Така різна Італія – безпардонна і з запахом риби: Сонячна країна очима українця

Складні почуття від Флоренції, дуже складні. Зовсім не те, що очікував за розповідями знайомих. Зазвичай намагаюся не писати перших вражень, тому що вони як правило оманливі, ось і тут утримаюся (насправді ні).

Флоренція – це суміш Харкова і Парижа. Від першого в ній безпардонність, розв’язність і огидні дороги, від другого – жорстокий до зачарованих туристів ритм і трошки конвеєрності, тому вся Флоренція схожа на пластмасовий китайський магнітик з Понте Веккьо.

Щоб розважити себе, взяв на обід салат з морепродуктів. Не повторюйте моєї помилки: величезна порція гумових виробів в кислющому лимонному соусі. Зміг з’їсти тільки тих мешканців моря, яких неможливо ідентифікувати. А ось восьминогів Петра і Бартоломео не зміг, залишив. Нехай перейдуть наступному відвідувачеві кафе. Коли офіціант відвернувся, боягузливо заїв Настиною лазаньєю, такою милою і рідною на смак.

Піду здрімну і перезавантажу матрицю. Може, просто встромив не той штекер в це красиве взагалі то місто?

Якщо не прокинуся, прошу вважати мене лобстером.

Коли подобається, то подобається відразу. Хоч і дощ, хоч і втомилися, хоч і наближається до кінця.

Незламний запах смаженої мойви на вулицях, пафосні і від цього смішні серед смартів лакшери джипи, близько піцерій сидять представники тієї самої справжньої цільової їх аудиторії – смагляві роботяги в пріпиленний побілкою черевиках, вправляють сигарети в ще недожований роти; повз біжать молоді індуси в підкатаних на литках штанях і немолоді і від цього красиві італійці в дорогих піджаках.

Місто схоже на ескіз олівцем, нібито інженер розкреслив проспекти і рівні, немов південні радянські санаторії, будинки хайтеківськими лініями, а потім хтось домалював химерні, вигадливі завитки ліпнини, намітив рвані контури пальм і акцентами розставив важкі благородні дверні ручки.

Величезні шматки піци, залиті сиром в печах, намети з розгорнутими на вітрі хустками по п’ять євро, жалюзі, всувають в стіни будинку. Знову мойва, знову запашна нота кави, знову Граціа милле.

І гігантські агресивні мармурові орли на центральному вокзалі.

Дівчата захотіли в Мілан. Тепер по піці – і спати, вдихаючи легкий запах мокрих пальм.

Шукайте деталі в групі Facebook