У бою з окупантами загинув український поет Юрій Руф

Юрій Руф був відомим поетом, письменником, націоналістом та громадським діячем.
Про смерть Юрія, який пішов боротись проти російської окупації, повідомляють близькі у соціальній мережі Фейсбук.

Загинув захисник 1 квітня.

“З сльозами на очах пишу даний пост… вчора 1 квітня загинув захищаючи нашу батьківщину від рук ворога наш Герой Юрій Руф”, – повідомляє Галина Прядка. Вона також додала, що він з перших днів війни, будучи резервістом 2-ї групи, пішов добровольцем на фронт. У лавах львівської 24-ї бригади Юрій воював на Луганщині.

Останній свій вірш Юрій Руф опублікував 19 березня:

Іржавий обрій вицвів з темноти,
Відтінком домни небеса палають,
Горизонтальні вогняні хвости
В щілинах рваних хмар на виднокраї.
Далеко в полі зблиснув терикон.
Гарячий диск на старт в зеніт піднявся,
В туману вранішнього піні покупався.
Новий світанок й новий день зійшов на трон.
Народився 1980 року на Тернопільщині. Серед публікацій: «Багряна лірика» (2012), «Час Революції» (2014), «На зламі епох» (2015). Поезію Юрія було включено до українських сучасних націоналістичних поетичних збірок «Голос крові» (2013) і «Відлуння свинцевих громовиць» (2015).
Юрій Руф почав писати вірші, коли йому було 14 років. Відомий критичними поглядами на традиційну українську поезію, де, за його словами, українців переважно зображають як бідних і нещасних. Вважав, що така поезія занижує самооцінку й почуття національної гордості. Тому Юрій вважав свою поезію одним з типів поетичної пропаганди патріотизму. Шанувальники описують його поезію як «лінійку лінії фронту», тобто поезію війни й патріотизму, спрямовані на підвищення бойового духу, мотивацію й почуття національної гордості.

Жив у Львові, батько двох дітей.

Також нагадаємо про думки Юрія Руфа, які “Діло” публікувало:

Для “гєнєралісімусів”, яким промова #зє була “недостатньо виразною”

Традиції святкування “радянських” дат створює стійку прив’язку до пострадянського ностальгування

*
Коли мій день запеленає ніч,
В ту мить, як шлях обірветься струною,
Зів‘ялим листом піду за водою
Повз сотні рідних та чужих облич.
В той день, коли затихне серця стук,
Остання рима відбринить луною,
Я тихою нестримною рікою
Спливу, немов пісок з дитячих рук.
У час, коли зупиниться політ,
Знесилено впаде замерзла птаха,
Скипить вогонь свічі під рідним дахом,
І димним маревом душа покине світ.
Коли забуревіїть, зажудить
І холодом гаряча кров скується,
Я сподіваюсь, хтось комусь озветься
І скаже: він зумів життя прожить

Шукайте деталі в групі Facebook