Про сільську “діскатєку”

Коли мені було 15-17, то без діскатєки життя здавалось просто тлєн: беззмістовне й скучне.

Мороз, сніг по пояс, дощ, скажені комарі: мені позаріз треба до клубу. Бо ж там збирається уся еліта. Буде хлопець на мотоциклі, з яким танцюю мєдляк(а це значить, що він втріскався по вуха в мене, тільки не признається, холєра). Будуть подруги, з якими треба обсудити нагайні теми: «Хто? Де? В чому? З ким?». Будуть і приїжджі, треба ж терміново розширювати діапазон спілкування.
Випрошую у мами дозволу «хоч не надовго», а отримавши згоду, збираюсь як солдат й лечу в світ розкоші, веселощів, першої любві й чогось неосяжно бомбезного.

Просто зрозумійте, що у селі, де з головних розваг були посиденьки на лавочці або посваритись з сусідами, клуб був як «точка соприкосновєнія» усього цього, плюс танці, любовні інтриги та бійки. То був світ, куди вигулювали обновки з базара. То був епіцентр усіх ярких подій.

Щоб попасти в цей лакшері-вимір, брали квиточок у діджея Григорівни. Вартував він гривню чи дві. По відчуттях тоді це був квиток не просто в БК радянського зразка, а як квиток на Марс. Щастя повні штани.

Як тільки починаю згадувати, то дякую всевищньому, що тоді не було інстаграмів, тіктоків, прямих ефірів, тай телефони, власне як такі, тільки з’являлись в нульових. Тож мій макіяж, наряди й дикі танці лишились закарбовані лише в моїй пам’яті та пам’яті тверезих людей на дискотеці.

«Коламбія пікчерс не прєдставляєт», «Когда ми в клубє, чікси танцуют», моранді, незатійливі хіти Потапа і Насті, ді-джей Дождік, Максім, а мідляк під Іглєсіаса «ремабевс-рімабевс»… Якшо ви проспівали зараз усі ці хітяри, то ви точно мій бест-друг.

А ще нагадуванням залишився шрам над бровою під пісню «Мертвий анархист». Да-да, тільки на сільській дискотеці ставали справжніми меломанами.
Коли була гроза, музику виключали, ну тож апаратура погорить.

А у вашому клубі був більярд в холі? А шахи? У нас така «зона для нетанцюючих» була. При чому не для галочки, а був спрос (джиталізація була тільки на підході до села).
Лавочки під клубом. Місце, де дівчата з голими ногами годували паркових комарів, гризли сємки, а хлопці накривали поляни. А ще ті лавочки були фантомами – як тільки бійка біля клубу, то вони зникали (як і штахети біля сільради). Але то зовсім інша історія.

Тільки ввечері всі дівчата були начепурені, нафарбовані й з локонами, що й не скажеш що вдень сапали город, гребли сіно, збирали чорницю й пасли корів.
Деякі кутки села були в такій багнюці, шо ні для кого не було в диковинку перезувати галоші (в ліпшому випадку) та чоботи за клубом на лабутени Слава богу, я жила на вулиці з асфальтом, вона собствєнно одна на все село. Так шо «я не з такої сім’ї, я з багатої».

Сходки «село на село», «смт на село» – то здавна заведена традиція. Якшо не було чужих, то приходилось битись зі своїми: відпрацювання ударів та бійцівських навиків. А ще наших хлопців бісило, що дівки обирають хлопців зі сусіднього смт Короче, за класикою жанра, всі війни із-за дівчат.

Закулісся діскатєки – це хлопці обсцикають клуб зліва, а дівчата з правої сторони. Пардон за інтимні подробиці, але от такий був поділ, бо ж «мужчина з Марсу, жінка з Венери». Головне, шо такий паритет не дав клубу завалитись в якусь одну сторону.
А ви були на сільській дискотеці? Пам’ятаєте хіти, які крутив ді-джей?

Шукайте деталі в групі Facebook