Прикарпатський військовий госпіталь приймає на реабілітацію перших воїнів АТО

Явно змінила свій зовнішній вигляд на краще останнім часом залізнична лікарня на коломийській вулиці Шкрумеляка. Оновлено фасад, виблискують чистотою модні металопластикові вікна, зручні в користуванні двері…

Багато хто в місті переконаний, що зміни пов’язані з новим статусом лікарні: була залізничною, а тепер стане реабілітаційним центром. От і старається адміністрація, щоб ті, хто ризикував життям, боронячи на сході Батьківщину, відчували, що про них піклуються, пише “Дзеркало Коломиї”.

“Звичайно, наші герої на це заслужили, – погоджується головний лікар Володимир Федоришин. – Проте стосовно реабілітаційного центру, то це не зовсім правильна інформація. Як і стосовно того, що наш медичний заклад буде військовим. Такого закладу, як реабілітаційний центр, у переліку Мінздоров’я немає, ми будемо суто цивільним госпіталем, не ходитимемо у військовій формі й моя посада звучатиме не «начальник госпіталю», як прийнято у військових закладах, а по-старому, головний лікар. До речі, наш госпіталь, що спеціалізуватиметься на лікуванні ветеранів війни, став 30-им таким спеціалізованим закладом в Україні”.

А поки що формально Володимир Федоришин і не начальник, і не головлікар, а голова ліквідаційної комісії. І має масу клопотів, пов’язаних з якнайшвидшою переорієнтацією лікарні. Взагалі-то ця переорієнтація після прийняття народними депутатами держбюджету-2016 мала б відбутися в будь-якому разі, адже бюджет передбачив передачу медзакладів «Укрзалізниці» органам місцевого самоврядування. Відповідно й перехід на місцеве фінансування. Оскільки ж хтось там додивився, що наша область унікальна ще й у тому розумінні, що не має свого шпиталю для військовиків, то й не довго думали над долею залізничної лікарні в Коломиї.

Нещодавно Івано-Франківська обласна рада ухвалила відповідне рішення – і ось маємо вже й свій шпиталь.

Хоча до повноцінного госпіталю для ветеранів, треба визнати, ще далеченько, оновленим фасадом і вікнами тут не обійтися. Необхідно облаштувати соляну шахту, для чого цілком підійде великий лікарняний підвал. Необхідно будувати там, де тепер господарський двір, триповерховий реабілітаційний блок, який передбачатиме фізіотерапевтичне відділення, сучасний зал ЛФК, навіть басейн. Необхідно будувати каплицю, де могли б задовольняти свої духовні потреби хворі різних віросповідань. Чого лише не потрібно… А чи не найголовніше – кваліфікованих медичних кадрів, таких як психологи, психотерапевти, кінезіотери… Одне слово, реабілітологів, що їх у країні, націленій раніше на мирний розвиток, негусто.

Можна почерпнути вигоду і від самого розташування госпіталю, що біля польського цвинтаря. При одній умові: польська громада докладе старань, щоб облагородити цвинтар. Там є вартісні з архітектурного погляду скульптури, є екзотичні дерева, просто все це потрібно довести до ладу, розпланувати гарні доріжки, створити щось подібне до меморіального скверу, зробленого біля Івано-Франківського муздрамтеатру.

А якщо повернутися від мрій у день сьогоднішній, то лікарня на Шкрумеляка працює в звичному режимі. Залізничники, як і раніше, отримують тут необхідні процедури, отримуватимуть їх і надалі, але вже після укладення договорів між госпіталем і адміністрацією залізниці. Про нову спеціалізацію лікарняного закладу свідчать хіба хлопці у військовій формі, які починають тут освоюватися. Це, наскільки можна зрозуміти, єдина категорія хворих, які сповна користуються соціальними пільгами. Для всіх інших послуги будуть платними. Треба ж за щось жити й розвиватися новому-старому мозівському лікарняному закладові під патронатом голів облради й облдержадміністрації…