Covid дає зрозуміти, що таке страх смерті
До хвороби я активно проводила свій час, багато гуляла, була натхненна та гіперактивна, проте після захворювання все змінилося. Тепер на стіні у моїй кімнаті висить нагадування, що я маю берегти свої сили, щоб почистити зуби чи сходити в душ.
Я двічі хворіла на ковід. Перший раз, порівняно з цим, видався просто незапланованою відпусткою. Вперше я перенесла хворобу восени 2020. Відсутність запаху і смаку та температура 37,5 – це найсерйозніші симптоми, які були під час хвороби. Я жартувала, що можу їсти їжу, яка мені не подобається, поки не відчуваю смаків. Проте вдруге це було не так смішно.
Спочатку я не була впевнена, що це коронавірус. Перший тест негативний, симптоми незначні і почувалася я вже трішки краще. Однак, вже через два дні я відчула на собі всі кола пекла.
Висока температура, пекучий ком, який все більше і більше подразнює горло і неймовірна втома. Одним із перших симптомів було також печіння в очах, коли я торкалася, аби почухати очі було таке враження, ніби туди потрапила сіль чи лимонна кислота. І ще було дуже сильне серцебиття, навіть у стані спокою. Я лежала і думала, що серце зараз просто вилетить з грудей. Найбільше тривожила слабкість – у м’язах, суглобах. Нічого не хотілося. Апетиту не було. Було єдине бажання – пити багато чаю.
Перші три дні пройшли наче в тумані – окрім страшної втоми я не відчувала нічого. Було відчуття, ніби мною зорали город. Мені було дивно, що молода 20-річна дівчина так важко переносить хворобу. Коли в будинку температура +20-25 я лежала в теплому одязі і накривала себе двома одіялами. Була страшна лихоманка і озноб. Я не була здатна навіть встати з ліжка.
Від кількості таблеток, уколів, антибіотиків шлунок завжди болів. А хвиля нудоти та блювоти, яка підступала дуже неочікувано не давала нормально поїсти. Рятував чай з лимонами. Без цукру. Лише після цього мені ставало легше. Їла через силу, адже пила велику кількість ліків та і треба було набиратися сил.
Одної ночі, коли я в черговий раз прокинулася від високої температури, я думала, що я помираю. Зараз це виглядає смішно і я сміюсь сама з себе, але тоді хвиля страху добряче мене накрила. Здається, що стає важко дихати. Мною починає трусити і я кричу “Мамо, я помираю”. Подумки я вже зі всіма попрощалася і чекала чогось поганого. Я не знала, що таке панічні атаки, що таке буває з людиною і що зі мною таке може бути. Я навіть не могла припустити, що колись буду страждати через це.
Мене все ще тривожить багато речей, іноді я не можу спокійно займатися хатніми справами чи почитати улюблену книжку, здається, ніби сили ніколи не повернуться.
Паніка, обезсилення, в’ялість та водночас байдужість до всього. Мені було дуже страшно.
По житті я не лінива людина, але були дні, коли я була здатна лише спати.
Всі улюбленні заняття, якими я жила до цього відійшли на другий план і було важко навіть взяти в руки мобільний телефон. Дика апатія до всього і всіх, що мене оточувало. Я хотіла лише одного – щоб це все скоріше закінчилося.
Після ковіду люди можуть ще тривалий час страждати через його вплив. Лікарі та пацієнти говорять не лише фізіологічні наслідки, а й про неврологічні. Не від одного свого знайомого та свого лікаря чула, що дуже часто люди звертаються до лікарень з такими симптомами як посилена загальна втомлюваність, слабкість, порушення сну. Також це схильність до тривоги, панічних розладів та емоційної нестабільності.
Коронавірус багато в чому спантеличує лікарів, нові штами завжди мутують і з’являють нові симптоми хвороби.
Пройшло вже 10 днів, відколи я отримала негативний тест, однак наслідки ковіду досі присутні.
Постійна втома, безсоння і почуття тривоги досі мене переслідують. Іноді, мені здається, що в мене просто параноя і нічого такого немає, але зазвичай таке відбувається, коли я дві години намагаюся заснути, дивлячись в стелю. Не допомагає ні валер’янка, ні трав’яні чаї, які рекомендували лікарі.
Самовпененість, що ми все переживемо, вип’ємо “Фервекс” і одразу стане легше – помилкова, особливо в молоді. Кожен повинен серйозно до цього ставитися та думати про своїх близьких і друзів.
Я й гадки не маю, де я могла заразитися. Намагалася побудувати логічний ланцюжок, але так і не зрозуміла. Із хворими не контактувала, і людних місць уникала, і виходила з будинку зазвичай за потреби.
Тому всі, хто не вірить, що коронавірус існує, я бажаю удачі – щоб їм і не довелося дізнатися, що це таке.
Шукайте деталі в групі Facebook
