Кремль стягнув на Донбас половину військ вторгнення: огляд ситуації та карти фронту
Отже, ситуація у зоні проведення противником наступальної оперативно-тактичної операції на Донбасі продовжує залишатися дуже складною та напруженою. Загроза оточення та розгрому угруповання Об’єднаних сил (ОС), що оперує в районі Лисичанськ – Сєвєродонецьк, зберігається.
Ізюмське угруповання військ противника після невдалих собі дій у напрямку Довгеньке – Долина і Довгеньке – Мазанівка зупинилося і зайнолася перегрупуванням своїх передових підрозділів, що оперують на її лівому фланзі. Ні Долину, ні Богородичне, а так само Мазанівку та Краснопілля, станом на сьогоднішній вечір, противнику взяти не вдалося.
Проте, цілком передбачувано, заворушилися передові підрозділи цього ж угруповання, але цього разу вже в районі Дібрівного. Тобто. на Барвінківському напрямку. Перестрілки, промацування переднього краю у напрямку на Новодмитріївку та Курульку. Саме туди, куди, швидше за все, і буде завдано першого удару Ізюмського угруповання – “під обріз” Барвінкового.
У принципі, це цілком логічно: перед штурмом великого населеного пункту (а Слов’янськ, безсумнівно, є таким) дуже навіть не завадило б влаштувати оборонному його угрупованню противника (тобто ЗСУ) труднощі з підвозом і постачанням.
Так, перерізання залізничної та автомобільної комунікації між Барвінковим та Слов’янськом аж ніяк не означає повного оточення та ізоляції останнього. Але погодьтеся, підвезення-постачання автомобільним і залізничним транспортом, особливо в інтересах військ, що ведуть напружені бої, м’яко кажучи, все ж таки дещо відрізняється. Насамперед, в обсягах подачі предметів МТС та витрат ресурсів, необхідних для цього. Одна річ, якщо ви приженете в місто 2-3 вагони залізничних з “товарами першої необхідності” і зовсім інше – коли вам доводиться для того ж обсягу постачання, тягати все це вантажівками. Погодьтеся, різниця, як у часі, так і в об’ємах кількості – досить відчутна.
Власне, тому я і припускаю, що перш ніж “почати по серйозному” атакувати весь Слов’янський район оборони ЗСУ, противник явно намагатиметься мінімізувати постачання до нього. У тому числі, шляхом прориву до однієї з основних магістралей, що використовуються українськими військами з цією метою і “живлять” місто та околиці, в даному випадку – залізниці.
Проте, є одне “але”…
Наміри, це далеко не завжди – практичне втілення. Тим більше, що для того, щоб досягти такого роду результату військам Ізюмського угруповання противника, доведеться якось впоратися з цілою низкою факторів, які аж ніяк не полегшують йому виконання цього завдання, а скоріше – навпаки.
Звичайно, я їх перераховувати не буду. Нехай для підрозділів противника це стане “приємним” сюрпризом, але один, найочевидніший я все ж таки назву. Це наявність потужного лісового масиву між Курулькою та Краснопілля.
Як це може позначитися на наступі ударної тактичної групи Ізюмського угруповання на Барвінкове або на схід від нього, нехай російські палководці подумають самостійно. Таранити “в лоб” укріплені позиції супротивника – великої кмітливості не треба…
Але ми трохи захопилися Ізюмським стадом. Перейдемо до інших “тваринницьких підприємств”, під керівництвом генерал-полковника Гени Жидко.
Лиманське угруповання військ противника було паінькою – нікуди не рвалося і “не стрибало”, але явно і дуже підозріло причаїлося. Іншими словами, продовжувало в різних місцях контрольованого нею лівого берега Сіверського Дінця, “пробувати, перевіряти, розвідувати” і взагалі всіляко промацувати – де йому спробувати форсувати цю водну перешкоду, як каже Олексій Арестович, в “товарних обсягах”.
Одночасно, з цим цікавим заняттям, його передові підрозділи продовжили поповнюватися озброєнням, військовою технікою (ВВТ) і живою силою, накопичувати потрібні при форсуванні паливо та боєприпаси. І взагалі, всіляко готується до найближчих боїв-ристалищ…
Наприклад, притягнувши до лісів на південний захід від Кремінної ще 2 додаткові БТГр 90-ї танкової дивізії і розосередивши по всій ширині можливого фронту форсування відповідні сили та засоби у вигляді понтонно-мостових парків (ПМП), буксирів, кранів тощо. Крім того, треба розуміти, арт-група, зосереджена в смузі наступу цього угруповання, зараз активно поповнюється боєприпасами і накопичує їх в обсягах, необхідних для масованої підтримки своїх підрозділів у ході форсування річки.
У самому Сєвєродонецьку супротивник дуже повільно, але досить наполегливо намагається все-таки відтіснити наші війська на правий берег Сіверського Дінця. Судячи з усього, передовим “штурмовим групам” Сєвєродонецького угруповання противника таки вдалося крім захоплення місцевого аеродрому, зайняти знову і прилеглі до нього селища Метелкіне і Вороново.. Думаю, найближчим часом противник спробує прорватися через селище Це було б логічним.
А взагалі ж, на рахунок Сєвєродонецька…
Чесно, скажу відверто… Я б вивів і посилив за цей рахунок фланги. Особливо на Попаснянському напрямі. Але рішення з таких питань приймаю не я, а люди куди краще мене поінформовані і наділені відповідною владою. Їм, напевно, видніше.
А тепер, власне, про самі попаснянські папуаси.
Після того, як командуванню Попаснянської угруповання противника так і не вдалося до ладу “розсунути” фланги свого ударного “двузубого” клина, націленого на Миколаївку і Берестове, там, судячи з усього, дійшли цілком логічного висновку – перш ніж пробиватися на північ, треба все -таки якось прикритися “з боків”.
Якщо навіть просто перерахувати склад самої Попаснняської угруповання, то цілком здивується – як їм досі не вдалося вирішити цю проблему.
Тут можна зустріти БТГр-и та ТГр зі складу:
– 218-го та 80-го танкового полків
– 155-й та 61-й обрМП
– практично весь 6-й “козачий” ім. Платова ОМСП “2-го АК “ЛНР”
– у другому ешелоні (резерві) 57-й та 60-й омсбр
– 70-й омсп
– підрозділи 31-й одшбр і 76-й вдд
– та пошарпані батальйони двох бригад 1-го “АК ДНР” (по 2 з кожної), 1-й та 100-й омсбр.
Концентрація російських і “бабуїнських” військ тут – вражаюча, і поступається лише Ізюмському угрупованню. Але, її командуванню, цієї ” скріпонутої пишноти ” здалося недостатньо. Тому, треба розуміти, воно вирішило “наростити зусилля”.
В рамках цього “нарощування” весь процес “відновлення” і доукомплектування “бабуїнських батальйонів дамбасу” був негайно похерентй і їм був відданий недвозначний наказ – припинити херню і висунутися в першу лінію для “посилення натиску”.
Зокрема, на напрямі Василівка – Берестове, батальйон 1-ї омсбр 1-го АК був повернутий на своє законне “вперед-ідуще” місце, для впевненості цих приматів їх вирішили посилити іншими – додавши ще один батальйон зі складу 6-го омсп… На напрямі Нирково – Миколаївка, знову був введений у бій стрілецький батальйон 100-й омсбр, а на напрямі Вікторівка – Врубівка намалювався батальйон зі складу 11-го омсп 1-го АК.
До речі про Врубівку. Попасняське угруповання знову намагалося обійти Врубівку з півдня та південного заходу просуваючись від Вікторівки. Повідомлення про жорсткий рубило на цій ділянці було, скажімо так, дещо самовпевненим.
Писалося в тому сенсі, що бої точаться і Врубівку противник не контролює. На той момент, ще не можна було точно стверджувати, що супротивник не прорвався таки на північ від Врубівки… Але, як виявилося., самовпевненість була виправданою. були місцями відійти у південно-західному напрямку, назад у бік Вікторівки.
Щодо Попаснняського угруповання противника є ще одна проблемна ділянка, яку було б непогано купірувати.
БТГр 218-го танкового полку противника, після того як у районі Комишувахи російським військам так і не вдалося перетнути “залізку” біля залізничної станції Світланове, атакувала позиції ЗСУ між самою Комишувахою і Катеринівкою, досягнувши більш-менш суттєвого вклинення, яке в план утримання Золотого, скажімо так, не зовсім приємно виглядає. Але не більше того… Бо, враховуючи той факт, що “остаточно і безповоротно” Врубівку “підкорити” так і не вдалося, подальше просування зміцнених танкістів у районі Катеринівки, м’яко кажучи, виглядає надто сміливим.
На південному фланзі Попасняського угруповання, його підрозділи, що вийшли в райн Відродження – Роти, посилено закріплювалися, досить аргументовано припускаючи, що будуть атаковані з обох флангів.
Резюмуємо.
Очевидно, що в операційну зону, де військове командування противника проводить на даний момент свою наступальну операцію, він стягнув вельми і вельми істотні сили… Загалом – до 46-48 БТГр по всьому периметру, від Балаклії до Авдіївки….е приблизно половину всього складу свого задіяного в Україні угруповання.
Чи допоможе це противнику досягти задекларованих ним же найближчих цілей війни (повної окупації Донецької та Луганської областей нашої країни), не відомо. Ситуація досить хитка, щодо цього…
Але на суб’єктивний погляд, весь цей “Донбаський захід” може вирішитися шляхом кількох вдалих чи невдалих управлінських рішень тієї чи іншої сторони.
У цих умовах дуже важливо мати не тільки повну та вичерпну інформацію про противника, але й розуміти логіку та принципи прийняття ним таких рішень.
Шукайте деталі в групі Facebook
