Під Херсоном сім’я з 3-річною дитиною перепливла річку, рятуючись від окупантів

У селищі Велика Олександрівка російські військові кілька разів катували місцевого жителя Анатолія Фоменка і погрожували вбити його сім’ю.
Про цю історію розповіли у виданні “Грати”.

Після звільнення чоловікові довелося разом з матір’ю і трирічним сином переплисти річку, щоб втекти з окупації.

Коли сім’я зважилася на втечу, вони зрозуміли, що через блокпости їхати не можна, тому вирішили переплисти через річку Інгулець.

О 17.00 сім’я вийшла зі свого будинку в селі, їх човен стояв на іншому березі річки. Чоловік роздягнувся, стрибнув у воду і переплив на інший бік. Човен був без весел. Він її відв’язав, а потім з води штовхав до берега.

Перепливши річку, родині довелося йти по полях у сусіднє село. Там вони переночували у сватів. Вранці потрібно було знову бігти.

Сина більшу частину дороги доводилося нести на плечах. Мама допомагала, як могла, бо тіло в Анатолія боліло після побиття.

Українці пішки здолали 25 кілометрів, поки їх не підібрали українські військові і підвезли в найближче село. Там вже їх забрав брат Анатолія і відвіз до себе в село.

“Коли прийшли до наших, до блокпосту, такий моральний вибух був. Сльози”, – згадує Анатолій.

Вони кожну секунду боялися, що їх зловлять росіяни.

Тепер, коли все позаду, Анатолій намагається знайти роботу і житло у Кривому Розі. Це складно — у місті вже багато переселенців, і ціни на квартири зросли. Документи, що залишилися вдома, доводиться відновлювати. Мама з онуком поки що залишилися у селі в другого сина, брата Анатолія, але там все ще небезпечно — лінія фронту близько, постійно чути звуки артилерії.

Анатолій зізнається, що мало кому розповідає свою історію, бо люди його не розуміють, не можуть уявити, як це пережити.

Яким було б справедливе покарання російським військовим, які його катували? Анатолій вважає, що з ними треба вчинити так само як і вони з ним. Хоча розуміє, що це — жорстоко.

«Я вважаю, що вони інакше не зрозуміють. Їх треба так само карати, щоб до них хоч трохи дійшло, чим вони взагалі займаються», — впевнений він.

«До кінця не можеш понять, чого так. Чого до нас прийшли, і ще щось їм не нравиться, — Анатолій намагається собі пояснити. — То єсть вони й якщо когось прийшли визволять… Я скільки прожив в Україні, їздив і до Польщі, кругом їздив — кругом нормально всі относяться. Ніде ніхто нікого не принижав. Не казав, що комусь не нравиться, як хтось балакає чи ще щось. До кого вони прийшли? Кого визволять? Мені їхня помощь не нада була — мене все устраівало!».

Шукайте деталі в групі Facebook