Як українка на заробітках в Португалії у мільярдерки працювала
Заробітки – то велика лотерея, але попри все моя сестра Аня поїхала на заробітки в Португалію.
Моїй Ані дуже пощастило, бо вона одразу потрапила на роботу до мільярдерки. Ця стара пані пережила двох своїх дітей, чотири рази одружувалася. Але на той час була вже розлучена. Проте завжди підтягнута, доглянута, життєрадісна, завжди поглинута якимись ніби дуже важливими справами. Напевно, якийсь великий бізнес вела, бо ж діти вже не могли її підмінити.
Та пані володіла великим маєтком. Він був такий великий, як корабель. Можете собі уявити його розміри, якщо там було тільки тисяча чоловік прислуги, пише «Екстра Закарпаття
».
Всі хто працював на пані заледве знали один про одного: садівники, кухарі, ті, хто вирощував на земельній ділянці овочі та фрукти, а ще всілякі масажисти, водії, вантажники, охоронці, сантехніки, електрики, лiкaрi, перукарі, візажисти, закупівельники, фото- та відеомайстри, юристи, кравці.
Одні з них приходили на роботу тільки погодинно, інші за викликом, інші чергували, ще інші знаходилися тут постійно.
До постійних, належала і моя сестра. Слава Богу, вона, окрім роботи, вже не мусила журитися ще й тим, як би щось приготувати та де би переночувати. Бо, звісно, що на тому всьому вона б дуже економила, і хтозна, чи не підірвалася б собі здоров’я, як багато її землячок, які працювали на заводі на конвеєрах та спали ледь не в бараках.
Таку хорошу роботу їй запропонувала одна наша родичка, яка тут працювала, але змушена була повернутися додому, бо хвoрiлu батьки.
Але спочатку, моя сестра змушена була пройти через неабиякі випробування, щоб отримати таку роботу. Коли б вона схибила, могла не те, що втратити надію на заробіток, а й, дуже навіть ймовірно, просто опинитися за ґрaтaмu. Родичка не встигла її про це попередити, бо дуже була заклопотана від’їздом, та й була дуже впевнена в порядності свого протеже.
Але до українок там все ж ставляться дуже обережно. Як і взагалі до усіх чужинців, навіть якщо їх хтось рекомендує.
Ну, наприклад, уже в перший день прибирання вона побачила, як під старовинну, неймовірно гарно вирізьблену тумбочку ніби випадково закотився перстень.
Тоді в цій кімнаті вона прибирала ще з однією дівчиною. Аня товаришувала з нею, бо непогано говорила по-англійськи. Так от, та дівчина, коли побачила цей перстень, зразу змовницьки сказала моїй сестрі:
“Візьми його собі! Дивися, який гарний, рідкісний камінь! Ти не бійся, я тебе не видам. Стара і так не помітить. У неї того барахла – цілі гори. Ти ж сама бачиш. Я вже багато таких штучок приховала. Коли поїду додому, куплю собі житло. Хіба ти не мрієш про гарне житло?”
Але Аня злякалась. Ще бракувало, щоб її, безправну, у чужій країні у в’язнuцю запроторили. І виявилося, що її обачність їй дуже згодилася. Власне, саме тому вона й залишилася там працювати.
Іншим разом її попросили замести доріжку спеціальним електричним віником-щіткою, бо на неї нападало листя. Але раптом вона дивиться, а під кущем – пачка грошей. Мабуть, там було не менше, як десять тисяч доларів. Ти більше, що ті кущі були дуже розташовані далеко від садиби. Аня озирнулася. Навколо нікого не було. Аня взяла ті гроші. І одразу настійливо попросила, щоб пані її прийняла. Боялася, якщо скаже адміністратору, чи вчинить він чесно? Чи не присвоїть він ці гроші і чи не скине все на неї.
Добитися зустрічі із пані, хоча б на декілька секунд, було майже неможливо, але вона прийняла мою сестру. І розуміюче закивала, коли та передала їй пачку купюр, яку знайшла в саду.
І таких випадків була кілька. З одного боку, моя сестра вважала за потрібне повернуті віднайдені речі. А з іншого, дуже дивувалася, як у такій злагодженій системі, яким був цей маєток, може щось губитися.
“От що означає старість, – думала Аня. – Навіть при такому великому багатстві вона не рятує від склeрoзy. Тому, й персонал такий неуважний, бо думають, що стара нічого не помітить.”
Але, там було все добре продумано. Та й на кожному кроці там були відеокамери. Аню просто-на-просто перевіряли. І та перша дівчина була звичайною провокаторкою, яку попросили таким чином перевірити новеньку. Адже більшість вірили в міф, що українки – дуже трудящі і терплячі, але дуже навіть не проти того, щоб щось поцупити. Тому за ними дуже пильнували. Хоч і любили мати таких трудівниць на господарстві.
Видно, кілька наших заробітчанок зробили таку добру славу і своїм наступницям, яким доводилося цей міф розвінчувати.
А оті гроші, 10 000 доларів, які вона знайшла пані виплатила їх, як преміальні Ані, коли та відпрацювала чотири роки. Їй якраз тоді виповнилося вісімдесят. У дні свою ювілею вона справді була дуже щедрою. Вона також дуже любила спостерігати за тим, як її підопічні умлівають від таких от великих подарунків.
Це були великі гроші для Ані. Тим більше, що вони одразу ж згодилися. Аніна дочка змогла купити за них квартиру в місті.
Не можна сказати, що в сестри аж така велика платня. Може, трохи більша ніж у тих, які доглядають за літніми людьми.
Ну й зрозуміло, що мільярдери грошима не розкидаються, бо інакше б вони давно стали звичайними середньостатистичними людьми. Але чесніть тут цінується не менше, аніж професіоналізм.
Більше таких великих подарунків сестра не отримувала. Найбільшою премією надалі були споживчі кошики на Великдень. Хоч господиня це свято не відзначала, але знала, що дехто з її прислуги вважає цей празник чи не найважливішим у своєму життя. Тому для таких своїх підопічних вона готувала подарунок. У кошику були дорогі вини, сири, м’ясні вироби, тістечка.
І ті, хто не мав змоги поїхати на батьківщину, могли пристойно зустріти Великдень у її маєтку.
Шукайте деталі в групі Facebook
