Мені здавалося, що я перемогла: є чоловік і дитина. А потім витрясала з його кишені знімок УЗД не моєї дитини

Я побачила його вперше в той день, коли він прийшов до мого батька на консультацію. Я відкрила йому двері і запросила увійти, знала б тоді, що це мій майбутній чоловік, не повірила б.

Він був милий, домашній, дуже ввічливий. Мабуть, це мене і підкупило. Наші чоловіки більш грубі, а про правила етикету взагалі не пам’ятають. Абрек приходив ще кілька разів, а потім зник, але я вже не могла його викинути з голови. Знайшла в соціальних мережах, написала повідомлення. Ми зустрілися, сходили в кіно.

Так, я закохалася. Про наш союз не говорили нікому: мої батьки б не схвалили бідного юнака, а його – дівчинку-іновірку. Так і ховалися, я говорила, що гуляю з подругою, а Абрек – що знайшов підробіток.

Тому мені доводилося іноді давати йому грошей, щоб він міг переслати їх батькам, інакше який додатковий заробіток, якщо грошей не додалося. Через рік ми все-таки вирішили всім оголосити про заручини.

Мої батьки були незадоволені вибором, але підтримали, а ось його встали в позу, але ми все одно одружилися. На той момент я була вже вaгітна і батьки наполягли на швидкому весіллі, щоб не було видно живота.

Мені здавалося, що я всіх перемогла: хороший чоловік, здорова дитина, я кохана і люблю. А потім я складала речі в прання, витрясала кишені і знайшла в брюках знімок УЗД.

Дитина. Термін 18 тижнів. Причому, це була не наша дитина.

Коли Абрек прийшов з роботи, я поклала знімок перед ним замість вечері і запитала, що це означає. Я не кричала, не вимагала пояснень, була спокійна, бо вірила, що це абсурд і є якесь пояснення.

І тоді він сказав, що у нього є друга сім’я: дружина Айзада, син Айбек і ось зараз наpoдиться друга дитина. І вони живуть в селі у його батьків, але мені переживати не варто, тому що я – перша дружина, а вона – друга. Інших дружин він більше не буде заводити, не потягне фінансово.

Я стояла, дивилася на нього в усі очі і не розуміла, як могло таке зі мною вийти. Як я могла не помітити другу сім’ю, його поїздки додому, відсутність зв’язку з боку його батьків. Вони так і не прийняли мене в сім’ю.

Найнеприємніше, що при розлученні Абрек погрожує забрати дитину, каже, що так належить у них. Втратити не тільки чоловіка, але і дитини? Дякую не потрібно. Поки живемо як раніше, але ситуація мучить мене зсередини.

Шукайте деталі в групі Facebook