Кінець роману, або Синдром незакінчених відносин

Затіваючи нову любов і не розібравшись зі старою, ми завжди приречені.

Зависаючи в минулому, стаємо невидимими в сьогоденні. А продовжуючи пережовувати манну кашу десятирічної давності, не відчуваємо смаку сьогоднішніх сирників.

Це те ж саме, що вирости з сукні, але наполегливо продовжувати її носити, сором’язливо обсмикуючи поділ. Намагатися втиснутися в дитсадківський стільчик. Жити за календарем 1989 року. Повернутися з відпустки, але ще кілька місяців звірятися з погодою в Хургаді.

Це як в недоїдений борщ плюхнути ложку тірамісу. Упустити всі крапки в кінці речень. Добудовувати на дореволюційному будинку поверхи, намагаючись вигнати хмарочос, а на старі обірвані шпалери клеїти нові флізелінові.

Аліна зі Стасом прожили разом три роки. Весело, душевно, на одній хвилі. Разом в Буковель, дбайливо змащуючи лижі парафіном, разом по хребту Кизил Таш і до печерного міста Бакла. У вихідні крутили колеса велосипедів і влаштовували пікніки з фаршированими бананами і звіробійним чаєм. Вечорами дивилися «Навколо світу за 80 днів» і «Шлях святого Якова». Правда, Стас кілька разів йшов, запихаючи в рюкзак компас і термобілизну, але кожен раз ненадовго. Повертався завжди тьмяний, загострений, щиро каявся і просив дати другий шанс. Аліна мовчки звіряла компас, прала знову заношені футболки і намічала новий маршрут, поки одного разу він не з’їхав до іншої дівчини, оголосивши про своє остаточне звільнення. У новій сім’ї у Стаса народилася дитина, а Аліна продовжує його чекати. І досі малює карти, тягне в будинок «надцятий» глобус і телефонує у його нове життя.

Моя стара знайома відкрила свій бізнес. Готує корисні солодощі без цукру, олії і борошна. Справа рухається. У неї з’явилися постійні клієнти, які полюбили мармелад на агарі, яблучно-морквяне печиво і рисові тістечка з фундуком. Але замість того, щоб радіти і рухатися далі, вона постійно згадує колишнього і намагається влаштувати «випадкову» зустріч, щоб той дізнався про її успіхи.

Щоб почати щось нове, варто завершити старе. Щоб налити у склянку свіжу воду, варто вилити або випити ту, що залишилася. Якщо ми часто повторюємо «а пам’ятаєш?», переглядаємо спільні фото, насилу викидаємо юнацькі листи і бурки, що вийшли з моди, вистрілюємо, наче з рогатки, фразами «Владик так би не вчинив» і регулярно бачимо цього міфічного Владика в снах, значить, стосунки не завершені. А все, що не закінчено, тягне енергію і відбирає сили. Занурює в раздрайв і в лихоліття.

Людина не може одночасно перебувати і в минулому, і в сьогоденні. І в Китаї, і в Ботсвані. І в осені, і в зимі. Всі цикли повинні бути завершені, а всі примари – зникнути.

Ірина Говоруха, письменниця, журналіст, блогер.

Оригінал.

Шукайте деталі в групі Facebook