Де ті управлінські рішення, якi мають долати кризу в освіті

Пройшло більше двох місяців із того дня, коли були оприлюднені ганебні для української системи загальної середньої освіти результати PISA-2022.

Хтось із вас, друзі, упродовж часу, який пройшов із того дня, чув про управлінські рішення, котрі були прийняті в освітній системі для того, щоб терміново виправляти ситуацію: навчати читати із розумінням та знати математику?

Особисто я про такі рішення не чув, хоч постійно намагаюся бути в курсі освітянських новин. Тобто участь в міжнародному порівняльному дослідженні взяли, бюджетні гроші витратили, на пресконференції покрасувалися, для видимості трішки сліз (так, щоб не потекла туш із вій) пустили… і на тому все. Готуємося до наступної РІSĄ.

Тож принагідно хочу згадати, як приймалися управлінські рішення, у освіті в часи срср, коли потрібно було вирішувати масштабні проблеми. Зокрема, коли в 70-х роках минулого століття партійне керівництво поставило вимогу забезпечити в школах активізацію фізкультурно-спортивної роботи (бо до армії масово йшли «дохляки»), то ставка вчителю фізвиховання почала виплачуватися у повному обсязі, навіть якщо у нього не було повного (навантаження).

На уроках фізкультури запроваджувався поділ класів на групи; до шкіл у гігантських обсягах почало надходити обладнання для проведення уроків фізкультури, було різко збільшено обсяги оплачуваних факультативних занять та спортивних секцій, до закладів почали масово надходити методичні посібники та матеріали, почали створюватися освітянські ДЮСШ та багато чого іншого.

А нам, директорам шкіл, за організацію фізкультурної та спортивно-масової роботи так почали закручувати «гайки», що, як кажуть в народі, «мама не горюй».

Аналогічна ситуація була із вивченням російської мови, запровадженням початкової військової підготовки…

Замість резюме. Мене складно запідозрити в ностальгії за радянським періодом освітянської історії. Але мені складно зрозуміти логіку тих, хто сьогодні приймає рішення в освіті.

Є велика проблема у системі загальної середньої освіти: учні погано розуміють прочитане і мають незадовільні знання з математики. І це підтверджено не думкою якихось експертів чи агентів змін, а міжнародним порівняльним дослідженням якості освіти.

То де ті управлінські рішення, які мають визначити стратегію вирішення проблем, котрі стали очевидними? Де?

Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Шукайте деталі в групі Facebook