Львів’янка Ліля Сокол розповіла, чому українці за кордоном назавжди залишаються заробітчанами
Лікар Ліля Сокол про заробітки українців знає з дитинства. Коли їй виповнилось 7 років, мама поїхала за кордон, де і є досі. Ліля має захоплення. Вона – фея дитячих снів. Вона шиє дитячі постільні набори, ковдрочки та подушечки, шапочки з хомутами. Народилась і виросла у містечку Глиняни Львівської області.
– Тепер простіше – є скайп, вайбер. – розповідає Ліля. – Тож з мамою спілкуємося кожного дня.
Виховував мене дідо у високій моралі та дисципліні, для нього не існувало слів «не вмію», «не знаю», «не буду», отже, коли я втретє пробила колесо у ровері, то відбортувати його мала сама. Так і в праці тепер – якщо щось не вдається, але розумію, що це потрібно для успіху – не спиняюсь.
– Чи часто подорожуєте, чи подорожували? Де саме?
– Так, я часто відвідувала маму у Італії. Альпи – краса неземна, так само, як і Верона, Венеція, чистюще Адріатичне море, бачила Францію (Монте-Карло), Польщу ( Варшава, Величка – там глибоченна соляна шахта, кілометрові коридори та зали, концтабори Освенцим (Аушвіц), Австрію (Залінцбург) проїздом багато. А також ми з чоловіком старались побачити Україну, її цікаві місця – почали з Києва; у Львові ми теж довго жили, так що всі вулички і кафешки нам відомі… Рівне, Одеса, Олеський та Підгорецький замки, Тараканівський Форт, Чортові села, Берестечко, Унівський монастир, на черзі – Тустань та Чортків. Подорожуйте, спогадів у вас ніхто не відбере.
– Чи хотіли б колись залишити Україну?
– За кордоном не так то і добре, як думають собі наші люди. Так, більше грошей і можливостей. У мене була можливість попрацювати там, і от що я вам скажу: ти є там ніхто, і звуть тебе ніяк, ти завжди залишатимешся заробітчанином. Ні, поки що я буду вірна Україні.
– Як з’явилась можливість праці за кордоном? Випадково чи заплановано?
– У Італії працювала влітку на канікулах, заплановано. Не могла просто просиджувати штани в хаті, нудно, мама знайшла мені підробіток.
Працювала на кухні у піцерії та помічником піцайоли (людина, яка готує піцу), отримала шикарний досвід, тепер я знавець піци.
Одного разу випала можливість більше місяця працювати у ресторані при готелі – моя робота полягала у прибиранні на кухні та приготуванні зали. У результаті я мала непоганий заробіток і добряче підтягнула італійську мову, бо була за 300 кілометрів від мами і україномовних людей біля мене не було. До того ж англійську вони там не дуже люблять і мало хто володіє нею.
– Здебільшого всі так і кажуть, що ми – просто заробітчани. І все ж, чому так? Через наше внутрішнє самобачення, через те, що не можемо дістати там кращої роботи чи тому, що нас так сприймають апріорі?
– Навіть якщо ти маєш супер-роботу і розумник, ти є емігрантом і створюєш конкуренцію людині, яка є корінним жителем цієї країни. Ставлення апріорі.
– А що зробити, щоб вартували? Чи це неможливо в принципі?
– Та ми то вартуємо у деяких випадках дуже багато, просто дуже важко потрапити в потрібне місце у потрібний час.
– Зрештою, тут, в Україні вартість праці людини теж знецінена. Взагалі – людина знецінена! Якби була можливість знову поїхати туди, чи наважилися б?
– На даний момент я б нікуди не їхала. Все, щоб забезпечити нашу сім’ю ми маємо тут.
– Як війна відобразилась на вашому світогляді, житті? Можливо, перестали зовсім читати газети і дивитись новини?
– Спочатку я всім дуже переймалась, переживала, потім – виникла ненависть до влади (застрелили мого кума – донечка залишилась без тата, а жінка без коханого чоловіка ) і перестала стежити за всіма новинами з АТО.
– Ненависть не тільки у вас, але ж цим треба поки жити… Та, мабуть, на противагу цій руйнівній емоції ви помітили в собі щось інше?
– Живемо і віримо у світле майбутнє нашої країни і тих діток, які залишились без батьків, сімей, які залишились без дому.
– Як відрізняється ваш теперішній побут від довоєнного?
– Так склалось, що у мене в домі є 3 телевізори і жоден не працює. Живемо вже кілька років так. Жодного бажання ремонтувати антени до них нема. Стільки часу у нас крав той телевізор. Все, що може тепер цікавити – забезпечує інтернет.
– Що стало для вас тепер дорожче? Чому більше приділяєте увагу?
– Найдорожче – це сімейні відносини. Багато часу виділяю, щоб забезпечити здорове харчування і активний сімейний відпочинок про нагоді.
– Який урок вам дало життя?
– Мене моє життя зробило сильною, так вже вийшло. Основне, це покладатись на себе саму, таке собі кредо. Бути незалежною.
Наталя ВОЛОТОВСЬКА
Шукайте деталі в групі Facebook
-
Турчинов заговорив про введення воєнного стану
-
“Лицемір, який не бачить колоди у своєму оці”: постпред України “розгромив” РФ на засіданні Радбезу ООН
-
В Україні нове отруєння на базі відпочинку, серед постраждалих діти
-
Про щеплення в Італії: чому малюків у дитсадку зустрічають озброєні люди, а батьків притягують до суду