В центрі епідемії: як переживають коронакризу українці в Італії
Життя Італії з початком карантину суттєво змінилося.
Жорсткі обмеження по всій країні діють вже понад два тижні, тоді ж закрилося чимало закладів обслуговування, від кав’ярень до перукарень. А від середи 25 березня припинили роботу більшість підприємств.
Із запровадженням таких надзвичайних заходів економіка Італії опинилася під загрозою. Втім, хоча зараз усі перебувають у непевній ситуації, не всі постраждають однаково. І однією з важливих груп ризику є українські мігранти в Італії, значна частина з яких працювала саме у сфері обслуговування.
Слід зауважити, що на роботу з України до Італії їдуть переважно жінки.
Серед 234 тисяч українських мігрантів, які на кінець 2018 року мали дозвіл на проживання в Італії (234 тис.), 80% — жінки. При цьому кожна четверта (27%) з них — старша за 60 років (дані Євростату). І це — лише офіційні дані, що не враховують тих українських мігрантів та мігранток, хто проживає без врегульованого статусу.
Українки, що приїжджають у цю європейську країну в пошуках роботи, найчастіше працюють домашніми робітницями: доглядають за літніми людьми та дітьми, ведуть домашнє господарство та прибирають.
Яка ситуація українок, які працюють в Італії? Що у них з роботою? Чи наражають вони себе на додаткові ризики захворіти та чи думають повертатися? Аналітикині CEDOS поспілкувалися з мігрантками та експертами, зібрали інформацію та діляться результатами із читачами “Європейської правди”.
(імена частини героїнь змінено для їхнього захисту).
Без роботи і житла
Вже 17 років Катерина живе у Бергамо, у Ломбардії. У цьому регіоні, який постраждав від спалаху вірусу найбільше, проживає п’ята частина всіх зареєстрованих мігранток з України – близько 42 тисяч.
Довгий час Катерина працювала нянею в одній сім’ї, проте діти виросли, і от вже рік жінка стоїть на біржі праці в надії отримати кращу роботу. Оскільки жити з невеликих виплат по безробіттю складно, Катерина знайшла підробіток прибиральницею – працювала “вчорну”. Але вже 10 днів вона на карантині, а отже, і без грошей: як і інших жінок, які виконували домашню працю погодинно, її попросили “поки що не приходити”.
Через вимушену перерву жінки ризикують втратити можливість платити за оренду житла.
А оренда — це чималі кошти.
За словами Ольги, що переїхала до Італії 20 років тому, у столичному Римі українські “баданте”, тобто ті, хто доглядають за літніми людьми, в середньому отримують “на руки” 800-900 євро. З них близько половини доведеться віддати за оренду кімнати у передмісті. Тому без роботи навіть ті заробітчанки, що вже накопичили резервні кошти, можуть прожити у кращому разі декілька місяців.
З іншого боку, виселити людину з орендованого житла в Італії можна лише за рішенням суду: там власник житла повинен довести, що не отримував платні протягом трьох місяців. А зараз виселити орендарів зовсім неможливо – суди також зачинилися на карантин.
В іншій ситуації опинилися “баданте”, що працюють і живуть разом із сім’єю. Для них втрата роботи автоматично означає втрату житла.
“Моя мама – доглядальниця. Зараз її роботодавці самі сидять вдома, вони вирішили, що їм більше не потрібна моя мама, і її звільнили, – розповідає Софія з Мілана. – Добре, що в неї є я, тому вона не поїхала додому”.
Програм, які б могли забезпечити людей, що опинилися у такій ситуацій, соціальним житлом, в Італії немає. Відтак вони змушені вирішувати свої проблеми самотужки, звертаючись за допомогою до родичів та інших жінок, що приїхали на заробітки до країни.
Софія працює в організації, яка надає психологічну допомогу жінкам-мігранткам, і каже, що ситуація, у якій опинилися “домашні” працівниці, є близькою до критичної.
“Нелегальні” поїздки містом
23 березня почав діяти урядовий декрет “Cura Italia”, спрямований на обмеження трудової активності населення на час пандемії та надання економічної підтримки зайнятим у тих секторах праці, діяльність яких призупиняється.
Домашніх працівників декрет відносить до професій, що мають важливе значення для країни, на рівні з лікарями, працівниками сільського господарства, хімічної та фармацевтичної галузей тощо. Відтак для них “Cura Italia” не передбачає жодних виплат – адже ці категорії можуть продовжувати працювати. Що, як ми бачимо, не завжди відповідає реальності.
Правозахисниці переконані: домашніх працівниць не взяли до уваги, адже їхні права нема кому відстояти. В секторі зайняті переважно мігрантки, та й велика частина з них працюють нелегально, без документів.
Останні – особливо вразливі, адже не можуть розраховувати ні на платежі у разі звільнення, ні на виплати із безробіття. Домашня робота погано регулюється, тому жінки, які працюють у італійських сім’ях без оформлення, часто повністю залежать від доброї волі своїх роботодавців.
Є й інші проблеми.
“Сura Italia” дозволяє домашнім працівницям виконувати свою роботу – тож в теорії вони можуть безперешкодно пересуватися містом, щоби добратися до роботи. Втім, на практиці з цим не так просто, каже український юрист у Неаполі Ігор Дорош.
“Зараз для пересування кожен має заповнювати та мати з собою спеціальний документ, який посвідчує мету поїздки. Особи, які працюють без оформлення, не зможуть мотивувати свій вихід на вулицю, оскільки їхні трудові відносини не є зафіксованими”, – говорить Дорош.
Що ж до офіційно працевлаштованих заробітчанок, то серед них, на думку Олени Тихонової – національної директорки профспілок з питань українців в Італії Sindacato UGL, “Сura Italia” найбільше вдарить по погодинних робітницях.
“Ми сподівалися, що в цей декрет внесуть хоча б тих домашніх робітниць, які виконують роботу по годинах – дозволять залишитися вдома і отримувати компенсацію. Адже ця група ризикує найбільше, – говорить Тихонова. – Є жінки, які з восьмої ранку до вечора відвідують від трьох до шести сімей. Ці люди зобов’язані їздити в транспорті і ризикувати життям. Держава їм, по суті, сказала: ходіть і працюйте!”
Українські “баданте” зазвичай доглядають за італійцями похилого віку, які є групою ризику під час нинішньої епідемії.
А тому у групі “Українці в Італії (об’єднуємось в єдину групу!)” часом можна побачити і такі повідомлення:
“Що робити, якщо людина, за якою я доглядала, померла через коронавірус? Скільки часу я можу залишатися в родині?”
Із захистом прав мігрантів тут також “не дуже”. Схвалений у лютому закон, який на два місяці накладає мораторій на звільнення, на сферу домашньої праці не поширюється. Втім, якщо людина працювала офіційно, то звільнення – це не найгірший варіант: роботодавець повинен виплатити невикористані відпускні, так звані “ліквідаційні”, а також “тринадцяту зарплату”. “На ці гроші жінка хоча б зможе зняти житло, харчуватися та шукати нову роботу в середньому десь три місяці”, – говорить Олена Тихонова. Окрім того, можна розраховувати і на виплати із безробіття.
Ставши на облік безробітних, в Італії також можна розраховувати на безкоштовне медичне обслуговування.
Тим більше, що в Італії, де у розпалі епідемія, захворіти може буквально кожен.
Медицина для мігрантів
Українські мігрантки, що мають дозвіл на постійне проживання, мають однакові з громадянами Італії права на доступ до медичних послуг. Але чи знають українки, куди звертатися? Чи мали вони такий досвід до епідемії?
Дослідження показують, що порівняно з тими ж українцями в Польщі, які переважно їдуть на короткострокові чи сезонні роботи, в Італію їдуть на довші терміни, а тому тамтешні мігранти мали би мати більше досвіду звернення до медзакладів.
Втім, це не завжди так.
Приміром, Марина з Рима, з якою ми спілкувалися, ніколи не зверталась до державної медицини в Італії, ходила лише до приватних лікарів: там і пояснять краще, і кількамісячних черг до спеціалістів немає. Візит до приватного лікаря можуть дозволити собі далеко не всі мігрантки. Марина, наприклад, зверталася до лікарів лише за крайньої потреби, кожен візит коштував від 50 до 100 євро.
Чи зможуть такі жінки, як Марина, взяти лікарняний?
Дехто з наших співрозмовниць казав, що беруть лікарняні, в офіційно зайнятих є право на місяць оплачуваного лікарняного на рік. Проте жінки все одно часто працюють хворими. Особливо якщо мешкають у житлі роботодавця.
Закон — на їхньому боці, але мігрантки не завжди готові захищати свої права.
А от мігранткам, що працюють не офіційно, лікарняний не світить — як і повноцінний доступ до державної медицини.
І хоча у разі коронавірусної хвороби вони матимуть право на безоплатне лікування та догляд, у Facebook-групі жінки пишуть, що зайвий раз звертатися до лікарів може бути ризикованим. Уряд запевняє, що лікарі не мають права повідомляти міграційним органам про правовий статус своїх пацієнтів, але не всі мігрантки впевнені, що це правда.
“Ми потрібні один одному”
На питання, чому українки не поспішають повертатися додому, Ірина з передмістя Рима відповідає, що зараз “краще рішення — не приймати ніякого рішення”. Вона, як і інші українки з неврегульованим статусом, не покидає територію Італії.
Ті, хто працюють легально, не виїжджають ще й через острах інфікувати близьких. У останні тижні спільнота українців в Італії активно поширювала заклик: “Не їдьте в Україну — не везіть туди коронавірус”. До того ж у разі інфікування жінки більше покладаються на хоч і перевантажену, але якісну італійську медицину, аніж на українську (і, напевно, мають для цього підстави — приміром, Швеція навіть вивозить дипломатів з України через погану медицину).
Заробітчанки сподіваються, що міграційна амністія (Sanatoria Immigrati), про яку багато говорили торік, таки відбудеться, а криза — завершиться. “Ми потрібні їм так само, як і вони потрібні нам”, — кажуть наші співрозмовниці.
Міграційна амністія — державна програма, що має на меті “узаконення” мігрантів, які працюють в Італії, не маючи дозволу на проживання та роботу. Вона дає надходження до бюджету, адже уряд зобов’язує роботодавців сплачувати збір за кожен дозвіл на проживання. У 2012 році, коли була проведена остання хвиля такої “амністії”, вартість легалізації становила понад 1000 євро на людину (на практиці ці кошти часто платять самі мігранти, а не роботодавці).
Уже зараз в Італії говорять про можливу кризу в сфері сільського господарства, що залежна від роботи сезонних мігрантів. За оцінками незалежного дослідницького центру ISMU, кількість неврегульованих мігрантів в Італії на початок 2019 року становила 600 тисяч, тобто 1% від загальної кількості населення Італії та 10% від числа іноземців.
Однак певності у тому, що це станеться, немає.
Прогнози Міжнародної організації праці невтішні: через економічні наслідки COVID-19 по всьому світу кількість безробітних зросте від 5 до 25 млн млн людей (хоча із розвитком пандемії ці оцінки можуть бути вже неактуальними). Для порівняння, внаслідок фінансової кризи 2008 року 22 млн працівників втратили роботу.
Ситуація в Італії однозначно вплине на зайнятість українських мігранток в Італії, але яким чином — поки що говорити зарано.
Шукайте деталі в групі Facebook
