«Їдеш за останні гроші в один бік і не знаєш, що тебе чекає далі». Сповідь заробітчанки
Її розповідь – сповідь заробітчанки. Цей випадок — не єдиний. За даними Держстатистики на заробітках1 млн 303 тис. українців.
Її звати Олена, 29 років, незаміжня. В Україні здобула професію бухгалтера, але на роботу за фахом так і не змогла влаштуватися. Скрізь був потрібен стаж.
Шукала різних робіт, найчастіше — в сфері торгівлі. Працювала у трьох крамницях Вінниці. Все щось не вдавалося. Кошти витрачала на помешкання, їжу, а на себе завжди бракувало.
Знайома Олени почала займатися працевлаштуванням українців на роботу за кордон — Ізраїль, Німеччина та Польща.
Польща недалеко, послуги коштували недорого. Олена вирішила спробувати. Перша поїздка на заробітки сталася два роки тому.
Це мав бути завод під Варшавою. Працювати у морозильній кімнаті, жити у бараках. Це не лякало Олену, бо дуже хотіла заробити грошей.
Приїхавши туди, виявилося, що місця там для неї немає. Кошти пішли на документи, дорогу. Що робити, не знала. Їй запропонували їхати у другий кінець Польщі, ніби там мають прийняти.
У жінки не було польської сім-карти, з родиною не могла контактувати. Усе вирішила сама та поїхала.
На одному з вокзалів набрала маму через Viber (знайшла безкоштовний вайфай) і розповіла, що їде на інший завод. Страх був в усіх.
«Приїхала на вокзал у Варшаві. Там зустріла чоловіка та жінку. Вони приїхали з України на останні гроші. Їх мали зустріти, але обдурили, — розповідає жінка. — У них грошей назад не було. Що з ними тепер, не знаю. Ми попрощалися на вокзалі».
Після цього в Олени з’явився ще дужчий страх. Хвилювалася, але ризикувала. Приїхала на місце — стало спокійніше.
Влаштували, є житло, робота. Працювати доведеться на заводі. Нарізання салатів, збирання ленчів.
Спершу жили на квартирі, було менше людей, потім із квартир зробили гуртожитки. Заробітчани усе роблять по черзі: варять їсти, миються.
«Сказати, що робота легка не можна, але до всього звикаєш. Хочеться заробити, терпиш, економиш, — ділиться заробітчанка. — Щодня підйом о п’ятій ранку. Повертаєшся без сил. На тижні один вихідний».
Олена каже, що цього дня відсипається. Виходить рідко, і це лише за харчами.
На заводі усі в спецодягу. Все тіло закрите, волосся має бути зібране, голова покрита й обов’язково рукавички. З їжею все ж працюють.
Перерви маленькі, по 20 хвилин. Здебільшого робочий день складається 12 годин і двох перерв. Увесь час на ногах. Перша 20-хвилинна перерва безкоштовна, за другу треба заплатити.
Трапляються різні випадки, адже графік нелегкий і не всі витримують. Одній жінці стало зле під час роботи. У неї прихопило серце.
«Її вивели під руки на вулицю, за межі території заводу. Там і залишили, — каже Олена. — Хоча ми оформлені офіційно, роботодавець проблем не хоче.
Цей випадок — не єдиний. Ще в однієї жінки, чи то тиск підскочив, чи ще щось. Пішла носом кров. На вулиці зима. Її також вивели. Вона 40 хвилин чекала машину, щоб її забрали до місця проживання».
Здебільшого поляки до заробітчан на заводі Олени ставляться добре, але не терплять, коли з ними сперечаються. Також не тримають ледачих. Заробітчанка розповідає, що українці дуже дружні.
«Ми як справжня команда. Один за одним горою, — каже вона. — Знайшла багато подруг. Дехто з них знайшов своє кохання».
Вінничанка розповіла, що одна її колега з України, жінка років 40, вийшла заміж за поляка. Інша пара молодих українців познайомилася на заробітках і тепер живуть разом.
«Українці, котрі возять нас на роботу, вирішують питання з житлом, — каже Олена. — Уже кілька років живуть у Польщі, перевезли свої родини.
Діти тут навчаються. Жити тут простіше, спокійніше, але дорого. Медицина, до прикладу, в рази дорожча.
Наша співрозмовниця уже тричі їздила на заробітки. Запитали, чи поїде ще. «Поїду, вже звикла, я що вдома робити? Залишатися там не хочу, — продовжує Олена. — Поки матиму здоров’я, буду пробувати».
Точної інформації про те, скільки ж українців їздить працювати за кордон, немає.
За даними Державної служби статистики, за 2015-2017 рр. на заробітках побували 1 млн 303 тис. українців.
«За експертними оцінками, на постійній основі за кордоном працює 3,2 млн громадян України, а в окремі періоди — від 7-9 млн осіб, — пише Бі-бі-сі. — За підрахунками Національного банку України, торік трудові міґранти переказали до України 12 млрд USD.
Це — понад 8 % валового внутрішнього продукту країни.
Цього року через карантинні обмеження та закритість кордонів очікують меншу, та все одно значну суму — близько 10 млрд USD.
Шукайте деталі в групі Facebook
