У Чорному лісі знову партизани

Цьогорічний “Чорний Ліс” імені Степана Бандери зібрав біля 70 осіб, в тому числі 55 учасників. Допомагали у проведенні табору депутати міської ради від Народного Руху України Іван Мащакевич, Іван Ляхович та Володимир Тимків. В якості інструкторів також долучилися побратими із ГО”Альтернатива”, Спілки Української Молоді та ВО “Тризуб”.

Програма табору органічно поєднала практичні вишколи з теоретичними заняттями по історії та ідеології. Окрім того, цікаві командні ігри та вечірні ватри внесли у таборування особливий дух побратимства.

Буйна природа Бандерівського краю і дух славного повстанського минулого сприяли зануренню молоді у проблеми державотворення та осмисленню ідей Героїі України Степана Бандери та Вячеслава Чорновола.

На завершення таборовики взяли участь у Божественній Літургії, яку відправив парох села Грабівка о. Михайло Королюк.

Особливу подяку організатори табору висловлюють управлінню у справах сім’ї, молоді, фізичної культури і спорту Калуської міськради (начальник – Михайло Клим).

Софія КАБЛАК, учениця Калуської гімназії:

— „Чорний Ліс ” — це не просто звичайний табір. Тебе вчать бути готовим до проблем, працювати в команді, аналізувати ситуацію, орієнтуватись і багато іншого. „Чорний Ліс ” відрізняється від інших тим, що це вишкільний табір. Тут прищеплюють любов до України, до рідної нації, вчать виконувати накази і, звичайно, дають змогу відчути себе в „шкурі ” командира. Усе це іде нога в ногу з фізичними вправами, які допомагають тримати гарну форму і не боятись протистояти ворогу, адже, сила дає впевненість.

Досвідчені старшини і організатори, командний дух і постійна підтримка друзів, веселі ігри та змагання, корисні вправи та цікаві розмови не дозволять нудьгувати і втрачати час дарма! Я була в багатьох таборах, але „Чорний Ліс” — найкращий!

Тарас ІВАНИШИН, учень школи-ліцею №10

— Мої враження від табору незабутні та неповторні, оскільки я ніколи не був на подібних вишколах. Сама атмосфера цієї місцевості містить у собі якусь загадку, історію, легенду. Це водночас і лякало, і тішило, бо саме за цими відчуттями я приїхав сюди, це була моя мета. Коли думаєш “нарешті я влягаюсь у спальник, котрий не защипається, зараз трохи посплю, завтра зранку встану і почнеться новий прекрасний день…” Але не тут то було…  АЛЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯРМ!!! І в 4 годині ночі ми всі встаємо і йдемо шукати кабанів, але знаходимо нашого бунчужного непритомним посеред лісу. Реакція була не з найкращих. Я потім до ранку в голові різні думки перебирав і не міг заснути. Але водночас цей адреналін, ці неповторні відчуття… Це ж класно!

Кожен день ми починали з шикування і підняття прапору під Державний Гімн України (до речі, я був хорунжим). З часом знайшов нових прикольних друзів, з якими я реготав по півночі. Ми носили дрова на ватру, по троє-четверо чоловік брали колоду і несли. Цілком і повністю довіряли один одному, робили все синхронно, не сумнівались один в одному. Цей табір перший у моєму житті, і, дай Бог, аби не останній. Він навчив мене командної роботи, навчив бути самостійнішим, приймати якісь важливі рішення. Навчив не перебивати старших.

Я вдячний бунчужному Славку за організацію цього проекту, а також усім тим, які були на таборі за старшин. Це згуртована команда, яка прожила життя і пройшла через багато поразок та перемог. Я пишаюсь такими людьми, оскільки вони чинять по совісті, і коли мама питає мене:”з ким ти їдеш?”, а я кажу: «з Молодим Рухом», вона зітхає з полегшенням, адже цілком довіряє цим людям. Молодий Рух змінив моє життя, відірвав від комп’ютера, заохотив мене до чогось нового.

Я дуже люблю цю організацію і буду викладатись по максимуму, щоб вона і надалі процвітала і змінювала нашу молодь до кращого!

Валентина КУРНИК учениця Калуської гімназії:

— Цьогоріч я вперше стала учасницею вишкільного таборування “Чорний Ліс” і мушу визнати: отримала від цього море вражень та емоцій! Звичайно, легко не було. Але, напевно, кожному в своєму житті хоча б раз варто спробувати себе в екстремальних умовах, щоб зрозуміти на що ти здатен. Чорний Ліс став таким собі екзаменом особистості. Адже лишень переступивши через власні страхи, побоювання і переживання, вийшовши із зони комфорту, ти розумієш, на що справді здатен.

Було надзвичайно цікаво влаштовувати свій побут у лісі власними зусиллями, готувати їжу на вогні, брати участь у різноманітних змаганнях та іграх. Нас надзвичайно зблизили спільні гутірки, на яких ми спілкувались на різноманітні теми. За цей період усі учасники табору стали величезною сім’єю, де один одного люблять, поважають, цінують і довіряють. Я вважаю, що в цьому є величезна заслуга усіх організаторів табору, що доклали масу зусиль, щоб за відносно короткий термін згуртувати молодь і дати їй поштовх до саморозвитку.

Повертаючись знову і знову у пам’яті до цих днів, я трішки сумую за тим, що все уже позаду, але розумію, що хотіла б ще не один раз взяти участь у такому вишколі.