“Ти така ж, як твоя мати, шaлaвa. Яблуко від яблуні недалеко падає!”: Зранку все село гуло, що Сергія вже немає, все через ревнощі
Тетяна, згорнувшись в калачик, сиділа в кріслі і тихенько плакала. Сльози тонкими струмками стікали по її обличчю. Трирічна дочка всіляко намагалася заспокоїти маму. То погладить її, то притисне до неї своїм худеньким тільцем. «Мамочко, не плач, – безустанно повторювала вона. Але Тетяна, немов відключилася від реальності, не чуючи і не бачачи нічого навколо.
Спогади забрали її кудись дуже далеко. І в пам’яті спливали сюжети їх з Сергієм, такого короткого і безглуздого подружнього життя. Їй так чітко, як ніби це було вчора, згадався той дивовижний травневий день, у всіх його подробицях.
З самого ранку у Тетяни був надзвичайно радісний настрій. Сьогодні вона знову зустрінеться з коханим. Ось уже другий місяць, як вони зустрічалися з Сергієм майже щодня. Але цього разу все було якось по-особливому. На побачення він прийшов з величезним букетом білого бузку. Тетяна з головою поринула в цю дурманну хмару.
О, яка ж вона була щаслива! І як зазвичай, взявшись за руки, закохані довго гуляли по набережній, нікого не помічаючи навколо. Сергій захоплено про щось розповідав. Тетяні було приємно його слухати, вона відчувала тепло його руки, їй хотілося, щоб так тривало завжди. І немов почувши її думки, Сергій різко зупинився, схилив коліно, і захоплено сказав:
– Танечко, я так тебе кохаю! Ти вийдеш за мене заміж?
Пропозиція Сергія була несподіваною, але бажаною. Від хвилювання у Тані зашарілися щоки.
– Невже це правда, Сергійку?
І тоді, він з якоюсь певністю в голосі сказав, що стали пророчими слова:
– Так! І про наше кохання ще напишуть.
І ось вона тримає в руках місцеву газету, вологу від сліз, в якій дійсно написано про них. Але не про кохання, а про тpaгедію. Пригадалося їй і те, як вони, одружившись, вирішили жити у її мами, ті хвилюючі дні, коли наpoдилася дочка Юленька. Сергій дyші не чув у своїй донечці, і з народженням дитини їхні почуття набули новий сенс. Життя складалося якнайкраще. Всі навколо говорили, яка чудова сім’я, любо-дорого подивитися. Вони раділи кожному прожитому разом дню. І ніщо не віщувало нічого поганого.
Але, якось, прийшовши з роботи додому, Сергій прямо з порога різко заявив:
– Збирайся, ми звідси їдемо! Перебувати в одній квартирі з твоєю матір’ю я тепер не зможу. Я зневажаю таких людей.
– Так у чому справа? – з хвилюванням у голосі запитала Тетяна.
– Мені зараз про твою матусю таке розповіли. Ти знаєш, через що пішов від вас твій батько?
Тетяна, трохи помовчавши, тихо сказала:
– Так, знаю. Приїхав тато з рейсу і застав маму з іншим.
– І ти про це так спокійно говориш? – розлютився Сергій.
– Ну а що тут такого? – рівним голосом, намагаючись його заспокоїти, сказала вона. Банальна історія. Міг би і пробачити.
– Пробачити?! Так як можна пробачити зраду? Якби таке сталося з нами, я взагалі не зміг би жити на землі. Збирайся!
Голос чоловіка пролунав з небувалою люттю. У Тетяни на очах навернулися сльози.
– І куди ж ми поїдемо?
– До тітки Каті!
Знаючи твердий характер Сергія, Тетяна навіть не спробувала відмовляти його, а спішно стала збирати речі. За всю дорогу, а це було понад сто кілометрів, вони не промовили жодного слова. І з цього дня в їх стосунках як ніби щось тріснуло.
Будинок, де самотньо жила тітка Катя знаходився неподалік від залізничної станції. Чоловік у неї пoмeр, а дітей їм Бог не дав. Тітка Катя була на рідкість душевною людиною. Коли племінник Сергій приїхав з Казахстану, щоб вступити до інституту, тітка Катя йому всіляко допомагала. Тому побачивши Сергія з усім сімейством, дуже зраділа.
– Ой, як добре, що ви нарешті приїхали в гості!
– Ми не в гості, ми надовго. – З деяким збентеженням сказав Сергій.
– Живіть у мене, скільки хочете, заселяйтеся в мою велику кімнату, а мені місця і в маленькій вистачить.
Життя на новому місці потихеньку почало налагоджуватися. Сергій пішов працювати в залізничне депо електриком. Тетяна влаштувалася санітаркою в лікарні. Тітка Катя по доброті душевній зголосилася навіть поняньчитися з Юлею, поки їм не дадуть місце в дитячому садку. Сергій був категорично проти того, щоб Тетяна йшла на роботу. Але на його мізерну зарплату особливо не розженешся і, згнітивши душею, він змирився з цим.
Однак став ревно ставитися до всього, що хоч якось стосувалося її роботи. Яку сукню вдягла, чи не занадто глuбoке дeкoльте, скільки часу витрачає перед дзеркалом. Загалом навіть доходило до того, що він потайки приходив до закінчення її чергування і спостерігав, з ким вона вийде. І якщо це був який-небудь чоловік, вдома влаштовував мотopoшні сцени ревнощів. Тетяні годинами доводилося доводити, що його підозри безпідставні.
Так тривало майже два роки. І з кожним разом Сергій ставав все нестерпнішим. Життя перетворювалося в якийсь кошмар. Тетяна навіть подумувала взагалі піти з роботи. Нехай забезпечує сім’ю сам, підробляє де-небудь або переходить на іншу роботу.
У той день, прийшовши з нічного чергування, Тетяна, ні хвилину не відпочивши, почала готувати різні страви. Їй хотілося здивувати чоловіка своїми кулінарними здібностями. Непосидюча Юля крутилася, як зазвичай у неї під ногами.
– Сядь, посидь спокійно. У тата ж сьогодні ювілей – 25 років. Мені треба все встигнути приготувати.
З роботи Сергій запізнювався. Прийшов напідпитку і не один.
– Ми трохи посиділи з мужиками, – винне сказав він.
– А це мій напарник, Єгор.
– Той, що спустився з гір, – доповнив молодик.
– Проходьте за стіл, а то гості вже зачекалися іменинника, – запросила Тетяна.
З гостей була тільки тітка Катя, та сусіди-молодята. А ось Єгор виявився компанійським чоловіком. Багато жартував, розповідав байки і не зводив з Тетяни очей. Вимовляв красиві довгі тости і весь час намагався налити побільше в чарку іменинника.
Посидівши трохи з молоддю, тітка Катя пішла спати до себе в кімнату. А Єгор повністю взяв на себе роль тамади. І зовсім скоро Сергій заснув прямо за столом. Тетяна вирушила проводжати гостей. Але як тільки зачинилися двері за сусідами, Єгор з силою обійняв Тетяну.
– Яка ж ти гарна, так би і розцілував тебе.
Тетяна розгубилася. Її обурило така безцеремонність з його боку. Вона всіляко намагалася якомога тихіше випровадити знахабнілого гостя, боячись розбудити при цьому чоловіка, знаючи його ревний характер. Але у неї ніяк не виходило. Єгор був міцної статури. Він так сильно притискав її до себе, що Тетяні було важко дихати.
– Я Сергія спеціально напоїв, щоб поговорити з тобою.
Сказав з якоюсь теплотою Єгор. Він потихеньку почав розтискати руки, і його обійми ставали ніжними. Але тільки варто було Тані зробити спробу вивільнитися, він тут же притискав її з новою силою.
– Я щойно побачив тебе, зі мною створити щось незрозуміле. Я відразу протверезів, а серце стало битися з неймовірною силою. Такого зі мною ніколи не було. Зараз я піду, але хотів би зустрітися з тобою. Скажи, де і як це можливо.
– Ніде і ніяк.
Сухо вимовила вона. Єгор ще якийсь час постояв, пильно дивлячись їй прямо в очі. Потім ледь чутно сказав.
– До скорої.
І накинувши куртку вийшов з дому.
Тетяна підійшла до дзеркала побачила, що на її кофтині немає верхнього ґудзика. І в ту ж хвилину в передпокої з’явився Сергій. З усього розмаху вдapив її по обличчю, шaлено покричав.
– Я все чув, як ви тут воркували. Ти така ж, як твоя мати, шaлaвa. Яблуко від яблуні недалеко падає!
Він ще довго вигукував всяку гидоту в її адресу, розмахуючи кулаками перед її обличчям. Тетяна стояла і дивилася на чоловіка. Не розуміючи, за що їй все це. Адже вона не зробила нічого поганого. Невже вона повинна все своє життя розплачуватися за гріх своєї матері?
– Ти що тут розкричався, дитинy разбудиш, йди на вулицю, там і кричи.
Рівним голосом сказала i увійшла до кімнати тітка Катя.
Сергій різко замовк і вискочив з будинку. Трохи оговтавшись, Тетяна прихопивши його черевики і куртку вийшла слідом.
– Ну, де ж він, простудиться адже, дурник.
Стояла непроглядна темрява. Самотні тьмяні ліхтарі майже не висвітлювали дороги. Кругом ні душі, життя наче зупинилася, і тільки ледачий гавкіт собак переривав тишу засинає селища.
Неабияк втомившись від марних пошуків, Тетяна повернулася додому. Всю ніч вона проплакала, чекаючи чоловіка, і лише під ранок сон звалив її. Прокинулася вона від несамовитого крику тітки Каті:
– Це я вигнала його з дому, це моя вина!
Тетяна підійшла до неї і схвильовано запитала.
– Що трапилося? Де Сергій?
– З ранку все селище «гуде». Кажуть, що, він стpибнув з пішохідного моста під поїзд. Немає більше Сергія.
– Як немає?
Ноги у Тетяни обм’якнули, і вона плавно, немов скошена травинка, опустилася на підлогу.
– Ні це не правда! Не може бути! Не вірю
Слова застрявали в горлі.
– Адже це не так.
– Так, моя дівчинко, так. І ти не вини себе. Я не спала, я чула все, що у вас там відбувалося. Мені б вийти тоді і все йому пояснити, але не стала заважати, думала, так краще буде. А воно он як обернулося. Горе-то яке!
Тітка Катя вже не ридала, а лише важко зітхала. Адже ось як на роду написано. Не дай Бог бути таким ревнивим.
Так, горе не питає, коли йому увірватися в хату. Немов смерч пронісся в долю молодої жінки. Все ніяк не могла вона взяти в толк, чому ж все це сталося. Не стало Сергія, її рідної людини, чоловіка, батька дочки. Як жити далі? Адже незважаючи ні на що, вона його кохала і прощала раптові спалахи гніву, незаслужені звинувачення.
Таня сподівалася, що життя налагодиться, і Сергій буде як і раніше любити її ніжно і трепетно, вірити, а не засуджувати даремно. Хіба вона винна, що в родині її батьків стався той розрив. Кожна людина вибирає свій шлях. А яблуко від яблуні може часом і покотитись. Всяке в житті трапляється. Тетяна так і не достукалася до розуму чоловіка. Тепер пізно.
Напевно, вже все пізно. Тетяна подивилася на годинник. Він мирно відміряли час, який не повернеш назад. Таня притиснула до себе доньку і, похитуючи її, заспокоювалася. Вона вже точно знала, що робити. Знала, для кого буде жити.
Шукайте деталі в групі Facebook
