Проблема ставлення до вчительства та його правового захисту
Роман Пастушенко
У мережі ФБ нещодавно завірусилося відео інциденту між учнем та вчителем у школі Покрова Дніпропетровської області. У коментарях до нього, як завжди, хтось – на боці вчителя, а хтось – учня.
Проте мейнстримом обговорення став не конкретний конфлікт, а проблема ставлення до вчительства та його правового захисту. Я згідний з більшістю закидів до влади та суспільства, висловлених учасниками обговорення.
Усе ж смію додати: високий статус вчителя не слід розглядати тільки як завдання управлінців освітнього відомства; його гарантією є не лише висока заробітна плата педагогічних працівників чи відповідне потребам облаштування шкільних будівель.
Те, що хлопець «підняв руку» на педагога, і ніхто з однокласників / однокласниць його не опам’ятав, черговий раз засвідчує, що в багатьох школах сформувалося невідповідне моральним нормам і вкраїнським традиціям освітнє середовище.
Освітнє середовище школи – це передусім соціальне оточення здобувачів загальної середньої освіти, тобто взаємини, у яких перебувають між собою учасники освітнього процесу. Звісно, учителі між собою та з учнями і батьками так чи інакше у школі взаємодіють і комунікують. Найчастіше, це взаємини, типові для місцевої громади.
Теперішні правила, на яких вчителі співдіють між собою та з учнями і батьками, дуже плинні. Хтось їх загалом дотримує, а хтось, залежно від власного розуміння ситуації, намагається обійти чи відкрито ігнорує. Звідси й інциденти на зразок покровського, які час від часу збурюють спільноти соціальних мереж.
На біду, політика МОН стосовно освітнього середовища спрямована більше на убезпечення від загроз війни і модернізацію просторово-предметного оточення учасників освітнього процесу. Випадки цькування учня або учениці, знущання учнів над вчителем чи вчителя над учнем «списують» на прорахунки керівництва школи або / і недостатній професіоналізм окремих педагогів. Що освітнє середовище школи має бути організоване так, щоб виховувати учнівство, майже не говорять.
Навряд чи багато в освіті управлінців, ба, навіть вчителів, які розуміють, що виховувати – означає заохочувати та підтримувати фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини. І найдієвішим інструментом виховання є демонстрація і дотримання у повсякденному житті (дорослими і дітьми) норм та правил належної (схваленої суспільством) поведінки, моральних, правових, корпоративних (шкільних), сімейних та естетичних.
Станом на сьогодні більшість учителів очікує, що норми життя шкільної спільноти будуть детально виписані «згори» (МОН; Кабміном; Верховною Радою…). Ці ж «зовнішні» для шкільних спільнот інститути мають, відповідно, гарантувати дотримання цих норм (через місцевих управлінців; ювенальну поліцію, офіцерів безпеки, освітнього омбудсмена та ін.).
Джерело таких поглядів – досвід совєтських часів. В УРСР закону про статус вчителя не було, але на учнів – порушників дисципліни – педколектив «тиснув» через їхні сім’ї, а на сім’ї – через партком, профком, дирекцію підприємства чи установи, де вони працювали, у крайньому випадку – через міліцію.
Проте в демократичному суспільстві «інструменти впливу» тоталітарного режиму не працюють. Сумнівно, що стан освітнього середовища у школах суттєво покращиться завдяки ухваленню законопроєкту «Про правовий статус учителя».
Мало вплине на зростання авторитету вчительства й очікуване з таким нетерпінням зростання заробітної плати працівників освіти.
Ставлення до учительства загалом та до кожного окремого педагога радикально зміниться на краще тільки тоді, коли основна маса учасників освітнього процесу у більшості шкіл досягне порозуміння щодо місії своєї шкільної спільноти і виробить та погодить відповідні цій місії правила її життя.
Звісно ж, тон у цьому процесі має задавати педагогічний колектив. Дирекція та вчителі повинні також подбати про те, щоб ці правила підтримали реальні лідери батьківської та учнівської громад школи. Лише за цієї умови правила стануть дієвими.
Вироблення та погодження таких правил – це тривалий, можна навіть сказати, перманентний процес, бо щорічно до школи приходять нові діти і вчителі, міняються також виклики, з якими стикаються українське суспільство та місцева територіальна спільнота, впроваджуються нові юридичні норми шкільного життя.
Педагогічний колектив школи, її дирекція має також продумати, як, якими засобами забезпечити безумовне дотримання правил, схвалених спільнотою закладу освіти, дібрати дієві санкції до порушників та стимули для послушних учнів.
При цьому не слід забувати, що в демократичній спільноті педагоги не можуть мати привілеїв, наприклад, користуватись смартфонами, якщо учні зобов’язані свої смартфони залишати в спеціально відведених місцях, або бути намальованими (стосується жіноцтва) чи палити, якщо учням це заборонено.
Робота над організацією ефективного для виховання освітнього середовища – це обов’язковий елемент повсякденного життя шкільної спільноти та управлінської діяльності дирекції школи. На жаль, станом на сьогодні у багатьох школах вчителі неспроможні домовитись між собою навіть про елементарне: яким правилам має підлягати відвідування школи учнями; яким має бути зручний та корисний і дітям, і вчителям розпорядок дня (чи робити велику перерву для харчування та фізичного відпочинку між уроками, коли проводити «виховні заходи» – коштом уроків чи в позаурочний час), як організувати здорове харчування (бо справа не тільки в асортименті продуктів, а й в часі й темпі їх споживання; кількості спожитого, відмові від вживання шкідливої для дітей продукції тощо); як забезпечити достатню фізичну активність дітей і т. ін.
Наше учительство натепер використовує різні стилі виховання, від авторитарного до вседозвільного. Це одна з причин того, що колеги неспроможні підтримати один одного в налагодженні взаємин з учнями.
Справді авторитетних вчителів, поведінка яких є зразковою для дітей, порівняно небагато. Понад те, інтелігентний і вимогливий учитель / учителька у багатьох школах є «білою вороною» і може зазнавати цькувань, бо не відповідає очікуванням. Для колег він / вона – нонконформіст, бо його / її погляд на управлінські рішення не завжди співпадає з позицією дирекції («Тобі що, більше всіх треба?» – дивуються / обурюються вчителі).
Чимало батьків учнів вважають його / її черствою та зневажливою людиною, адже з ним / нею неможливо «домовитися» ні щодо вимог до їхніх дітей, ні щодо оцінок у свідоцтві досягнень.
Для значної кількості учнів вимогливість вчителя та його / її «скупість на оцінки» є доказом зневажливого до них ставлення, нездатності «увійти в їхні обставини», бо зазвичай інші вчителі готові «закрити очі» на невиправдані пропуски уроків, списування, зависання під час уроків у соціальних мережах тощо.
Ізольований, відкинутий учитель / учителька рано чи пізно або залишить школу, або зазнає відкритої зневаги зі сторони окремих батьків чи побоїв від учнів, як це трапилось в школі Покрова Дніпропетровської області. Тож не бачу для вчительства іншого виходу, як негайно заопікуватися освітнім середовищем у своєму закладі, регулярно його діагностувати (на Львівщині є відповідний інструментарій), щоб зробити придатним для виховання.
До речі, в основоположному документі сучасної освітньої політики для системи загальної середньої освіти «Нова українська школа» сказано: «У формуванні виховного середовища братиме участь увесь колектив школи. У закладах буде створюватися атмосфера довіри, доброзичливості, взаємодопомоги і взаємної підтримки при виникненні труднощів у навчанні та повсякденному житті».
Сподіваюсь, учительство уже найближчим часом розпочне втілення цього слушного задуму в життя!
Автор: Роман Пастушенко, член Експертної ради при департаменті освіти і науки Львівської облдержадміністрації.
Шукайте деталі в групі Facebook
-
Плюс цілий місяць: коли розпочнеться та закінчиться новий навчальний рік у школах – обов’язково для всіх
-
“Навчіть зав’язувати шнурівки”. Прикарпатська учителька розповіла про підготовку першачків до школи
-
У Запоріжжі дитині, чия мама не здала гроші на ремонт, заборонили користуватися туалетним папером у дитсадку. Відео
-
Як нова система освіти «кинула» абітурієнта з високими балами