Чому вчителі бояться говорити про свої проблеми: прибирання шкіл та примусова участь у флешмобах
Список вимог до вчителів від адміністрації шкіл або батьків, які не входять до посадових інструкцій, постійно розширюється. Серед найбільш розповсюджених: збір коштів і даних, написання наказів, допомога в організації шкільних заходів та прибирання території школи.
Переважна більшість вчителів мовчать про свої права та виконують відповідні вимоги, аби уникнути конфліктів. Як освітяни можуть захисти себе — журналістка Ірина Гордієнко розпитала у співголови громадської організації “Батьки – SOS” Олени Парфьонової. Розмова відбулася у межах проєкту “ProГоворимо”.
Pro конфлікти вчителів та адміністрації школи
Коли ми говоримо про порушення прав у школі, усі відразу думають про дітей, але вчителі також стають жертвами булінгу, цькування та мобінгу (систематичне цькування, приниження з боку колег чи керівництва). Які основні скарги від педагогів ви б могли виділити?
На сьогодні я можу виділити дві основні проблеми щодо порушення прав освітян. По-перше, відносини з батьками та дітьми. Мова йде саме про булінг, на жаль, таких випадків дуже багато, і кожен із них унікальний. По-друге, взаємовідносини в колективі, тобто відносини вчителів та адміністрації освітнього закладу. Що потрібно змінювати передусім, у цьому напрямку? Ми не розуміємо, чи може, наприклад, чоловік директорки працювати завучем. Усі ми добре знаємо про брак викладачів, особливо чоловіків-педагогів, втім усім відомо, що саме адміністрація закладу наразі має повноваження щодо нарахування премії, заробітної плати, тарифікації, ставок. До нас зверталися з ситуаціями, коли в адміністрації школи були “улюбленці” серед вчителів і вони отримували значно більші премії.
На сторінці “Батьки-SOS”дуже багато цікавих історій, які змушують взагалі задуматися щодо того, як вчителям захищати свої права. Я вибрала кілька ситуацій. Хочу попросити їх прокоментувати. Наприклад, використання викладачів, як “рабсили”. Вони фарбують, прибирають школи перед навчальним процесом. Чи має право адміністрація навчального закладу просити це робити? Як написали в одному анонімному форумі, хто не працює, той не отримує години.
Уже так склалося, що вчителі в нас майстри на всі руки. Вони чергують і на виборах, організовують ці процеси. Тож чому б не попросити їх прибрати чи помити школу? Насправді українські викладачі самі дуже довго мовчали. Лише останні 5-7 років я бачу зрушення у цьому напрямку. Вчителі “встають з колін” і кажуть: “ми працюємо в школі, щоб навчати дітей, ми не хочемо ходити на мітинги чи організовувати флешмоби”. Я знаю гарні приклади, коли освітяни гуртуються у цьому напрямку. Коли все відбувається добровільно, це одна справа. Але коли у наказовій формі, примусом чи залякуванням, бо можна не отримати викладацькі години чи премії, – це вже величезна проблема.
Воєнний стан насправді додав вчителям ще роботи. На одному з батьківських форумів я прочитала, що на розбір завалів після ракетного обстрілу їздили вчителі та вихователі. Водночас дуже багато випадків, коли готувати укриття для дітей довелося саме освітянам.
Відбувається певна маніпуляція, коли кажуть: “як ви можете проявляти байдужість у такий час”. І що залишається робити вчителям? Вихід один – не мовчати. Ми навіть створили сторінку “Вчителі-SOS”, головне, аби освітяни наважувалися говорити про свої проблеми. Коли розпочалася повномасштабна війна до нас звернулися викладачі з Нікополя: їх змушували під обстрілами йти чергувати до школи. Такі ситуації ми зафіксували також у Херсоні. Так не може бути. Ще один розповсюджений випадок: чергування освітян у пунктах незламності. Наприклад, вчительці початкових класів довелося вийти на нічне чергування, а потім о 8:30 розпочати уроки. З подібними випадками ми вже навчили викладачів звертатися до освітнього омбудсмена Сергія Горбачова. Суспільство має усвідомити, у вчителів також є сім’ї, діти й вони не можуть робити більше.
Важливо розібратися у темі гаджетів. Річ у тому, що в деяких школах досі існує домовленість про скриньку для зберігання телефонів під час уроків. А тепер уявімо ситуацію: такий бокс, де знаходиться 20-30 телефонів, падає зі столу вчителя та все розбивається. Хто буде відшкодовувати збитки?
Відшкодовувати збитки буде вчитель. Це все буде відбуватися через рішення суду, але фінансово відповідати, однозначно, доведеться вчителю. Під час зустрічі у Львові з керівниками освітніх закладів вони сказали: “Ми розуміємо, що схожа ситуація може трапитись, тому ми не хочемо таких скриньок. Ми говоримо з батьками або просимо дітей сховати телефони”.
Вчителі не повинні боятися судів та поліції
В Україні кожен четвертий педагог стає жертвою булінгу, а кожен третій потерпає від знущань у соцмережах. Це дуже високий відсоток. Як бути, коли, наприклад, директор хоче позбутися “незручного викладача”? І робить усе можливе для того, щоб зробити його існування в цій школі нестерпним?
У таких ситуаціях права вчителів повинна захищати профспілка, у них повинен бути хороший штат юристів. Втім наразі я бачу лише одну дієву інституцію – це офіс освітнього омбудсмена. У ситуації з булінгом важливо не боятися йти до суду чи звертатися у поліцію. Ми маємо дуже багато рішень у справах щодо захисту честі та гідності. І в результаті батьки дитини несуть певну відповідальність. Важливо не з’ясовувати самостійно стосунки. Існує чітко прописаний алгоритм: якщо батьки дитини не реагують на ваші зауваження, якщо дитина відверто булить вчителя, потрібно звертатися до соціальної служби, до поліції і до суду. Коли вчитель має внутрішнє переконання, що він може це зробити, подає до суду і виграє. Тоді повністю змінюється ситуація. Я аплодую стоячи тим вчителям, які не бояться це робити.
Насправді існує проблема відсутності культури спілкування батьків та школи. Нам дуже потрібні онлайн-кабінети батьків, які будуть містити всю необхідну для них інформацію. А також це допоможе налагодити комунікацію з викладачами. Приміром, якщо дитини завтра не буде в школі, то там можна зазначити причину та завантажити довідку. І не потрібно писати у вайбер вчителю о 22:00.
Хочу детальніше обговорити проблему булінгу освітян. Трапляється, коли цькувати починає саме учень вчителя. Як діяти, якщо ви стали жертвою свого учня? Як себе поводити та що робити?
У першу чергу треба говорити про це з батьками. Інколи цього достатньо, аби дитина усвідомила провину та конфлікт було вичерпано. Втім трапляється, що доводиться звертатися до соціальних служб. Так само вчитель може звернутися із заявою до адміністрації закладу – буде створена комісія, залучена поліція, складений адміністративний протокол та рішення суду. У результаті батьки дитини можуть отримати покарання у вигляді виправних робіт. Тому вчителю головне не боятися.
Чи мають можливість вчителів звернутися до психолога? Адже навіть у разі позитивного вирішення ситуації, це такий “удар по психіці”, і дуже важко повернутися до нормального стану, бо цій людині потрібно працювати з дітьми, віддавати свою енергію.
Насправді складне питання, я не впевнена, що шкільні психологи можуть допомогти вчителям. А приватна практика коштує дорого для освітян.
Шукайте деталі в групі Facebook
