facebook

Херсон та “референдуми”: від юридичного мазохізму до юридичного садизму

Вища юридична освіта накладає на людину, як правило, деякі особливості мислення та стереотипи поведінки.

І головна з них — це тяга до зовнішньої законності.

Навіть якщо робиш щось явно огидне, зле, злочинне, неморальне, що засуджується усіма нормальними людьми, завжди знаходиш собі виправдання — з опорою не на “дух права”, а на “літеру закону”. Багато юристів є такими собі “законниками”, які легко маніпулюють юридичними формулюваннями і параграфами, але зневажають “дух права”.

У пострадянські часи так було влаштовано рейдерство: коли відбувався цілком бандитський переділ великої власності, рейдери прикривалися зовнішньою законністю та рішеннями судів — мовляв, так, ми “віджимаємо” ваш завод (фабрику, банк, ринок, автостоянку, кар’єр, копальню, нафтову свердловину), але все за законом, все легально! Ось у нас навіть і папери є — рішення суду, що вступило в законну силу, ну і таке інше!

Для більшості неюристів така “законницька” скрупульозність здається надлишковою і непотрібною – адже і так начебто все зрозуміло: в кого сила – той і правий! А справедливості, як кажуть багато “законників”, – не буває, справедливість – це нездійсненний ідеал, що не має відношення до юриспруденції. Якщо один “дах” сильніший за інший – ну що тут зробиш! Вважайте, що вас переїхав трамвай! Якщо одна держава сильніша — можна «віджати» території в інших держав, а на міжнародне право можна наплювати багато разів, але для видимості потрібно знайти якусь відмовку. Адже людям, обтяженим дипломом про вищу юридичну освіту, мало права сили — їм давай силу права! Вони завжди для будь-якої очевидної несправедливості та відвертого цинізму знайдуть виправдання у законодавстві, навіть якщо воно схоже на фіговий листок. При цьому та чи інша ситуація може бути абсолютно цинічною та несправедливою, але люди з легістським юридичним світоглядом обов’язково все “вирішують” і знайдуть якесь виправдання – щоб усе виглядало красиво і начебто як “за законом”.

У Росії її не прижились ні теорія природного права, ні лібертарно-юридична теорія В.С. Нерсесянца, жодні варіанти філософії права та концепції права людини, які апелюють до наявності в громадянина невідчужуваних права і свободи, дарованих йому з народження. Натомість усе гаразд із правовим нігілізмом, поєднаним із легістським (позитивістським) праворозумінням — коли право сприймається як вказівка ​​правлячої політичної еліти, як наказ влади. Більше того, таке ось “законництво”, засноване на легізмі, часто і є формою правового нігілізму, заперечення права, іноді навіть знущання з права, характерного для багатьох членів професійної спільноти.

Цьогорічний верховний головнокомандувач ЗС РФ, як відомо, випускник юридичного факультету ЛДУ, учень та вихованець Анатолія Собчака. І великий законник. У всіх його кроках є спроба дотриматися “літери закону”, навіть коли це дві відомі літери з латинського алфавіту.

Читайте також:  Спокуслива Астаф'єва позувала без спідньої білизни в колготках-сітці (фото)

Під усі політичні акції — як усередині Росії, так і поза, піддається якась юридична база, навіть якщо вона абсолютно спотворює дух права. Наприклад, зміна Конституції РФ у середині 2020 року, коли знаменита “поправка” (що включає можливість для нинішнього президента обиратися ще на два шестирічні терміни — з подачі Валентини Терешкової) голосувалася на спеціально вигаданому референдумі-плебісциті. Яке, з одного боку, не було плебісцитом — оскільки всенародне голосування щодо змін Конституції було обов’язковим, його результати мали юридичну силу (а плебісцит — це опитування громадян, результати якого не можуть мати ані юридичного значення, ані юридичних наслідків). Але, з іншого боку, це голосування було і референдумом — оскільки проведення референдуму передбачає можливість організованої агітації — за і проти, організації спостерігачів тощо. — від цього лише два роки тому відмовилися. І та сама “поправка” в Росії стала серйозним кроком до “загибелі правового порядку”, – своєрідним юридичним мазохізмом. Не кажучи про сучасне репресивне законодавство, що вже майже перетворило російську політичну систему з авторитарної на тоталітарну.

І ось нове питання: чого чекати від цієї політико-правової реальності, яка намагається поширити себе на Херсон, місто черешень Мелітополь та інші українські міста, над якими російським військовим вдалося нещодавно розвісити російські прапори?

На цих містах повною мірою відпрацьовується ціла технологія — з перетворення України чи на російську федерацію, чи на СРСР-2, чи на нову російську імперію. А технологія така: спочатку заходять російські війська і проводять “демілітаризацію” (маріупольський варіант: з паралельним перетворенням міста на будівельне сміття, а дворів та парків — на цвинтарі). Потім – заходять підрозділи росгвардії, включаючи “кадировців”, проводять “денацифікацію” та “зачистку” (дивовижно ємне слово, що наповнилося за останні три місяці новими значеннями та асоціаціями – особливо після Бучі). Ще недавно активно протестуючі з українськими прапорами, які плюють у бік російських танків, раптом кудись зникають. (Пощастило, якщо не безслідно.) Наступний крок: відключаються українські телеканали та радіостанції, але тут же підключаються російські. З’являються місцеві газети російською мовою — з роз’ясненням дій нової “влади”, яка вже встигла звідкись “намалюватися” — чи то з колишніх депутатів від ОПЗЖ, чи то з емігрантів 2014 року, чи то просто із загадкових особистостей. Потім перекомутація інтернету, перестають працювати українські оператори мобільного зв’язку, але раптом з’являється російське “+7” – замість звичного українського “+38”. Наступні очікувані несподіванки — видача автомобільних номерів російського зразка та паралельне ходіння рубля та гривні — на кілька місяців, після чого гривня, як то кажуть, безслідно зникне. Побудова пам’ятників Леніну (чомусь саме Леніну — хоча було роз’яснено, що саме Ленін “вигадав” Україну), у Мелітополі — також заміна символічних земляків: вулиця Дмитра Донцова перейменована на вулицю Павла Судоплатова. Далі — закриття “кордонів з Україною”: всі, хто залишився, ризикують стати заручниками нової реальності. Ну і ритуальне: перехід на російську мову навчання та російські навчальні стандарти у школах, “денацифікацію” шкільних та публічних бібліотек, урочисте спалення книг з історії України, а також книги Вахтанга Кіпіані про Василя Стуса. Відповідно – підвіз “правильних” книг та підручників: “Великі імена Росії”, “Історія держави Російського” Карамзіна і далі за списком. І ще кілька ознак настання нової реальності — на кшталт переходу на московський час та співачки Юлії Чичеріни, яка встановлює дорожній знак “Мелітополь. Росія назавжди” замість “Мелітополь / Melitopol”.

Читайте також:  Нардеп хоче звільнити Авакова з посади міністра внутрішніх справ

А ось що буде далі – яким буде юридичний статус “нової Росії” в “нових межах” – поки що не оголошено. Точніше, є багато взаємовиключних, хаотичних заяв: чи це все здійсниться у вигляді Херсонської та Запорізької “Народних Республік”, які проведуть “референдуми” про вступ до складу РФ — за моделлю Криму та Севастополя, чи у вигляді двох областей, які будуть інтегровані в РФ без “референдумів”, чи все приєднають до анексованого Криму (“Республіки Крим”) як додаткова територія — без утворення нових суб’єктів (шляхом зміни ст. 3 Федерального конституційного закону РФ від № 6-ФКЗ від 21 березня 2014). Російський президент уже видав Указ № 304 від 25 травня 2022 року, що дозволяє жителям Херсонської та Запорізької областей бути прийнятими до громадянства рф у спрощеному порядку.

Чи має значення “чистота” юридичного оформлення того, що відбувається на Півдні України політичні наслідки?

Для решти людства – ні, не має.

Як практично ніхто у світі не визнав анексію Криму та Севастополя у 2014 році, так ніхто не сприйме і анексію Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей України, а також заплановану анексію Абхазії та Південної Осетії, а також анексії Придністров’я та Білорусії. Але саме 30 грудня виповнюється 100 років від дня утворення СРСР, і багатьом мешканцям Кремля хочеться влаштувати свято.

Безсумнівно, проведення всіляких “референдумів” і дотримання “зовнішніх юридичних пристойностей” заспокоює совість президента рф і переконує його у власній політичній правоті. І головне: юридичне оформлення “приєднання нових територій” до росії дає формальну підставу Кремлю заявити про можливість застосування ядерної зброї – у разі “агресії проти росії із застосуванням звичайного озброєння”. Зрозуміло, жодних юридичних наслідків це все не спричинить. А ось політичні наслідки — чи злякається Америка та Європа російської рішучості застосувати ядерну зброю — це питання без відповіді. Останні місяці свідчать, що західні політики то бояться російської ядерної загрози, то бадьоро і рішуче перестають боятися, то зависають у невизначеності.

Читайте також:  Могеріні відвідає Україну

Отже, якщо в Херсонській області та окупованих районах Запорізької проводитимуться “референдуми” про незалежність або про входження до складу рф, то ніхто у світі до цього серйозно не поставиться. Точніше, сприймуть як привід для нових санкцій проти російської економіки. У 2014 році на Заході перебували політики, які, не визнаючи анексії Криму та Севастополя, погоджувалися, що цю проблему необхідно відкласти у “довгу скриньку” на кілька десятиліть (ті ж Обама, Меркель, Оланд). І навіть зараз такі теж іноді перебувають: за останній тиждень кілька відомих персон виступили із пропозицією “не заганяти Путіна в кут і дати можливість зберегти обличчя”, “не принижувати Росію” і погодиться на якийсь компроміс із Кремлем. Як кажуть, мир в обмін на території. Однак якщо у 2014 році подібні аргументи працювали, то тепер ця інформаційна хвиля була одразу ж викрита — як кремлівська піар-атака, а її імениті учасники (включно з 99-річним Кісінджером) — осоромлені (серед посоромників — 91-річний Сорос).

Про наміри Кремля щодо Херсона, Мелітополя, Бердянська та інших міст можна було здогадатися спочатку, на початку березня: на адміністративних будинках замість зірваних українських прапорів нові “господарі” вішали не “прапори” “ДНР” або “ЛНР”, не синьо-біло- синій прапор Херсонської області чи якусь ще дореволюційну губернську місцеву символіку, а російський триколор. На печатках, якими засвідчувалися перепустки, що видаються загарбниками на початку березня, все вказувалося цілком відверто: “росія, Херсонська область, місто Херсон” або “росія, Запорізька область, місто Бердянськ”.

Але який у всьому цьому сенс? Крім смерті, горя, садизму, руйнувань та перетворення росії на загальносвітового вигнанця?

Комусь гріє душу сама ідея відновлення СРСР, хоч і в урізаному вигляді.

Інші мріють зіграти у рольову гру “Російська імперія XXI століття”.

Хтось цинічно сподівається, що після того, що сталося, вся росія та всі росіяни стануть заручниками нової “Нового Середньовіччя” — держави, що нагадує сучасні фундаменталістські деспотії, хоча для цього, як виявилося, зовсім необов’язково приєднувати Херсон із Мелітополем.

Загалом, різні стратеги можуть, звичайно, вигадувати різні варіанти “референдумів”, “плебісцитів”, “прохань про вступ до складу рф”, “чолобитних про прийняття в підданство” – і в Херсонській, і в Запорізькій, і в Луганській, і у Донецькій областях, але все це лише множитиме кількість зла на Землі, кількість ненависті до росії та росіян (за останнім соцопитуванням КМІС, 92% українців ставляться до рф погано, добре — 2%), кількість військових злочинів та кількість політичних наслідків, які лише погіршать російське майбутнє і зроблять непідйомною “історичну карму” росії.

І ось уже не політичне, а філософське питання (поки що без відповіді): а чи є у зла гальма?

Шукайте деталі в групі Facebook