Секс, діаманти та дипломатія: чим для України може обернутися призначення Олесі Ілащук послом у Болгарії
Що українці знають про Болгарію? До початку повномасштабної війни – це була одна з найпопулярніших країн літнього відпочинку серед українців.
Болгарія має вихід до Чорного моря, і ТСН.ua неодноразово писав, надто рік тому, що саме Болгарія, разом із Румунією та Туреччиною, мала б відігравати більшу роль у безпеці Чорноморського регіону.
Про Болгарію ми ще й знали за проросійськими там течіями.
По-перше, багато нерухомості, особливо в курортних регіонах біля моря, там належало й належить росіянам. Проте після початку повномасштабної війни, закриття неба для перельотів з/до Росії та призупинення видавання віз росіян на болгарських курортах майже немає, а свою нерухомість (а це було майже 80 тис. власників) вони активно розпродають.
По-друге, російський вплив у Болгарії традиційно через культурні, конфесійні та історичні чинники ще до 24 лютого був надзвичайно високим. Один дуже показовий приклад: Путіна підтримували понад 50% громадян Болгарії. Наразі таких не більше 20%, що теж, на жаль, досить багато.
По-третє, навіть попри зменшення рівня підтримки Путіна, перекриття Росією постачань газу за відмову Софії сплачувати в рублях та висилання 70 російських дипломатів, Болгарія так і не дозволила Зеленському виступити в парламенті країни.
По-четверте, політичний хаос, в якому Болгарія живе вже понад два роки з короткими перервами на дострокові парламентські вибори, поглиблює протистояння між президентом і парламентом. В останній своїй заяві очільник країни Румен Радев висловився вкрай негативно щодо надання військової допомоги Україні після того, як лише 9 грудня парламент Болгарії більшістю голосів нарешті схвалив надання Україні військової та військово-технічної допомоги.
По-п’яте, що, напевно, є найважливішим – у Болгарії, як колишньої країни Варшавського договору, є багато радянських зразків озброєнь, які так необхідні Україні. Наші західні партнери, надто США, без перебільшення “полюють” на них. Зокрема, на МіГ-29 та комплекси С-300. До того ж Болгарія має власний ОПК, який здатен виробляти радянські зразки та боєприпаси до них, що теж вкрай важливо для України.
В розмові з ТСН.ua керівник відділу Південно-Східної Європи New Geopolitics Research Network Ігор Федик підтвердив, що, дійсно, Болгарія має досить розвинений ОПК, який виробляє озброєння, військову техніку та боєприпаси саме радянських зразків. Це те, чим ми зараз воюємо, що у нас вичерпується і що нам дуже потрібно. Так, західні партнери постачають нам багато західних зразків, на які ми поступово переходимо. Але радянські зразки ми ще маємо, вони воюють, виконують і ще будуть виконувати свою роботу. В першу чергу, йдеться про артилерію та боєприпаси до неї.
По-перше, Болгарія – одна з небагатьох країн, яка виробляє боєприпаси 122 мм та 152 мм радянських калібрів.
По-друге, цих боєприпасів на складах Болгарії дуже багато. І, власне, йдеться саме про передавання Україні складських запасів у контексті військової допомоги. Бо те, що виробляється зараз на заводах у Болгарії, – нова продукція, вона Україні постачається. Але кількість цих боєприпасів обмежена. А нам потрібно набагато більше. Болгарські заводи й так працюють у три зміни, але не все йде Україні, бо вони так само мають й інші міжнародні замовлення.
По-третє, Болгарія має і стволи: самохідні та буксировані гаубиці (близько 48 машин – ред.). Також йдеться про стрілецьке і протитанкове озброєння, самохідні міномети, міни до мінометів різних калібрів, бронетехніку, танки (близько 90 танків Т-72 – ред.), радянські зенітні установки, а також нові одноразові артилерійські радіоперешкоди компанії “Самел-90” (час їхньої дії – до години; протягом цього часу вимикаються всі радіостанції в зоні покриття).
Щодо літаків МіГ-29 і систем ППО С-300, тут, за словами Ігоря Федика, все трохи складніше.
“Дійсно, якщо Болгарія віддасть свої літаки, їм треба буде чимось оберігати своє небо. Ці місії зараз виконують союзники, також вони замовили дві партії F-16, але перший літак надійде до Болгарії лише у 2025 році. Також, за різними оцінками, їхні МіГ-29 до літа 2023 року вже можуть просто “стати” і не летіти. Тобто наскільки вони можуть виконувати бойові завдання, мені важко сказати. Те саме стосується й комплексів С-300. Кажуть, що Болгарія ніби має дивізіон. Про стан самих пускових установок я не знаю, але кажуть, що він більш-менш. Але є питання до ракет, бо нові ракети до цього комплексу їм не постачалися. Плюс, якщо ці комплекси забрати, Болгарії їх треба чимось знову ж таки замінити. І головне питання в тому, що Болгарія не дуже то й хоче це передавати”, – пояснює ТСН.ua Ігор Федик.
Тож ТСН.ua окреслив п’ять найголовніших викликів, які постають для України, коли йдеться про Болгарію – країну-члена ЄС і НАТО.
В цих умовах Києву треба мати не просто сильного, а потужного дипломата в цій країні, який би не просто переконував болгарських політиків допомагати Україні, а й активно боровся з російськими впливами. Чого лише варта посол Росії в Болгарії Елеонора Митрофанова, колишня депутатка Держдуми, перша заступниця міністра закордонних справ та керівниця “Россотруднічества”, яку вже колишній прем’єр країни Кирил Петков звинуватив у причетності до його відставки.
І на тлі всіх цих беззаперечних фактів Володимир Зеленський призначає новим послом до Болгарії нікому раніше невідому ні в дипломатичному секторі, ні в секторі держуправління Олесю Ілащук.
Відповідний указ на сайті Офісу президента України з’явився 23 грудня. Саме цими днями до України на нараду в умовах воєнного часу приїхали всі наші посли, де виступав президент і де вперше з’явилася Олеся Ілащук.
Українські посли, з якими поспілкувався ТСН.ua, підтвердили, що бачили новоспечену амбасадорку України в Болгарії на нараді. Проте подумали, що вона працівниця МЗС, яка радше супроводжує організацію наради на високому рівні, ніж є новопризначеним послом. Саме тому на нараді особливих обговорень навколо її призначення не було.
Все почалося пізніше, 25 грудня, коли в пресу просочилися скриншоти сторінки Олесі Ілащук у Facebook, де вона іменувала себе “клінічним психологом, системно-сімейним терапевтом, гештальт-терапевтом та сексологом-консультантом”.
Telegram-канали, особливо російські, одразу ж підхопили новину, мовляв, подивіться, Україна – це таки failed state. Проте треба одразу підкреслити, що мережею ширилися лише скриншоти з начебто її неверифікованої сторінки у Facebook, яку може створити будь-хто. Але тривало це недовго. У неділю, 25 грудня, з посиланням на кілька джерел в українському дипкорпусі “Європейська правда” повідомила, що це таки правда.
Пізніше виданню вдалося отримати й біографію Олесі Ілащук, яку офіційно надали до МЗС Болгарії. Уродженка Чернівців, вона почала свою кар’єру з асистентки, а потім і вчительки англійської. 1997-2000 рр. пані Ілащук спробувала себе в журналістиці. Днями в ефірі одного з YouTube каналів політолог Олесь Доній, який, за численними повідомленнями українських ЗМІ, наразі співпрацює з Офісом президента, сказав, що знає Олесю Ілащук вже 25 років, і вона – природжений дипломат.
Щоправда, знову ж таки з біографії, видно, що Олеся Ілащук має досвід роботи в ювелірній компанії, закінчивши до цього курси в бельгійському союзі, що регулює оброблення діамантів, а 2018 року вона відкрила приватну практику психотерапевтки в Києві за напрямком гештальт-терапевтки та сексологині. Проте фахової вищої медичної освіті Олеся Ілащук не має.
Що ж її пов’язує з дипломатією? У понеділок, 26 грудня, МЗС вийшло з поясненням, що новоспечена амбасадорка України в Болгарії має диплом з відзнакою за спеціальністю “Країнознавство” кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету.
В коментарі ТСН.ua головний редактор “Європейської правди” Сергій Сидоренко, якому і вдалося отримати офіційну біографію пані Ілащук, зазначив: ця біографія передусім важлива тим, що свідчить, що за цією пані хтось стоїть. Бо біографія, її послужний список є умовно фіктивним.
“Неможливо бути директором купи компаній з абсолютно різних сфер діяльності. Тобто вона нібито керувала великим бізнесом, радикально змінюючи сферу діяльності на 1-2 роки. Не можна бути два роки успішним директором освітнього центру після того, як ти був фахівцем по діамантах, а після того одразу перейти на гуртову торгівлю, а потім – на видавничий будинок. Якби йшлося про те, що вона в якійсь із цих галузей працювала 5-10 років і здобула визнання крутого менеджера, – це можливо. А відбувалося одне: вона була фіктивним керівником, за яким хтось стоїть. Ми не знаємо, хто це”, – вважає Сергій Сидоренко.
В розмові з ТСН.ua чинні українські дипломати в різних країнах навіть неофіційно дуже обережно коментували це призначення. Але всі підтвердили – за призначенням стоїть Офіс президента. Власне, аналогічну інформацію має і Сергій Сидоренко, додаючи, що система влади в Україні, на жаль, працює таким чином, що ОПУ не можна казати “ні”. Проте скандальне призначення Олесі Ілащук послом у Болгарії набуло такого резонансу, що навіть у соцмережах неозброєним оком видно, як чинні українські дипломати коментують і лайкають відверто критичні дописи на цю тему. Ба більше, треба сказати, що переважна більшість українських експертів та журналістів-міжнародників закликали Офіс президента переглянути це кадрове рішення.
ТСН.ua, як і багато інших журналістів, намагався сконтактувати з Олесею Ілащук через нібито її Telegram-канал під назвою “Олеся Ілащук”. Власне, немає ні підтверджень, ні спростувань, чи це дійсно її канал, що в дипломатії є не дуже прийнятним. І треба особливо підкреслити, що в цьому каналі відбувається повний хаос. Відверто критичні запитання від головних редакторів провідних українських ЗМІ видаляються, як, власне, і вони самі з цього чату. Кілька днів тому журналіст ТСН.ua спробував поставити запитання пані Ілащук у цьому Telegram-каналі, на що у відповідь вона продублювала офіційний коментар МЗС, оприлюднений у понеділок 25 грудня. А пізніше в цьому ж каналі в одному з дописів Олеся Ілащук (знову ж таки, повторимо, якщо це дійсно її власний канал) назвала журналістів, які піддають сумніву рішення президента й уряду про її призначення послом до Болгарії, “недолугими”.
ТСН.ua надіслав інформаційний запит до Офісу президента України із запитаннями щодо причин призначення пані Олесі Ілащук послом України в Болгарії. Щойно ми отримаємо відповідь, одразу ж її опублікуємо.
Також ТСН.ua вдалося дізнатися особистий телефон новопризначеної амбасадорки, який нам дали в одній із держустанов. У профілях різних месенджерів за цим номером розміщена та сама картинка, що й на сторінці Ілащук у Facebook. Протягом п’ятниці, 30 грудня, ТСН.ua телефонував Олесі Ілащук з одного номера на мобільний та WhatsApp 15 разів, який потім, як ми припускаємо, заблокували. З другого номера ТСН.ua телефонував пані Ілащук двічі. З третього номера ми телефонували один раз і написали повідомлення такого змісту:
“Олесю Костянтинівно, доброго дня. До Вас звертається редакція сайту ТСН.ua, мене звати Ігор Сєров, я журналіст. Важливо звернутися до Вас за коментарем. Хотіли б поставити Вам кілька актуальних питань, які, своєю чергою, адресує Вам наша читацька аудиторія. Питання стосуються дипломатичних відносин України та Болгарії, допомоги Україні, Ваших перших кроків на такій важливій посаді. Гадаємо, що Вам є що сказати українському суспільству. З повагою, Ігор Сєров, журналіст сайту ТСН.ua”.
Варто особливо зазначити, що це нормально для дипломатичної практики – призначати послами осіб, які не мають профільної освіти у галузі міжнародних відносин чи державного управління. Наприклад, того самого дня, 23 грудня, Володимир Зеленський призначив послом України в Перу Юрія Полюховича, кандидата історичних наук, який 2020 року досить недовго виконував обов’язки міністра освіти. Чи взяти хоча б амбасадорку України в США Оксану Маркарову, яка до цього була міністром фінансів. Або вже колишнього посла України в Канаді Андрія Шевченка. Журналіст за фахом, після цього був стипендіатом багатьох міжнародних престижних освітніх програм саме по міжнародному спрямуванню.
Тож в українській дипломатичній історії ми маємо дуже багато прикладів успішних дипломатів, які не мали профільної освіти, проте мали величезний досвід роботи в державному управлінні, міжнародних відносинах тощо.
В коментарі ТСН.ua міністр закордонних справ України 2007-2009 рр. Володимир Огризко теж зауважує, що, справді, є політичні призначення, і це нормальна практика для всього світу. Дипломат нагадує, що колишнього міністра оборони Андрія Тарана призначили послом України в Словенії. Колишня перша заступниця міністра економіки Юлія Ковалів наразі є амбасадоркою України в Канаді. Колишня генеральна прокурорка Ірина Венедіктова є амбасадоркою у Швейцарії.
“Про що це говорить? Що насправді є люди, які працюють в держапараті на високих посадах, мають великий управлінський досвід на високому рівні, розуміються на якихось проблемах, притому доволі глибоко, якщо вони були міністрами або заступниками міністрів, або, скажімо, депутатами, які працювали в тих чи інших комісіях. І тоді це цілком прийнятний варіант, ніхто не має жодних заперечень. І саме з цієї точки зору оцінка того, що відбулося (з призначенням Олесі Ілащук – ред.) в жодні ворота не лізе. У своєму Twitter, в день, коли я цей указ побачив, я написав, що так не можна витирати ноги об українську дипломатію. Бо для професійних дипломатів – це річ неприйнятна. Це помилка, яку треба розумно і спокійно виправити, поставивши в цьому крапку. Ми всі люди, всі помиляємося”, – зауважує Володимир Огризко.
Шукайте деталі в групі Facebook
