Прикарпатська сумна інвестиційна історія

Держава бачить у інвесторах “дійних корів”

Вагомою причиною того, що інвестор не хоче вкладати в українську економіку кошти, є дії самої держави. На словах вона відкрита для інвесторів, створює їм комфортні умови, а насправді чиновники з високих кабінетів дивляться на інвесторів не як на можливість для розвитку держави чи конкретного міста, а як на “дійних корів”, з яких можна просто “збити бабло”.

Судіть самі, у 2010 р. до Коломиї приїжджали директор та провідні експерти Крюківського вагонобудівного заводу. Вони хотіли викупити у держави колишній гігант – завод “Коломиясільмаш”, який після розвалу СРСР фактично пустує. Тут залізничники хотіли створити потужне виробництво –  виготовляти комплектуючі до вагонів. Фонд держмайна оцінив акції заводу, який стоїть і розвалюється, у 110 млн. гривень. Така сума для інвестора виявилася завеликою, вони готові були заплатити не більше 70 мільйонів. Та за таку суму фонд відмовився продавати завод. За два роки акції “Коломиясільмашу” були переоцінені і держава була готова продати його вже за 12 млн. гривень. Однак покупця і досі не знайшлося.

Аналогічна ситуація і з Коломийською паперовою фабрикою. Тут декілька років успішно працював вітчизняний інвестор: виробляли картонну тару, розширювали бізнес, налагоджували контакти. Після закінчення договору оренди інвестор виявив бажання працювати у Коломиї й надалі та викупити у держави фабрику. Але Фонд держмайна знову назвав таку суму, що підприємець змушений був покинути Коломию. Відповідно, люди втратили роботу, а саму фабрику просто розікрали.

Ці дві коломийські історії показують, який насправді у нашій державі інвестиційний клімат. Як через дії чиновників з ФДМУ та завищені ціни держава остаточно втратила колись великий завод, а Коломия – двох потужних інвесторів і шанс відновити промисловість.

Малий свій кращий за великого чужого

“Взагалі, Коломия для інвесторів – місто цікаве і має все для успішного вкладення коштів”, – каже Володимир Тарновецький, заступник міського голови Коломиї з економічних питань. У міста – вигідне місце розташування, є великі запаси вільної землі та людські ресурси, зокрема багато молоді. Та, попри це, особливих успіхів у залученні інвестицій немає.

За цим показником в області лідирує Івано-Франківськ, на другому місці – Долина, а Коломия тільки на третьому. Хоча на “оглядини” до центру Покуття за останніх років десять приїжджали з півсотні потенційних інвесторів. Серед них були такі світові гіганти, як “Швайгофер”, що спеціалізується на деревообробці, та “Леоні”, що виготовляє кабельну продукцію.

Представникам “Швайгофера” Коломия сподобалась, і вони вирішили будувати тут деревообробний завод на 300 робочих місць. У 2011 р. викупили 30 гектарів землі, підготували усю проектну документацію та навіть почали підготовчі роботи до будівництва. Однак через політичну ситуацію в Україні все затихло. На сьогодні на ще не збудованому заводі є тільки троє працівників. Вони отримують зарплатню по 15 тис. гривень і кажуть, що власники “Швайгофера” чекають, поки в Україні настане мир і прогнозованість. Тільки тоді поновлять будівництво.

Цього ж чекають і представники кабельної компанії “Леоні”. Ця німецька компанія має великий завод у Стрию і вирішила розширити своє виробництво в Україні. Робити це хотіли на Прикарпатті. Вибирали між Івано-Франківськом, Бурштином та Коломиєю. Німцям нібито сподобалась Коломия, однак вони, як і австрійці, взяли паузу й вичікують.

Не мала позитивних наслідків, а навіть навпаки, і співпраця з київською компанією, що хотіла будувати у Коломиї сміттєпереробний завод. Кияни взяли в оренду земельну ділянку площею 10 гектарів, виготовили проектну документацію, позбирали всі дозволи і хотіли продати комусь вже готовий бізнес. Однак поставили досить високу ціну, відповідно, купувати його ніхто не захотів. І ось вже років зо п’ять земля пустує, а інвестор, окрім сплати оренди, нічого не робить. Дійшло до трагікомічної ситуації: у місті закінчилася земля для захоронення сміття і влада змушена була просити цього недобросовісного інвестора, щоб той “позичив” 2 гектари.

Втім, є у Коломиї і позитивний досвід співпраці з інвесторами. Цей досвід, за словами Тарновецького, спонукає до висновку, що ставку слід робити не на великого та іноземного інвестора, а на середнього та місцевого. Саме такі інвестори найуспішніше працюють у Коломиї. Це Коломийський хлібокомбінат та підприємство “ЮМАС”, що виготовляє борошно. Замикає трійку успішних інвестиційних проектів шведська компанія “Тенмарк”, яка виробляє чохли для автомобілів. Ці підприємства починали з невеликого виробництва, але згодом розширювалися, збільшували кількість робочих місць, підвищували зарплатню. Зараз, наскільки відомо, планують вийти на ринок Євросоюзу.

Європа нам у поміч

Саме в Євросоюзі пропонує шукати кошти і Віталій Галайчук, керівник фонду підтримки підприємництва “Коломийський бізнес-центр”. Із підписанням Угоди про асоціацію такі можливості збільшилися. За його словами, відтепер ми зможемо отримати доступ до програм ЄС економічного та інфраструктурного спрямування. Однак для цього будуть потрібні певні фінансові резерви з боку міста. Бо усі ці програми побудовані на співфінансуванні (у середньому це 10-20%).

Таких програм є дуже багато, і вони різнопланові: від десятків тисяч євро до мільйонів. Власне, завдяки таким програмам поляки, словаки, чехи фантастично розвинули свою інфраструктуру. “Питання тільки в тому, чи місто готове закладати кошти в бюджет на участь у цих програмах ЄС”, – каже Галайчук.

Ось така сумна інвестиційна історія Коломиї, яка дуже схожа на історію Івано-Франківська, Калуша, Долини, Бурштина та інших міст Прикарпаття. Допоки зберігатиметься нульовий захист інвесторів та велика кількість бюрократичних перешкод, довкола інвесторів та інвестицій залишатимуться тільки слова і не буде справ.

джерело gk-press.if.ua