Щоб розлучити молодят, мати… затіяла ремонт
Ваську всі знайомі звали маминим синочком. Звик до цього прізвиська, хоч був категорично з ним не згідний. Ну хіба ж мати винна, що батько зовсім молодим помер? Хто їй має у всьому допомагати, як не він, її єдиний син? Але коли в житті Васі з’явилась Алла, хлопцеві захотілося більше часу приділяти їй. І тоді він сам став задумуватися: може, друзі й справді дещо праві.
«Перепила» ключі від «халабуди»
Алла змінила графік його життя. Ввечері він уже не біг додому на вечерю, а спершу забирав дівчину з роботи й проводив на квартиру, де вона жила. Його мати від того починала нервувати:
– Ну хто така твоя Алла, якесь чергове одноденне захоплення. Хіба ти проміняєш мене на неї? – якось спробувала дорікнути синові Стефанія Григорівна.
Але незчулась, як Вася обпік її:
– Не одноденне, мам, ми збираємось одружитися.
Від тих слів жінка аж за серце схопилася. Не театрально – їй справді стало зле: невже якась вертихвістка забере її сина? Цілу ніч Стефанія не спала, придумувала хитромудрий план, як би швидше знадити ту Аллу з життя Васі. Й розпочала за ним діяти вже наступного дня. Щойно син сів снідати, як мати разом з гарячими котлетками поклала на стіл довжелезний список з усякими фарбами-шпаклівками, клеями, шпалерами, плитками, плінтусами… У Васі аж апетит зник, поки дочитав усе те до кінця.
– Це ви що, на роботі затіяли капремонт, а ти – за прораба? – посміхнувся.
– Не на роботі, а вдома, дивись, в якій дірі живемо. Як будемо сватів зустрічати? – хитро примружуючи очі, промуркала.
Василь не відчув «підстави». Він вечорами став старанно оббігати будівельні супермаркети, вивчаючи ціни. Усі вихідні моніторив ринки. Одне слово, цілий тиждень з Аллою не бачився… А від матері щодня чув похвалу, що такий мудрий і заощадливий.
Нарешті ремонт розпочався, і Василь трішки полегшено зітхнув. Вони з матір’ю переїхали у стареньку хатину (точніше, півбудинка, що дісталися Васі у спадщину від тітки, батькової сестри, яка теж померла молодою). У квартирі господарювали майстри. Василь щовечора навідувався, чи ж совісно роблять. А зустрічі з Аллою ставали все рідшими й рідшими.
– Ти мене розлюбив… – якось ображено кинула Алла Василеві, коли той укотре виправдовувався, що не може до неї прийти.
– Та що ти таке дурне понавидумувала?! То ж ремонт удома, маю постійно все контролювати, прибирати за майстрами, – виправдовувався Василь.
– То давай я тобі допоможу, – запропонувала. – Будемо разом збирати й виносити сміття, я все повимиваю. Вася аж сяяв. Й справді, Алла дуже йому допомагала. Та ще й стали бачитися щодня. Тож справа йшла у радість. Та, зачувши, що дівчина вже «мало не живе» у її домі, Стефа аж крикнула на сина:
– То, може, ви вже й на моєму з батьком ліжку гарцюєте, поки я в цій халабуді мучуся? Вася вирішив змовчати, щоб не дратувати ще більше матір. А сам себе корив за одкровення, що зізнався, як вечорами з Аллою все доводять до ладу. Нарешті ремонт скінчився й все, здавалося, повернулося на свої місця. Єдине, що дратувало Стефу, так це те, що її план таки не спрацював – Алла не віддалилася від сина, а навпаки, стала йому ще ближчою. Дуже швидко Василь познайомив її з майбутньою невісткою. І як не скавчала в душі, а новину «ми одружуємося» зустріла з посмішкою.
Молодята пишного весілля не робили – лише запросили на вечірку батьків та найближчих друзів. Коли дійшло до «перепою», Аллині батьки вручили зятеві ключі від іномарки (не нової, проте добротної). Стефанія Григорівна теж бряцнула на стіл в’язку. Всі подумали, що вона віддарувала молодим своє помешкання, в якому недавно зробили ремонт. Та ні, мати поклала ключі від тієї «халабуди», що й так була Василева – дісталася йому у спадок від тітки.
Дипломований електрик
Молодята стали наводити в тому помешканні лад. Коштів на «великий ремонт» не мали, тож вирішили обмежитися косметичним, який робили виключно власними силами. І знову Василь моніторив ціни у будівельних магазинах та на ринках, і знову після роботи закачував рукави та ставав до штукатурок і клеїв. А разом з ним – й Алла.
– Ти приїдеш мені лампочку в люстрі поміняти, бо згоріла? – якось ввечері зателефонувала синові Стефа.
Вася не знав, що відповісти. В нього руки були в клеї, дружина тримала смугу намащених зі зворотного боку шпалер – мали припасовувати на стіну.
– Зараз буду… – стомлено відповів.
Побачивши, що благовірний збирається так пізно йти з дому, Алла чи не вперше гостро дорікнула чоловікові:
– А тобі ще не набридла «панщина» у матері? Вона так до кінця-віку буде тобою попихати. Он, скоро у нас свої діти будуть, ти мені тут потрібен більше. Василь сів, подумав: а й справді. Замінити лампочку – то ж не така вже й велика мація. Він ще малим не раз бачив, як мати вправно це робила сама. Але таке запропонувати неньці зараз не наважився. Вирішив викликати їй… професійного електрика.
Коли за півтори години знову зателефонувала Стефа, Василь боявся брати слухавку. Думав, лаятиме, що сам не прийшов. Але натомість наслухався добрих слів на адресу Остапа Вікторовича, електрика, якого викликав зі своєї роботи. Що все зробив акуратно і швидко, ще й у лічильник заглянув, порадив щось там поміняти. А що вже анекдотів знає! Одне слово, повеселив її, бідолашну, поки синові не до неї. Вона просила, аби Василь їй завтра приніс ту деталь, що треба поміняти в лічильнику. Але він знову подзвонив Остапу Вікторовичу. Ще й заплатив, аби той зробив «ґрунтовну перевірку всієї електрики» в квартирі – про всяк випадок (бо сам швидко зметикував, що матері дипломований електрик припав до душі). А вона затягнулася не на один день. Поступово мати стала «викликати» по дрібницях Васю все рідше. А оце прийшла, аби запросити його з Аллою… на розписку! Василь, зачувши новину, аж витріщився. Виявилось, Остап Вікторович – старий холостяк. А поки ходив вечорами до Стефи, то встигнув її вподобати, а вона – його. Зволікати з одруженням не стали, бо ж немолоді, не хотіли втрачати дорогоцінний час, що в них залишився, аби побути удвох.
Світлана РІДНА, м. Львів
Шукайте деталі в групі Facebook
