Коли Максим сказав, що не кохає, Марина вирішила вийти заміж за першого-ліпшого, але щастя не мала

Ридала Марина дуже гіркими слізьми: найрідніший чоловік, якого вона палко покохала, заявив, що дівчина йому дуже подобається, але він її не любить настільки, щоб зробити своєю дружиною.

Для правильної Марини таке одкровення коханого стало неймовірним потрясінням, адже їхні стосунки тривали давно, Максим був її першим і єдиним чоловіком, справжнім і сильним коханням.

В уяві Марина уже давно склала своє майбутнє із Максимом, де у них були двійко діточок, квартира і машина, а головне – взаємне чисте і щире кохання. І подумати вона не могла, що для Максима вона просто партнерка, тимчасова подружка, а може, й коханка. Удар для молодої і недосвідченої легко рaнимої дівчини виявився надто сильним. Довго і важко оговтувалася від пережитого, бідолашна навіть злягла на деякий час. Лежала і дивилася в стелю пустим поглядом, відчуваючи, як ниє серце, як не хоче змиритися із тим фактом, що її любов невзаємна і нікому не потрібна.

Тим не менше гострота душевного болю почала помалу стихати. Щоправда, знадобилося Марині на це не більше і не менше, а цілих півроку! За цей час в її свідомості відбулися кардинальні зміни в поглядах на життя. Вирішила для себе, що кохати – надто болісно і небезпечно. «Значно спокійніше, коли серце мовчить, – думала Марина. – Не знає ні біди, ні радості, зате не болить, не плаче. Чоловіче кохання зрадливе, а тому краще, щоб любили мене. Знайду собі чоловіка, який закохається у мене безтямно, так, як я у Максима. За такого і вийду заміж, аби лишень не був потворним і мав голову на плечах».

Кандидат, який відповідав новим Марининим параметрам, не забарився. Через деякий час на дискотеці познайомилася із Ігорем – симпатичним хлопцем, який навчався на юридичному факультеті і, побачивши Маринку, аж подих затамував від захоплення. Очі в хлопця засяяли радісним блиском, коли Маринка погодилася потанцювати із ним. Після танцю він не відходив від дівчини, проявляючи усе палкіше бажання познайомитися поближче. «Попалась рибка на гачок», – подумала Маринка. Сама ж оцінила хлопця тільки тверезим розумом, відключивши будь-які почуття. Виходило, що Ігор – якраз те, що треба – симпатичний, стрункий, перспективний, очей з Маринки не зводить, відразу видно, що захопився нею. Врахувавши усі «за», дівчина вирішила зупинити на ньому свій вибір.

І справді Ігор закохався в Марину сильно, щиро, безмежно. Дарував подарунки, щодня телефонував по декілька разів, готовий був носити на руках у прямому і переносному значенні. Маринка приймала його залицяння і тішилася тим, що не залежить від почуттів і знаходиться у більш вигідному положенні, ніж Ігор, який ловив кожне її слово, кожну зміну настрою. На його трепетну пропозицію одружитися Марина погодилася, визвавши бурю щасливих емоцій.

Зіграли пишне весілля, почали жити разом. Ігор став хорошим юристом і непогано заробляв. Квартиру молодятам подарували заможні батьки Ігоря. Усе, що лишалося для здійснення Маринчиних цілей, – це машина, але і її купівля була не за горами.

І все б нічого, але чомусь почала Марина відчувати якусь незрозумілу внутрішню порожнечу. Ніби і проблем ніяких немає, усе спокійно, живе в достатку. А проте не було і особливих радощів, приємних моментів. Зрештою їй було байдуже, вдома чоловік чи затримується на роботі. Пішов із друзями на nиво, от і добре, хоч відпочине. Така байдужість чоловіка почала навіть ображати. Спочатку несміливо, а потім усе частіше дорікав дружині, мовляв, вона зовсім ним не цікавиться. А Марина навіть не знала, що й відповісти, бо й справді чоловікові справи її не хвилювали. Вийшовши заміж, вона отримала все, окрім кохання, і тільки проживши у шлюбі кілька років, зрозуміла, що це почуття не можна замінити нічим.

Ольга Бойчук

Шукайте деталі в групі Facebook