Сексуальна освіта у школах: що дітям розповідають про пеніси, вагіни та гендер (відео)
Інтимні стосунки викликають неабиякий інтерес у молодих людей, які тільки вступили у період статевого дозрівання. З цього інтересу починається вивчення питань тілесності найрізноманітнішими шляхами – від перегляду порно та онанізму до тактильної комунікації вже з іншими людьми.
Посередниками у процесах усвідомлення школярем/школяркою своїх фізіологічних змін можуть виступати різні джерела інформації – інтернет, література, медіа, мистецтво, школа, батьки, найближче оточення, церква тощо.
Але не слід забувати, що підлітки мають невисоку здатність до аналізу неструктурованої інформації у порівнянні з дорослими людьми. Мало “підсунути” дитині якусь методичку або дати їй кілька лінків “для почитати”. Її знання треба систематизувати. Звісно, ніхто, окрім неї самої, цього не зробить. Проте і допомогти їй з цим розібратися не завадить.
Одним із реальних “помічників” може бути школа, яка здатна пояснити, до чого ведуть фізіологічні зміни, допомогти психологічно сприйняти їх та обґрунтувати необхідність брати на себе відповідальність за свій вибір.
В українських школах немає статевого виховання як такого. Переважно ця тема інтегрована в загальний курс “Основи здоров’я”. Предмет вивчають з 1 по 9 класи. Теми, пов’язані зі статевим дозріванням, розпорошені і з’являються у підручниках лише для 5-9 класів.
Як повідомили у коментарі сайту “24” у прес-службі Міністерства освіти і науки України, наразі у загальноосвітніх навчальних закладах України не впроваджуються окремі програми статевого виховання. Проте його вивчають через включення відповідної інформації у змісті різних навчальних предметів та систему позакласної виховної роботи. Зокрема, питання статевого виховання висвітлюються у навчальних програмах з “Основ здоров’я”, “Біології” та факультативних курсах “Я – моє здоров’я – моє життя”, “Захисти себе від ВІЛ” (“Школа проти СНІДу”), “Корисні звички”, “Дорослішай на здоров’я” тощо”.
Цікаво, що на розгляд дев’ятикласниками гендерних питань у 2017 році виділили лише 3 академічні години на рік.
Раніше у курсі 9 класу на вивчення гендерних теорій відводилось 10 годин. Ми говорили про гермафродитизм, про ЛГБТ-спільноту. Ми розбирали це на фізіологічному, психологічному рівнях. Зараз ці теми зведені до трьох уроків на рік. Що я можу за три години про це розказати дітям? Тобто ми не маємо часу на розлогі дискусії, ми можемо про це тільки згадати,
– прокоментувала вчителька-методистка з біології львівської гімназії “Євшан” Наталія Бутитер.
У МОН зазначили, що предмет “Основи здоров’я” містить такі теми з питань сексуальної освіти, як статева належність людини; формування особистості з урахуванням статевої належності; взаємини людей різної статі на основі гендерної рівності; стосунки у сім’ї; ролі матері і батька у вихованні здорової дитини; формування гігієнічних навичок дівчат і хлопців; чинники ризику для репродуктивного здоров’я молоді; формування безпечної поведінки задля збереження і зміцнення репродуктивного здоров’я юнаків і дівчат.
От наче і вектор предмету правильний, і відповідає актуальним питанням сучасності, але варто відкрити підручники для школярів/школярок 5-9 класів, і вся ця “красивість” формулювань програм та методичок тане на очах.
1. У підручнику “Основи здоров’я” для 5 класу (2013 рік) є дві теми, які хоч якось можуть резонувати з курсом сексуальної освіти – “Про туберкульоз та ВІЛ-інфекцію” (с. 130-137), “Спілкування з однолітками” (с. 124-130). Але це лише 2 теми з 29 параграфів підручника.
2. Підручник “Основи здоров’я” для 6 класу (2014 рік) пропонує розглянути теми “Розвиток підлітка” (с. 56-60), “Як зробити внесок у боротьбу з ВІЛ/СНІДом” (с. 101-106), “Стосунки і здоров’я” (с.124-129). Всього – 3 теми з 33 параграфів.
3. Підручник “Основи здоров’я” для 7 класу (2015 рік) містить розділи “Психологічний розвиток підлітка” (с.91-96), “Культура почуттів” (с. 110-115) та два параграфи про ВІЛ і СНІД (с. 183-195). Всього – 4 теми з 31 параграфа.
4. У підручнику “Основи здоров’я” для 8 класу (2016 рік) знаходимо таке: розділ “Спілкування хлопців та дівчат”, який пропонує дізнатися про важливість рівноправного спілкування хлопців та дівчат, пояснює, що таке стать, гендер, гендерні стереотипи (с. 81-84); розділ “Наслідки ранніх статевих стосунків”, у якому йдеться про причини і наслідки для ранніх статевих стосунків та підліткової вагітності і який вчить виявляти почуття симпатії без статевих стосунків (с. 87-89); “Небезпека інфікування ВІЛ та інфекціями, що передаються статевим шляхом” (с. 90-92); розділ “Віктимна поведінка”, який інформує про те, як себе убезпечити від ситуації, що загрожує інтимним насильством (с. 93-97). Всього – 4 теми з 30 параграфів підручника.
5. Підручник “Основи здоров’я” для 9 класу (2017 рік) розглядає такі теми, як “Стосунки та рівні спілкування” (с. 99-107), “Цінність родини. Готовність до сімейного життя” (с. 108-110), “Стан репродуктивного здоров’я молоді в Україні” (с. 112-114), “Негативні наслідки статевих стосунків у підлітковому віці” (с. 115-118), “ВІЛ/СНІД: проблема людини і проблема людства” (с. 119-130). Всього – 5 тем з 30, які подаються в підручнику.
*Всі згадані підручники рекомендовані МОН України
Ми можемо бачити, що курс сексуальної освіти в українських школах дуже бідний. Питанням, які ліниво підіймаються кілька разів на рік, не вистачає “осучаснення”. Курс за принципом “ВІЛ – погано, гонорея – погано, презервативи – добре” потребує модифікації на користь актуальних запитів підлітків.
Вчителі користуються програмою МОН за 2012 рік (на момент написання статті програма була доступна за цим посиланням http://mon.gov.ua/content/Освіта/12osnov-zdor.pdf), в яку кожного року вносять невеличкі корективи. Але ситуацію це мало змінює. Ось на чому наголошують у Міністерстві освіти: “Зауважуємо, що при вивченні тем щодо статевого виховання (“Сім’я і здоров’я”, “Родина створює оптимальні умови для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку”, “Стосунки у родині”, “Психологічне благополуччя підлітків”, “Фізіологічна і соціальна зрілість підлітків”, “Толерантне ставлення до всіх людей”, “Спілкування дівчат і хлопців на засадах дружби”, “Соціальні патології”, “Інформаційна безпека”, “Естетичні та моральні засади здоров’я”) важливо спрямовувати навчання на формування в учнів загальних морально-етичних цінностей та особистісних якостей, зокрема, таких як доброчесність, цнотливість, повага поглядів, доброта тощо”.
Зверніть увагу на акценти – родина, мораль, цнотливість. Чи це погано? Наче ні. Але у виховному курсі про сексуальну освіту утворюються дуже прості та зрозумілі асоціативні ряди: хочеш займатись сексом – виходь заміж/одружуйся та народжуй дітей. Як то кажуть, орієнтація – шлюбно-сімейна територія. А вибір де?
Ми не стверджуємо, що формування сімейних цінностей – це погано. Але це не єдиний сценарій розвитку інтимних стосунків. І підлітки мають про це знати.
Сучасний світ пропонує багато можливостей. І будь-яка людина має право на вибір. Право на гендерну самоідентифікацію, сексуальну орієнтацію, бажання чи небажання мати дітей, бути одруженим/заміжньою або бути самотнім/самотньою.
У тій же методичці зазначається, що “сучасне статеве виховання – це значно більше, ніж поінформування про анатомію та функції статевої системи, про гігієну, венеричні захворювання та статеві стосунки. Це формування зрілих переконань щодо гендерних взаємин та способу життя молодої людини”.
Свята правда! Але чи розповідають у школах, що гендерна самоідентифікація може не збігатися з біологічною статтю? І це не якесь “відхилення”? Чи обговорюють те, що аборт може бути не тільки ризиком, а й усвідомленим вибором, і що саме жінка має розпоряджатись своїм тілом, а не чоловік/дружина, батьки, суспільство, релігія абощо? Що вагітність – це важке випробування для тіла жінки? Чи пояснюють, що гомосексуальність, бісексуальність або пансексуальність – це не патології, і за них у пеклі не горять? Що поліамурність – це не витівки Люцифера? Чому потрібно з повагою ставитися до сексуальних вподобань інших людей?
Я не вдоволена тим, що у мене не було сексуальної освіти. Тому що інформацію, яка згодилася б мені, наприклад, у 14, я отримувала у 18 (і то випадково). Мені здається, відсутність актуальної сексуальної освіти уповільнила на багато кроків для мене процеси гендерної та сексуальної самоідентифікації, а також позбавила мене своєчасного усвідомлення багатьох аспектів людської взаємодії,
– розповідає Карина, 23 роки.
Для справедливості зазначимо, що наразі, щоб сформувати толерантне ставлення та повагу до прав ЛГБТ-учнів у школах, МОН спільно з Громадською організацією “Батьківська ініціатива “Терго” за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва регулярно проводяться семінари-тренінги “Різність і рівність: прийоми та методи виховання толерантності”. Тренінги відбуваються як для методистів обласних інститутів післядипломної освіти, які у майбутньому можуть використовувати отриману інформацію для навчання вчителів, так і безпосередньо у навчальних закладах для працівників шкіл.
Та біда у тому, що тренінги проводяться не для самих учнів та учениць (кому, власне, це і треба пояснювати), а для тих, хто викладає. Але ж немає ніякої гарантії, що вчителі та вчительки, які отримають інформацію на цих тренінгах, захочуть нею поділитися (на це можуть бути різні причини – від релігійних переконань до власного ставлення). У підручниках, як ми бачимо, такої теми немає. А вчителі мають право корегувати програму для школярів/школярок на незначний відсоток.
До речі, у цій же методичці, схваленій Міністерством освіти, щодо статевого виховання можна знайти таке: “Основними цілями є профілактика раннього початку статевого життя, підліткових вагітностей та абортів, хвороб, що передаються статевим шляхом, включаючи СНІД; заснування асоціацій з питань підготовки молоді до батьківства, виконання сімейних ролей тощо; залучення до сексуального виховання церкви, соціальних служб, медичних центрів; постійне інформування молоді про засоби контрацепції з метою покращення епідеміологічної ситуації в суспільстві”.
У деяких школах, дійсно, є така практика запрошувати експертів та експерток з медичних закладів та соціальних служб.
Кожного року ми традиційно запрошуємо лікаря, який проводить профілактичну бесіду зі школярами. Наприклад, про перебіг менструального циклу у дівчат, ерекцію та полюцію у хлопців. Діти лікарів сприймають набагато краще. Якщо ми виховувались у таких умовах, що про це соромно було говорити, то зараз такого немає,
– зазначила вчителька-методистка з біології львівської гімназії “Євшан” Наталія Бутитер.
Але, повертаючись до методички МОН, що у цьому переліку робить церква? Навіщо її залучати до сексуальної освіти учнів? Добре, ми зараз не будемо розглядати питання агностицизму та атеїзму. Але ж в очі нахабно кидається той факт, що концепція статевого виховання, розроблена Міністерством освіти, і позиція церкви дуже різні, а іноді й полярні. Наприклад, церква не вітає різні методи контрацепції, заперечує поняття гендеру і вважає гомосексуальність хворобою.
Навіщо з дітьми обговорювати ті збочені питання, на які хворіють дорослі? Навіщо у них забирати дитинство? Для церкви одностатева любов – це гріх. І ми навіть говоримо не про якийсь вияв любові, а про хворобливу любов. Тут немає, про що говорити, і немає що роздувати,
– вважає священик Свято-Миколаївського храму УПЦ КП Михайло Льода.
Крім того, церкві не дуже імпонує ідея самого статевого виховання.
“Розумієте, з церковної точки зору, про такий предмет мови навіть не може і йти. А якщо і може, то зовсім в іншому контексті. Так, акцент робиться на цнотливому житті. Щоб ти себе зберігав для своє майбутньої половинки. Я не можу коментувати те, що робить держава. Вона має свої мотиви. В чому трагізм ситуації? Що нам Європа, Америка нав’язують цей курс. Мовляв, ви маєте цим займатися. Але якщо підняти планку саме любові, то ми питання сексуального виховання взагалі знімаємо”, – додав священик.
Тоді виникає логічне питання – навіщо залучати церкву до процесів статевого виховання школярів/школярок, якщо бог та його послідовники оперують іншими категоріями?
Окрім ризиків інфекцій, незапланованої вагітності, а також проблем контрацепції, фізіологічних і психологічних змін, гендерної ідентифікації та сексуальної орієнтації, підлітки мають усвідомити, що в них є вибір і тільки вони (не школа, не батьки, не церква, не суспільство) несуть відповідальність за цей вибір. Наприклад, якщо дівчина завагітніла у 15 років, то вона має вибір – народжувати чи не народжувати. Бо немає апріорної установки бути матір’ю. Але якщо дівчина вже зважиться на материнство, то не треба потім викидати дитину на смітник, душити подушкою, пхати у морозилку, продавати або лишати у метро.
Школа має доступно пояснити причинно-наслідкові зв’язки тих чи інших дій. І чим розлогіше це пояснювати учням/ученицям, а не 3 рази на рік по 45 хвилин, тим краще. Адже завдяки широким можливостям інтернету, впливу продуктів телебачення та соцмереж діти втішаються ілюзією про власну “дорослість”. І, попри шкутильгаючі навички міжособистісного спілкування, не проти у 13-14 років закріпити цю “дорослість” зляганням з такими ж “дорослими”.
Про це свідчать результати масштабного дослідження UNICEF, яке закінчилось у 2014 році: “Вік першого досвіду статевого життя підлітків збільшився у 2014 році порівняно з попередніми хвилями дослідження (дослідження проводили з 2002 по 2014 роки – “24”). Середній вік статевого дебюту, тобто першого статевого контакту, серед хлопців становить 13,3 років, порівняно з 11,7 у 2002 році. Середній вік статевого дебюту серед дівчат – 13,7 років у порівнянні з 12,5 років у 2002 році”.
Найголовніше, що може дати школа, окрім знань, – що сексуальна освіта важлива не викладацькому складу, а саме школярам та школяркам, і стосується їх безпосередньо. Крім того, запропонована інформація має відповідати не тільки вимогам МОН, церкви, батьків, а й інформаційним запитам самих підлітків. Інакше інтернет з любов’ю стисне їх у своїх обіймах.
Насамкінець пропонуємо вам переглянути кілька роликів як приклад викладання сексуальної освіти в інших країнах.
Шукайте деталі в групі Facebook
