Гірка правда життя. Народився син, i дружина про мене забула
Я почуваюся непотрiбним у cвоїй родинi. Нерви здають, довго я цього не витримаю.
Ми з дружиною прожили удвох три щасливi роки. Працювали в однiй установi, завжди разом проводили вихiднi i вiдпустки: ходили на концерти i у кiно, їздили у Карпати, в Єгипет, Туреччину.
Коли Оля сказала, що вагiтна, я на руках її носив. Тiшився, що незабаром стану батьком чудового хлопчика. Але…
Зараз нашому Олежику три мiсяцi. I весь цей час ми з дружиною сваримось. Вона взагалi не зважає на мене. Тiльки й чую: “Винеси смiття, посмаж картоплi”.
Не подумайте, що я — деспот. Добре розумiю, що Оля виснажується бiля малого, тому намагаюсь ранiше прийти з роботи i допомогти у хатнiй роботi. Я б i з дитиною залюбки побув, проте дружина мене майже не пiдпускає до сина!
То я пiдгузник йому не так одягнув, то не ту iграшку купив, то воду у пляшечку надто холодну налив, а у ванночку для купелi — загарячу. “Вiдiйли, я сама!” — гримає на мене дружина, а я почуваюсь нiкчемою.
Я гадав, що пiсля народження первiстка ми станемо повноцiнною родиною i будемо ще рiднiшими й ближчими, нiж колись. А сталося навпаки. Оля просто не помiчає мене. Вона бiжить до колиски, якi тiльки Олежик порухається, а мене iгнорує. Ми не вечеряємо разом, бо вона зайнята або не голодна. Дружина не
питає, як у мене на роботi, чи я щось їв. Нещодавно купив їй подарунок — парфуми, а Оля каже: “Менi нiколи, постав на трюмо, я потiм подивлюсь”. Так тi парфуми цiлу добу простояли, поки вона зазирнула у пакет.
Даруйте за брутальнiсть, але у мене складається враження, що я виконав свою функцiю “донора сперми” i тепер став непотрiбним. Чому так, адже я Олю i Олежика люблю. Та й вона мене ще зовсiм недавно любила, я це знаю. Чому жiнки так разюче змiнюються пiсля пологiв? Невже i справдi чоловiки потрiбнi їм лише для
продовження роду? Мене це дуже ображає.
Павло Б., 33 роки, м. Львiв
Те, що народження дитини цiлковито змiнює життя подружжя, зрозумiло. Але чому однi пари, пiзнавши радiсть батькiвства, стають мiцнiшими, а iншi — розлучаються?
— Я б порiвняла появу малюка у родинi з лакмусовим папiрцем, — каже сiмейний психолог Iрина Попова. — Адже саме тепер проявляються i стають помiтними усi проблеми, якi були ранiше мiж чоловiком i жiнкою.
— Тобто у нашому конкретному випадку дружина нiколи не шанувала чоловiка i завжди була до нього байдужа?
— Нi, це зовсiм не так. Але у стосунках цiєї пари чоловiк постiйно домiнував. Лагiдна i турболива дружина придiляла йому багато уваги i,ймовiрно, завжди йшла на поступки.
З народженням первiстка усе змiнилося. Весь свiт тепер крутиться довкола малюка, поступово витiсняючи з життя молодої мами усi iншi iнтереси. Батько дитини тепер для неї на другому планi. I чоловiк болiсно це переживає. Вiдомий педагог i психолог Бенджамiн Спок з цього приводу зауважив: “Чоловiк почувається
ображеним i зайвим — так старша дитина в родинi вважає себе вiдкинутою, коли з’являється молодший братик чи сестричка”.
— Але ж, даруйте, батько родини — дорослий чоловiк. Чи личить йому ревнувати дружину до рiдного сина?!
— А це стається незалежно вiд бажання. Татусями не стають враз, це досить тривалий процес. От якими iграшками ви найчастiше бавились у дитинствi?
— Ляльками, як i всi дiвчатка.
— То ж бо й воно. Ви одягали ляльку, купали її, годували, розчiсували волосся. Так дiвчатка змалечку проявлять свiй материнський iнстинкт, закладений природою. Але хлопчики вiддають перевагу машинкам, пiстолетам, велосипеду, чи не так? А отже, тих навичок догляду малечi й бажання опiкуватись дитиною вони не мають доти, доки не пiзнають радiсть батькiвства.
Бiльшiсть чоловiкiв починають усвiдомлювати себе справжнiми батьками, коли дитинцi сповнюється 5 — 6 мiсяцiв. А до того часу лише деякi з них охоче доглядають немовля, чують уночi плач маляти i роблять усе чiтко i правильно, як мама. Нiчого не вдiєш, це факт. I на нього треба зважати.
— Панi Iрино, але чи не надмiру агресивно ставиться до Павла дружина? Як на мене, дорiкати чоловiковi кожною дрiбницею, не пiдпускати до малюка — це вже занадто.
— Безперечно, така поведiнка неправильна. Але погляньмо на ситуацiю очима Ольги. Це її первiсток, вона не має досвiду, а отже, дуже хвилюється за малюка. Жiнка усвiдомлює, що коли станеться з дитинкою щось недобре, усi вiдповiдальнiсть ляже на неї. I вона пiдсвiдомо робить усе, аби вiдвернути вiд дитини
небезпеку.
Загаряча водичка у пляшечцi — син обпече язичок, захолодна у купелi — застудиться. Дитинка страждатиме, а мамi боляче. I кому доведеться у безсоннi ночi носити маля на руках? Звiсно ж, їй, а не чоловiковi. Додайте до цього, що пiсля пологiв жiнка виснажена фiзично. Та й емоцiйний стан молодої матерi не найкращий.
Її днi схожi один на один, зранку до вечора вона тiльки те й робить, що немовля доглядає. А у дитинки то животик заболiв, то пiтничка виступила, то просто не хочеться на самотi бути. Мама мусить усе тримати пiд контролем, вона перебуває у постiйнiй емоцiйнiй напрузi. Не розважається, не вiдпочиває повноцiнно.
Годування за годинами, прання i прасування, прогулянки з вiзочком у товариствi таких самих матусь… У багатьох жiнок внаслiдок такого темпу життя навiть розвивається пiсляпологова депресiя.
— Цiкаво, чи чоловiк про це подумав?
— Вiн стверджує, що кохає свою дружину, а отже, мав би помiтити, що вона тепер не в найкращiй формi. I пiдтримка чоловiка молодiй мамi дуже потрiбна. Перестаньте ображатись, навчiться прощати дружинi її докори чи байдужiсть до вас. Зрозумiйте, їй дуже важко, вона змучена.
Є ще один пiкантний момент — досить тривалий час через фiзiологiчнi ососбливостi органiзму жiнка змушена утримуватись вiд iнтимних стосункiв.
Те, що ваш читач приходить швидше з роботи i допомагає удома, дуже добре. Не хвилюйтеся, ще трохи, i дружина сама попросить вас приглянути за маленькиим. Поцiкавтесь, до речi, може вона хоче пiти до перукарнi або ж на годинку-двi до подружки. Пiдмiнiть її у цей час, дружина буде вам дуже вдячна. Адже, на вiдмiну вiд вас, вона тепер почувається пiдневiльною. Якщо маєте бабусь i дiдусiв, котрi можуть посидiти
з немовлям кiлька годин, попросiть їх про це i проведiть час з дружиною.
— Тобто мир i злагода у родину повернуться?
— Звичайно! Треба лише бути уважними одне до одного, я якщо виникають певнi непорозумiння, спокiйно їх обговорiть, не накопичуючи проблем. I пам’ятайте, що чоловiк — голова сiм’ї. Вiн сильний, терплячий i мудрий. Ображатися на слабку жiнку i, тим бiльше, ревнувати її до маленької дитинки немає сенсу. Зрештою, ще мiсяць-два, i ви самi вiдчуєте, що гнiвались на неї даремно.
Iрина ЛЬВОВА
Шукайте деталі в групі Facebook
