але на цей час це найбільш високопоставлені провідники американських меседжів з найбільшою кількістю ресурсів і можливостей», – коментує Корреспондентуспіврозмовник з парламентської більшості, також зазначивши близькість прем’єра і Наливайченка до політичних кіл Вашингтона.

Щодо характеру цих контактів багато співрозмовників зазначають, що мова йде не стільки про кіношне вербування, скільки про звичайне налагодження контактів, під час яких формуються ділові, приязні, дружні зв’язки.

«Саме на них найчастіше і будується тривале співробітництво аж до відкритої підтримки американцями тих чи інших кандидатів на посади», – зазначає співрозмовник видання з коаліції, наголошуючи, що має на увазі не спростовані досі чутки про рекомендації, які давали українській владі віце-президент США Джо Байден і помічник держсекретаря Вікторія Нуланд.

Шукайте деталі в групі Facebook

Поширити