Травмовані школою та не вміють говорити: викладач поділився враженнями про студентів-першокурсників
Загалом він назвав сім своїх спостережень щодо новоспечених студентів
Олександр Мірошниченко – актор, режисер, драматург та викладач у своєму блозі у групі Батьки SOS у Facebook виклав своє бачення прорахунків шкільної освіти, які «так чи інакше доведеться виправляти».
Він підкреслив, що ці сім пунктів – це не «поодинокі випадки». Це саме загальна тенденція. І про це говорять колеги з багатьох вишів:
Бал НМТ жодним чином не корелюється з реальним рівнем знань студента. Першокурсники з високим балом часто знають на порядок менше за першокурсників з відносно низьким балом НМТ. Себто бали взагалі ні про що не говорять. Жодного відношення до реальних знань вони не мають.
Величезна кількість «інформаційного сміття» в головах першокурсників. Себто формально вони наче «напхані» інформацією. Але часто це інформація, яка просто нікому крім Гугла і дуже вузьких спеціалістів, не потрібна.
Дуже слабке вміння переводити інформацію в практику. Себто знання як абстракція. Просто набір інформації в голові без розуміння, як цю інформацію використати практично.
Невміння говорити. Це одна з найбільших проблем. З давніх часів Риторика є основою всього. Уміння висловити грамотно свою дімку – це навіть важливіше за вміння грамотно писати. Але ніхто не вчить. Ніхто не пояснює в школі. Про риторику щось, звичайно, чули, але що це і до чого, діти не знають. У результаті, як та собака, яка «все розуміє, а сказати не може».
Нерозуміння задач навчання. Професійна орієнтація дуже і дуже слабка. Навіть (хоч це і парадокс) на творчих спеціальностях. Шкільна концепція «навчання заради самого навчання та оцінок» аж ніяк не сприяє розумінню, що питання не в оцінках, а в тому, чого ти реально навчишся.
Нерозуміння необхідності самостійної роботи. Школа привчила до колосальної кількості домашніх завдань без розуміння мети. Себто домашні завдання сприймаються як певний ритуал, за гарне виконання якого можна отримати оцінку. Відповідно, необхідності самостійної роботи діти не бачать. Самостійної роботи як шляху до оволодіння професією, а не шляху до оцінок.
Травмовані школою. Велика кількість таких дітей. З наслідками шкільного булінгу. З недовірою до вчителів. З купою комплексів. «Мені одинадцять років вчителі казали, що я дебіл, а ви чомусь мене хвалите», – фраза від розумної, але «доведеної до краю школою» дитини. Як подолати ці шкільні травми – питання.
Завершує Олександр Мірошниченко свої роздуми такими словами:
Звичайно, і в університетах свої проблеми. Але ми бачимо саме «наслідки» шкільного навчання.
Позитивні «наслідки» без комплексів і з реальними знаннями дітей, на жаль, поодинокі, як дощ в пустелі. Чи не варто б нам про це задуматись?
Бо питання ж не в університетах. Питання в тому, кого здебільшого випускають наші школи, чия в цьому провина і як це виправити?
Блог на різних платформах зібрав сотні коментарів і поширень. Однак, далеко не всі коментатори підтримали автора:
Віктор Мисан
Кому потрібні ці «соплі»? А вища освіта далеко втекла від середньої? Де ваші «фахівці»? На ринках, у будівельних бригадах, на касах супермакетів? То кого ж ви готуєте в універах?
Олена Кенц
Часто ВИШі беруть усіх!!! хто має фінансову можливість вчитися. В школі не вчився ЗОВСІМ!!!, а у ВИШі вчиться якось..
Mykola Petrovic
Якраз університети підготували тих вчителів, які формують таких учнів. Як їх навчили, так і вони вчать…
Vladimir Karolevich
Спілкуйтеся смсками.. Люди забудуть мову.
Наталія Клодніцька
Виправляти у виші прорахунки шкільної освіти. Це що? Жарт такий? Як можна виправити назавжди втрачене?
Татьяна Козубенко
Автор бачить проблеми в школі….Хочу зазначити, що виші готують на низькому рівні педагогічні кадри, які абсолютно відірвані від реалій сучасної школи.
Надія Троян
Кожен рік нові реформи. Хто таке витримає.І відношення до вчителів. Вони зовсім безправні.
Шукайте деталі в групі Facebook
