Тебе не стане у тридцять років: втекла в Італію від слів циганки
Стояла спекотна неділя. Щоб врятуватися від палючого сонця, Оксанка з подружками заховалася на лавочку під вербою. Розповідали смішні історії, жартували.
Як раптом на зупинку під’їхав рейсовий автобус і з нього вивалив цілий гурт циганок у рясних яскравих спідницях. Смагляві молоді жінки відразу розбрелися по сільських хатах, а стара, яка єдина була поміж ними, обпираючись на костур, пошкандибала прямісінько до Оксанки та її подруг. Дівчинка на все життя запам’ятала її стpaшний пронизливий погляд, що свердлив, здавалося, саму душу. Циганка схопила тремтячу ручку переляканої Оксанки, подивилася на долоньку і прошипіла крізь зуби:
– Тебе не стане у тридцять років.
Циганка як прийшла, так і пішла. А Оксана сиділа приголомшена. Їй було тоді всього десять років. Батькам нічого не розповідала про цей неприємний випадок. Лише через багато років про те дивне циганське пророцтво зізналася чоловікові. Звичайно, здивувався, але лагідно погладив по голові, пригорнувши її до себе:
– Не переживай, не вір тим циганським вигадкам, – криво посміхнувся. Оксана у цю мить не бачила, як з його обличчя враз зникла посмішка і він задумано дивився у вікно.
З часом те пророкування призабулося, тим паче Оксана і не дуже переживала, бо тридцятиріччя було ще дуже далеко. Життя тішило і поганих сюрпризів не віщувало. Оксана мала доброго, турботливого чоловіка, наpодила близнюків. Працювала бухгалтером на заводі, де її поважали.
Одного дня чоловік прийшов з роботи якийсь знервований. Діти кинулися йому на шию, та він лише роздратувався. Оксану така поведінка здивувала, і вона краєм ока спостерігала за ним. Не переодягаючись, у білій сорочці та при краватці повечеряв, сухо подякував і став збирати речі у дорожню сумку.
– У відрядження? – мимохідь поцікавилась.
– Та ні. Я йду від тебе, – кидав речі, ховаючи очі.
Оксана як стояла з брудною тарілкою в руках, так і завмepла на місці. Не хотілося вірити у почуте. В очах затремтіли сльози, занило серце, а Ігор, не звертаючи уваги, й далі вигрібав із шафи свої сорочки, майки, штани. Оксана лише спромоглася видушити:
– Чому?
– Вибач… Не хотілося б казати… чи ображати… – Ігор плутався у словах. – Я не хочу стати вдівцем у тридцять.
– Нічого не розумію, – Оксана здивовано дивилася на чоловіка, здавалося, що щось нещадно шугає в голові. – Я не збираюся вмиpaти, – її руки безпомічно тряслися.
– Ти не збираєшся, а циганка тобі це сказала. А я вірю циганам. Вони моєму батькові напророкували швидкий відхід. І так і сталося.
Оксана стояла приголомшена. Лише тепер вона згадала, як їй, десятирічній дівчинці, циганка передбачила, що у тридцять літ вона відійде у вічність. Враз просвердлив душу мотоpошний погляд старої циганки, яка зазирала в саме нутро. Від тих стpaшних чорних очей повіяло холодом.
Коли чоловік уже стояв у дверях і проводив останнім поглядом квартиру, Оксана запитала:
– А чому ти женився, якщо вірив, що я молодою пoмpу?
– Мабуть, любив… – знизав плечима.
Чоловік пішов з дому – і життя рухнуло. Якби ж то була біда тільки у цьому. Тепер Оксана прислухалася до свого тiла, адже їй ішов тридцятий рік. Слова циганки згадувала щодня, не спала ночами, все уявляла, як буде виглядати її остання хвилина. Тільки що заболить – відразу бігла у лікарню, обстежувалася, робила різні аналізи, але всі лікарі заспокоювали: вона молода квітуча жінка.
І однієї безсонної ночі Оксані раптом прийшла думка: треба… втекти від пророцтва. А куди? Подзвонила сестрі, яка гарувала в Італії, і попросила, щоб підшукала їй роботу. Зібралася швидко, всього за місяць.
І ось настала тяжка мить прощання. Плакала разом зі своїми дівчатками, які не хотіли відпускати маму у безвість. Хоч і обіцяла їм подарунки, телефони, комп’ютери, вони хапалися за її руки, чіплялися за спідницю.
– Не треба, не кидай! – навзpид голосили.
Оксанина мама, на яку лишала дітей, і собі не могла стриматися від ридань. І досі в Оксани перед очима жаліслива картина: з вікна буса, що віддаляється від хати, не зводить свого печального погляду з дітей, які невтішно махають їй на прощання…
***
Попервах Оксані велося невимовно важко. Важко було звикнути до роботи наймички, та найбільше гнітили думки про рідних. Із часом бiль притупився, вона вже посміхалася, жартувала, надсилала додому подарунки. А через рік вийшла заміж за італійця Луїджі, з яким випадково пoзнайoмилaся на ринку, де обоє купували продукти – вона для синьйори, він для старенької мами.
Відтоді минуло п’ятнадцять років. Оксана забрала донечок до себе в Італію, де в неї росте ще син. Дівчата вже дорослі, подумують про заміжжя. А Оксана тішиться: не збулося стpашне пророцтво циганки, яке розлучило її з чоловіком і перевернуло життя з ніг на голову.
За матеріалами – Вісник.К, автор – Юлія ШЕВЧУК.
Опубліковано 13 лютого 2019 року
Шукайте деталі в групі Facebook
-
Жити, а не відкладати: водій машини, замовленої через BlaBlaCar, приїхав з Києва в Івано-Франківськ на кілька годин раніше
-
Я стала мамою в 13 років, у такому віці не одразу розумієш, що під серцем носиш дитину
-
Свято Івана Купала: Історії та традиції
-
Колишній заробітчанці прийшла з Італії якась квитанція. Вона остовпіла. Йшлося про сотні тисяч доларів