facebook

Хто винуватий у тому, що діти не привчені читати

Чомусь, особливо останнім часом, безліч дописів в освітянських групах з дуже правомірним питанням: «Чому діти не хочуть читати?»



І це гірка, але правда. Не люблять і не хочуть.

Питання правильне. Висновок здебільшого сумнівний.

Провину покладають на гаджети і батьків. Іноді в комплекті, а іноді по окремості.

Чи винуваті гаджети з батьками в тому, що діти не хочуть читати? Певним чином, винуваті. Але!

Виникає одне важливе питання. Яке можна поставити освітянам, тільки якщо ви готові вислухати купу емоційних обурень з посиланням на «важке життя вчителя».

А питання таке: «А чи люблять читати самі вчителі?»

І я не про читання в рамках шкільної програми. Я про загальну ерудицію та про читання як ознаку розвитку інтелекту.

Звичайно, можна посилатись на відсутність часу. Бо навантаження і всілякі документи-папери.

Але ж і в дітей часу не більше. Враховуючи кількість уроків, завдань та виконання домашніх завдань до другої ночі.

Можна ще адвокатувати низькою зарплатою. От якщо б платили високу зарплату – читали б, а так не будемо. Але тут логіка явно шкутильгає.

Я, власне, до чого веду? Ланцюжок. Одне чіпляється за інше.

Якщо вчитель не привчений читати щось, окрім шкільної програми – кого він виховає?

Ну добре. Залишимо термін «виховання» «за бортом». Просто подумаємо, який приклад учитель може дати дітям?

А ось тут ланцюжок вже тягнеться в педагогічні виші. Де не привчають майбутніх вчителів любити читання.

А вчителі не привчають дітей. Коло замикається.

Але винні, все ж таки, гаджети та батьки. Так?

Автор: Олександр Мірошниченко, актор, режисер, драматург.

Читайте також:  Лісовий: У базовій школі реформа НУШ дуже сильно забуксувала

Шукайте деталі в групі Facebook

Джерело.