Вчителі важливі, але чи справді вони важливі у нас
Ви, напевно, вже чули, що з наступного навчального року дітям будуть вести уроки щастя.
Щось на кшталт wellbeing, який років пʼять тому був дуже популярною темою для корпоративних тренінгів серед великих компаній.
Ці тренінги вели зазвичай психологи. Які отримували адекватний гонорар за свою роботу і самі були прикладом того, про що розповідали. Принаймні часто.
Вчора я мав нагоду працювати з вчителями Одеської області в місті Подільськ. Розбирали цифрові платформи, які можуть допомогти вчителям ефективніше працювати з дітьми.
Під час навчання один з учасників підняв руку, щоб задати питання. Але замість питання розповів про те, що у нього зовсім немає мотивації вивчати щось нове, опановувати платформи, вкладати в це все свою енергію та силу, працювати з дітьми індивідуально тощо, адже все це аж ніяк не відобразиться на його зарплаті. Жодної кореляції між зростанням професійності та рівнем доходу.
Він натиснув на больову точку.
Було дуже багато історій про те, як держава вимагає від вчителів підвищувати щорічно кваліфікацію, а для вчителів важливо отримати сертифікат на 1 кредит ЄКТС.
Як чудово слухаються відео лекції на Едері під час приготування борщу.
Як класно, що тест на тій самій платформі можна проходити 100 разів, поки не пройдеш.
Ну і те, що педрада зарахує цей курс як підвищення кваліфікації.
Ось вам і все навчання. Галочка заради папірця.
Папірець, бо так треба.
Коли ми проводили школи тренерів, одним з модулів завжди був «Внутрішній стан тренера». Бо від стану залежить те, що ти транслюєш в аудиторію.
Цікаво, як деморалізований вчитель може проводити уроки щастя?
Чи може він транслювати любов до навчання?
Чи здатний закохати в свій предмет?
Чи може стати тією особою, яку згадуєш із вдячністю все життя?
Вчителі важливі.
Але чи справді вони важливі у нас?
Автор: Володимир Страшко, СЕО Unicorn School, PhD in Economics, ментор та член Етичного комітету Міжнародної бізнес-спільноти Board.
Шукайте деталі в групі Facebook
