Незвичайна заробітчанська історія, або Добре серце італійської синьйори

Десять років Марія — із Теребовлі жила в Італії, в домі Марії Джованни Лейті, працюючи баданте (доглядальницею).

“У молодості синьйора, на яку я працювала, була дуже багата, — пригадує Марія Васильків. — Але не вміла розпоряджатися грішми, тож на старості вже не мала багато коштів.

Її чоловік помер, дітей вона не мала, була дуже самотня.

До мене вона ставилася не як до прислуги, а як до товаришки. Синьйора Марія була дуже доброю, вихованою, делікатною.

Якось в один літній ранок я зварила на сніданок каву. Ми сиділи й розмовляли про наших “маріто” (італійською — “чоловіків”).

І синьйора Марія каже: “Я бачу, як ти сумуєш за чоловіком. Мій коханий помер, я теж дуже за ним сумую. А ти ще маєш нагоду побачити свого чоловіка. Їдь у відпустку, провідай його!”

Я знайшла українку, яка замінила мене на цей період, і поїхала додому. І відтоді щороку в серпні я їздила у Теребовлю на 1,5 — 2 місяці. І робота в Італії вже не була такою важкою, бо я знала, що незабаром поїду додому й неодмінно побачу рідних…”

У 2016 році Марія Джованна Лейті пішла жити в будинок для літніх людей, бо вже не мала коштів на утримання будинку і зарплату доглядальниці. А Марія Васильків повернулася в Україну.

Жінки втратили контакт. Та українка досі з приємністю згадує про людяність своєї роботодавиці.

Шукайте деталі в групі Facebook