Коли освітяни зрозуміють, що примітивізм – це не професіоналізм

Автор: Олександр Остапчук, ТНВК «Школа-ліцей 6 ім. Н. Яремчука», м. Тернопіль

Це – «освітній прорив»: візьмемося за руки, станемо в коло, назвемося, скажемо про свою мрію, виріжемо на папері свої долоні і на них напишемо про те, яким має бути вчитель, а на іншій стороні долоньки напишемо, яким має бути освітній простір.

І ще: якими очима ми дивимося на світ, так він нам відповідає.

Або: як бомбезно, крутезно та інноваційно вчителька розповіла про ранкові зустрічі.

Або ж: ми провели у школі вибори президента, а готувалися до цього місяць. Кандидати складали програми, агітували, дискутували – це так фантастично.

Це не вся інформація про виступи спікерів на конференціях і (не)конференціях. А якщо (не) конференція, то що то за дійство?

Оце переглядаю стрічку інформацій про зібрання педагогів, теми, виступи і хочу кричати на всю країну: що ви сієте?

Коли зрозуміємо, що примітивізм – це не професіоналізм?

Кричу далі: ніяка реформа НУШ і т. ін. не допоможе нашій освіті.

Бо педагоги на таких зібраннях не підвищують кваліфікацію, навіть якщо будуть 150 год на рік конференчитися, а пірнають у примітив.

Можливо, дехто не пірнає, бо обходить стороною примітив.

Все! Не стримався. Можете розпинати.

Коментар Ігора Лікарчука, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти

Шукайте деталі в групі Facebook