Дунайському звіру загрожує вимирання
Дунайський лосось виростає до розмірів людини і живе до тридцяти років.
Але зараз останнє місце його вилову на Балканах перебуває під загрозою через засилля гребель.
“Він дуже швидкий, стрункий і елегантний. Надзвичайно гарний!” – каже Ульріх Айкельманн.
Можна було б подумати, що йдеться про спортивний автомобіль. Але насправді пан Айкельманн, директор екологічної групи Riverwatch, описує рибу – Hucho hucho латиною, Huchen німецькою, а в багатьох інших мовах відому як “дунайський лосось”, оскільки раніше цей вид риби жив майже по всьому Дунайському басейну.
Але сьогодні у нього лишився один притулок – Балкани, гірські річки і струмки, що петляють горами та долинами між Словенією та Чорногорією.
“Ми, європейці, обурюємось, що останні азійські тигри у дикій природі перебувають за крок від вимирання. Ми вимагаємо, щоб їх було врятовано”, – каже пан Айкельманн, поки ми спускаємось заболоченою лісовою стежкою до берега річки Сава, що у Словенії.
“Водночас ми впритул не бачимо загрозу, що нависла над нашими власними “останніми тиграми” – дунайським лососем”, – додає він.
Попереду, між пролісків, що килимом вкривають ліс, який тільки прокидається від зимової сплячки, обережно крокує чоловік з великим білим відром. У відрі – п’ять струнких сріблясто-синьо-зелено-сіро-білих рибин по 40 см завдовжки і віком по три роки. Вони звиваються й крутяться у вузькому просторі, як підлітки на дискотеці, передчуваючи, що скоро їх випустять на волю.
“Ця риба – надійний показник стану наших річок”, – пояснює Стівен Вайс, американський науковець, що наразі живе в австрійському місті Грац. Він – один з авторів дослідження, яке застерігає: побудова нових гребель може призвести до того, що багато видів риби зникне. Щоб популяція не зменшувалась, рибі потрібно багато простору, швидка і чиста вода і дуже специфічні умови для нересту.
Принци та принцеси Балкан
Сьогодні екологи, спільно з Словенським товариством рибалок, захопили з собою кілька особин лосося, щоб зацікавити нас, журналістів, і привернути увагу до кампанії за збереження риби, яку вони зараз розпочинають.
Ми виходимо на кам’янистий берег. Організатори розгортають транспарант – “Врятуймо Саву!” Кілька хвилин – і справу зроблено.
Лососі наввипередки помчали вперед до порогів, вихляючи хвостами, виблискуючи на тлі плаского каміння на неглибокому дні.
Вперше я побачив цю рибу кілька років тому у господарстві Джозефа Фішера в австрійській долині Вахау понад Дунаєм. Фішер – затятий винороб і рибалка; поміж лозами у його виноградниках розміщені басейни з тисячами риб.
Тут є спеціальний басейн для кількамісячних “підлітків” – волооких істот, які разом нагадують лавину стріл на тлі синього неба, тільки у сповільненому русі. В окремих басейнах плавають однорічні, дворічні, трирічні особини.
У мене на очах господар частково випустив воду з ставка, де мирно лежала одна з його найцінніших рибин, красива самиця. Він обережно переніс її до синьої ванночки, кинув до води заспокійливий засіб, щоб вона розслабилась, і вправно кілька разів промацав її тіло згори донизу своїми великими фермерськими руками. Такий масаж сприяє відділенню ікри.
Якби масаж був результативним, пан Фішер приніс би з іншого ставка великого самця, аби запліднити яйця. Але цього разу марно – ікри не було. Джозеф сприйняв це з гідністю.
“Цього року я спробував скоротити один з традиційних етапів розведення, – пояснив він. – Що ж, наступного року повернуся до перевірених методів. Ну, а поки в мене і так достатньо риби”.
Десять тисяч – називає він приблизне число. Щороку він випускає кілька тисяч у Дунай, намагаючись відновити популяцію цього благородного виду, який колись плавав туди-сюди у величезних кількостях. Але побудова багатьох гідроелектростанцій, здебільшого у 1950-ті та 1960-ті роки, порушила умови для нересту і перетворила річку на ланцюжок з озер.
Пізніше, коли пан Фішер зняв свої гумаки, ми присіли на берегу з келихом його прохолодного білого вина і дивились, як сонце, що сідає, підсвічує замок на пагорбі за річкою (колись там сидів під вартою англійський король Річард).
“Я не їв своєї риби вже десять років, – зізнався пан Фішер. – Вона мені надто подобається”.
На березі Сави, пан Вайс розповідає, як розмножується лосось у дикій природі. Самиця обирає ділянку русла собі до вподоби, до неї наближається самець, і разом вони танцюють складний танець, попутно збираючи піщинки, з яких будують гніздо. У гніздо самиця відкладає ікру, а відразу ж по тому самець випускає на ікринки своє сім’я, ніби підводну хмару.
Коли справу зроблено, самиця хвостом замітає на ікру тонкий шар піску. Приблизно через місяць з’являються маленькі рибки – принци та принцеси Балкан.
Джерело: ВВС Україна
Шукайте деталі в групі Facebook
