Про яку педагогічну свободу може йти мова в школі
Якийсь перевернутий світ… Обмудсмен вимагає звільняти учителя від участі того в різних конкурсах і змаганнях. Начебто це впливає на його педагогічну свободу. Гарно, потужно, медійно вигідно.
Пардон, але до чого тут педагогічна свобода? Педагогічна свобода – свобода учителя в освітньому процесі. Коли вчитель сам визначає, як він має навчати своїх учнів.
А про яку свободу може йти мова, якщо МОН навʼязує вчителям системи оцінювання в НУШ, котрі лише ускладнюють роботу вчителя; результативність яких не підтверджене ні наукою, ні практикою; які ведуть до надмірної паперотворчості.
Омбудсмену варто було вимагати від МОН відміни цих систем оцінювання. Адже оцінювання – складова освітнього процесу, а саме у процесі його здійснення вчителю законодавчо й делеговано право академічної свободи.
А чому освітній омбудсмен не хоче звернутися до МОН з вимогою відмінити залучення вчителів до організації й проведення шкільних олімпіад із основ наук, які є в нинішньому варіанті відрижкою радянської освітньої системи?
Чи не тому, що ці олімпіади – священна корова для чиновників МОН та підпорядкованих йому структур, яка їм дуже вигідна?
Якби освітній омбудсмен хотіла розвантажити вчителів, то насамперед вона б мала поставити питання про заборону вимагання від них планів, звітів та іншої документації, складання якої не передбачене чинними нормативними документами.
А для цього потрібно лише наполягати на внесенні відповідної норми до чинного освітнього законодавства. Це зробити слабо?
Якщо освітній омбудсмен хоче, щоб запанувала педагогічна свобода, то мала б вимагати від МОН, ДСЯО, місцевих органів управління освітою не оцінювати роботу вчителя, аналізуючи уроки, які той проводить. Навіть якщо такий аналіз роблять т. з. експерти.
Панове начальники! Та зрозумійте, що кожен урок у хорошого вчителя є неповторним. Він не може вкладатися в якісь рамки, котрі вибудував для себе т. з. експерт чи начальник.
У експерта рамки одні, а у вчителя вони можуть і повинні бути іншими. То де ж та педагогічна свобода, якщо оцінюєте роботу вчителя за чужими рамками? І хто сказав, що вони правильні?
Те саме стосується і керівників закладів освіти. Про яку свободу цих людей можна говорити, якщо їхню роботу працівники ДСЯО оцінюють за її відповідністю тим приписам, котрі виписані в прісновідомій «Абетці для директора»?
Подібної ганьби, коли роботу керівника оцінюють за дилетантським підходом, що сформульований у публіцистичному витворі самозваних експертів, не знає світ. Але знає українська освіта. І називають це педагогічною свободою…
Тож віє здоровим оптимізмом від того, що чинний омбудсмен звернула увагу на одну з найбільших проблем української освіти – педагогічну свободу вчителя. Але ця проблема не вирішиться, якщо ключі до неї шукати десь далеко від самої проблеми.
Бачення сутності проблеми в завантаженні вчителя конкурсами і змаганнями – це не що інше, як намагання замість її вирішення зняти вершки… І то лише в медійному плані.
Автор: Ігор Лікарчук, директор Центру післядипломної освіти Комунального закладу вищої освіти Київської обласної ради «Академія мистецтв імені Павла Чубинського».
Шукайте деталі в групі Facebook