Любця ЧЕРНІКОВА: «Творчість має йти з самого серця без рамок та перешкод»
Напередодні різдвяно-новорічних свят журналіст “Галицького кореспондента” зустрівся з однією з найцікавіших українських дизайнерок одягу, нашою землячкою, уродженкою Івано-Франківська Любою Черніковою. Говорили про подорожі, душу, красу, любов і, звичайно ж, про моду.
– Зараз ти повернулася з Чилі й Перу. Розкажи детальніше про свій досвід в цій далекій подорожі. Адже це країни з досить незвичними для нас традиціями і менталітетом. Що тобі це дало в духовному і професійному планах?
Ця подорож виявилася дуже особливою для мене. Так далеко від дому я ще не була. Культура зовсім інакша, люди, клімат, природа – такого я ще не бачила. Неочікувано відвідини південноамериканського континенту розширили рамки мого світосприйняття та ставлення до життя. Я зрозуміла, що наша планета – величезна, жителів на ній – безліч, кожен з них – це окремий світ.
Природа країн надзвичайно цікава та різнобарвна. Дуже вразила еклектичність та мікс культур. Окремим відкриттям стала їхня етніка в одязі. Подорож до Амазонії збіглася в мене з дивовижним етапом особистих змін. Тут я відкрилася світові та розслабилася, як ніколи раніше, дала собі те, чого мені бракувало і що я шукала в інших, почала відчувати сильніше, полюбила людей.
– Переглядаючи твої фото з подорожей, можна побачити, наскільки Гуцулія за орнаментами і кольорами споріднена з цими краями. Звідки це, як думаєш?
Це те, що мене завжди хвилювало і цікавило, оця спорідненість культур. Я часто свідомо у своїх творчих роботах не виокремлюю регіони та час виникнення орнаментів або ж технік, бо вважаю, що відслідкувати це складно, вияснити достовірні причини майже неможливо. Це один суцільний егрегор, я в цьому калейдоскопі знаків та об’ємі кольорів і текстур працюю на своїх власних внутрішніх струнах. І яке ж було моє здивування та щастя, коли я знайшла підтвердження своєї точки зору на іншому боці планети.
Я думаю, вони теж колись бачили сонце, небо, зорі, місяць, день і ніч, тварин та рослин, жінку і чоловіка, з ними відбувалися ті самі процеси, що і з нашими предками. І з тих вхідних даних вони творили так само, як і ми. Мені дуже сподобалося їхнє плетіння та ткацтво. Нитки – дуже гарні, якісні, орнаменти – такі багаті та космічні, і дуже вишукано підібрані кольори. Це все вартує смішні гроші, і я не знаю, як це все звідси вивезти, бо тканих творів тут безліч.
Дещо я собі прикупила. Як тільки стала зустрічати на вулицях Болівії безліч жінок, вбраних в етнічний одяг, почала його детально вивчати, і мій мозок почав тріщати. Інформації – безліч: техніки, орнаментики, цікавих традицій, фактів, кольорів, елементів.
– Після цієї подорожі слід очікувати колекції, натхненної Південною Америкою?
Я давно мріяла про творчість з етнікою, яка виходить за межі мистецтва моєї Батьківщини. Хотіла спробувати себе в різних напрямках, без обмежень, бо впевнена, що творчість має йти з самого серця без рамок та перешкод, і тому що етніка одна, велика та єдина.
Напевно, ця подорож для мене знакова, підказує не боятися, а вірити собі і творити сміливо. Планую серію невеличку, присвячену Південній Америці, всього кілька речей, з використанням старовинних тканих полотен. Також планую перепозиціонування свого бренду на одяг з елементами етно, причому етніка не буде обмежуватися тільки українською.
– Що найважливіше в моді? Для мене, наприклад, це момент носибельності і краси. Які критерії у тебе?
Те саме: момент носибельності і краси, а ще – це мистецтво, пошук нових форм. Дуже важлива практичність: це і тканина, і крій, і форма елементів. Яким би одяг не був прекрасним, якщо він непрактичний, незручний чи швидко зношується, довго служити він не буде і радості не принесе.
Про пошуки нової естетики. Мода є частиною мистецтва, це процес заради процесу, де немає кінцевої мети, крім самовираження. Для мене це можливість подарувати світові щось, частинку себе. Я отримую від світу сигнали, приймаю їх, трансформую і віддаю у вигляді творчості. Тому я багато подорожую, вчуся, вивчаю, пробую нове. Я люблю ділитися.
– Про що має «говорити» одяг на людині?
Одяг – це частина самовираження. Добре підібраний одяг доповнює образ, допомагає точніше передати характер, звички, настрій. Також вбрання – це інструмент візуальної корекції фігури. Можна подати себе так, як хочеться, лише робити це треба акуратно. Можна збільшити плечі, подовжити зріст, зменшити стегна, підкреслити овал обличчя, можна надати образу будь-який настрій, що триматиметься впродовж дня. Особливо важливим є одяг на свята та урочисті події. Тому ми при роботі з клієнтами особливо уважно та дбайливо підбираємо всі деталі й елементи. У нас часто замовляють одяг на виступи за кордоном, презентації, виставки, весілля.
– Яку роль відіграє одяг у твоєму житті?
У моєму житті одяг – це засіб пізнати та виразити себе. Мій власний одяг мені носити хочеться нечасто, адже це моя робота, в яку я поринаю без залишку. І мені хочеться від цієї частини творчості відпочивати. В цей час я займаюся організацією робочих процесів або займаюся спортом, або подорожую. Одяг для мене – це місце, куди я складаю результат з’єднання з безкінечно сильним, шаленим життєвим потоком. У цьому потоці є все: любов, страх, смерть, злість, щастя, хвороби, ненависть, народження, творчість, горе, добро – все воно нероз’ємне. Я відчуваю ці речі, вони вражають мене, зачіпають, і я починаю творити у відповідь на це все.
– Що таке образ “від Чернікова”?
Образ “від Чернікова” – це образ людини, яка розділяє зі мною такі якості: чесність, відвертість, працелюбність, сміливість, любов до своєї Батьківщини та родини. Ця людина вміє мріяти і досягати поставленої мети, вміє цінувати якість та традиції предків. Людина, яка не боїться бути собою і в той же час поважає світогляд інших. Вік, стать, статус значення не мають.
– Ти любиш подорожувати. Чи має це якийсь вплив безпосередньо на творчість?
Люблю подорожувати, бо це дуже розвиває мене. Я вчуся домовлятися з чужими людьми, які розмовляють іншими мовами, і бачу, що вони раді мені, це приємно. Вчуся піклуватися про себе, розраховувати свої сили в тривалих переїздах та перельотах. Вчуся бути організованою та відповідальною, не боятися, цікавитись тим, чого не знаю. Бачу нові світи, культури, звички, традиції, розпитую про це місцевих жителів.
Бачення світу розширюється дуже сильно, набираюся нових знань, але вчуся опиратися на відчуття. І в цей час скучаю за домом, за родиною, близькими та друзями, відчуваю зв’язок із ними та привожу їм себе радісну та інакшу.
З кожної подорожі я повертаюся іншою людиною. І тоді, натхненна, починаю творити. Щось нове.
– Чому наші дизайнери так мало присутні на світових подіумах? Це залежить від рівня, промо чи капіталовкладень? У нас є шанси бути там на рівні зі світовими брендами? Що для цього потрібно?
Насправді все більше і більше українські дизайнери стають відомими у світі. Успіх такого рівня – це сукупність факторів. І досвід, і фінансові ресурси, і позиціонування. Для всього цього потрібна постійна наполеглива праця, нічого не приходить в житті просто так. Навіть якщо Бог дарує дар чи бачення, все одно є речі, які компенсують цей «бонус».
Часто виглядає, ніби щось комусь дається легше, ніж тобі, і в цей момент дуже складно змогти визнати свої помилки або недопрацювання. Шанси на стабільне визнання у сфері одягу світового рівня у нас, українських дизайнерів, є. І навіть у мене є. Поки що я налаштована рішуче, хоч мені часто це все дуже важко дається. Збоку моє життя виглядає, як яскрава обгортка, – насичене, кольорове, активне. Всі бачать в мені дівчину-воїна, сильну духом, але я досить часто плачу на самоті або в обіймах дорогих мені людей.
Засмакувати шлях лідера можна тільки ступивши на нього. І це не для кожного. Часто я сумніваюся, що це для мене. Для цього потрібно багато працювати та думати головою. Вимагати в першу чергу від себе, вчитися та розвиватися. Шукати та не зупинятися. Єдина формула. Може, в когось буває інакше, але я не чула про такі випадки.
– Стиль – це вроджене чи виховане?
Все – виховане. Я в дитинстві ходила на балет. У мене були криві ноги, і я була геть не гнучка, найгірша в групі. Мене це дуже засмучувало, і я навіть не могла мріяти про шпагат, хоч дуже хотіла. Просто щоразу на занятті я тягнулася трошки сильніше, ніж минулого разу. За півроку я показала найкращий результат. Це стало для мене хорошим уроком на все життя. Все випрацьовується. Стиль стає стилем після наполегливої праці. Це як почерк: спочатку каракулі, потім фантастичні завитки.
– Який стиль тобі найближчий?
Мені найближча еклектика, тобто поєднання стилів. Стиль – це конкретні ознаки художнього оформлення. Мені подобається комбінувати ці ознаки за своїм принципом, це як гра. Може, тому мене і вразив архітектурний стиль столиці Інків Куско – католицькі храми з язичницькими елементами.
– Опиши свою аудиторію п’ятьма словами.
Сім’я, любов, мрії, мистецтво, комфорт.
– Ти в списку українських дизайнерів, одяг яких носять за кордоном – що тобі це дало?
Люди, які живуть за кордоном, справді часто купують одяг мого виробництва. Територія – неосяжна. Це Америка, Канада, Європа, Австралія та інші. Це насправді дуже приємно, бо є розуміння, що одяг не просто користується попитом серед своїх, а й серед жителів інших країн.
Часто люди, які приїжджають додому в Україну, до родини на свята, мають пунктик – купити щось нашого виробництва. Через це мене зараз активно запрошують в гості з виставками за кордон. На черзі нова колекція, що має бути представлена в березні у канадському Торонто. Наступний показ у Відні (Австрія). Запрошують люди, які цінують та захоплюються нашою творчістю, це дуже приємно.
– Що ні в якому разі ти б не одягнула?
Взуття, яке натирає, та дощовик, який промокає.
– Яка зараз твоя найамбітніша професійна мрія?
Я хочу мати своє виробництво із старовинними та новітніми техніками: ткацтво, вибійка, декоративна обробка шкіри, бісероплетіння, трикотаж, шкіра та хутро. Хочу сама виготовляти додатки: дерев’яні ґудзики, інкрустовані бісером, металеві блочки, декоровані старовинними орнаментами. Хочу на цьому виробництві виготовляти космічні речі разом з командою таких же заряджених людей, як я.
– Зараз Різдво. Що ти відчуваєш у ці дні, що для тебе той дух Різдва?
Я народилася в родині, яка не святкувала Різдво та Великдень. Але це завжди було для мене святим – наші важливі традиції. Так склалося, що за деяких обставин це часто були мої найсумніші дні. На Різдво і Великдень часто ставалися неприємні події в моєму житті, і я цих свят трохи боюся.
Власне, цього разу я вирішила все змінити. Я хочу бути з родиною, в злагоді та любові. Приготую стільки страв, скільки зможу, обійму батьків, помолюся, подякую за те, що в мене є зараз, помрію про майбутнє і піду колядувати. Колядки я вивчила!
Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ
Шукайте деталі в групі Facebook
