Лист з окупованого Донбасу: “Мамо, Україна повернулася? – Ще ні, але точно — вже в дорозі…”

Ринки – найбільш живе місце в Луганську. Тут можна дізнатися, чим засмучені, а з чого щиро раді місцеві жителі. Але головна тема розмов – «республіканська» астронавтика. Першими в космос полетіли ціни.

Кілька місяців тому мені довелося повернутися до Луганська. Так склалися сімейні обставини. Виходити з дому я довгий час не наважувалася

. Не тому що страшно, скоріше – гидливо. Своїх поглядів міняти не збираюся – я громадянка України, і комфортним місто стане для мене тоді, коли сюди повернеться українська влада. Законна.

Покупки, походи по магазинах не радують, як колись. Але від них нікуди не дітися. Мимоволі підслуховуєш чужі розмови, чуєш обривки фраз. Ось недавній діалог:
– Кефір, знежирений… 21 гривня…
– З глузду з’їхати!
– Намахали всіх з цим доларом… думають, люди дурні!
І людина обриває репліку на півслові, озирається на всі боки.

Вела дитину в садок. Підслухала розмову двох дам. Одна скаржилася іншій, що молоко і молочні продукти дорожчають. А, між тим, цей продукт один з найдешевших у «ЛНР». Трохи більше став асортимент – з’явився дитячий сирок «Тьома» російського виробництва. Вартує більше 23 гривень. Схожий на українській території я купувала приблизно за 8 гривень.

І, якщо на ринку з «натяжкою», але життя повільно кипить, то торгові центри – мертве царство. Правила поведінки – як у мавзолеї. Днями забігла туди перед закриттям. Приглушене світло, неспішні продавщиці, що говорять напівпошепки – ніби в будинку небіжчик. В якійсь мірі так воно і є… До речі, асортимент на полицях такий, ніби небіжчика вже добре пом’янули.

У центрі обстановка не набагато веселіша. Думали якось сім’єю прогулятися в «Луганськ-сіті» – все-таки минуло багато часу, в Луганську як би «життя налагоджується» (принаймні, на думку адептів «русскава міра») і «не стріляють». Так от, супермаркет «Мандарин» зараз – це така невелика продуктова крамниця розміром з кімнату. Верхні поверхи торгового центру закриті. Не працює жоден магазин.

Цікавий момент був і на пошті. От уже точно з розряду «умом Россию не понять…» Є каса в гривнях, а є каса для оплати в рублях. Касир один. Черга одна. З гривнями підходять до одній касі, з рублями – до іншої. Касир у свою чергу теж встає і переходить від каси до каси! Переді мною дівчина в гривнях, далі – жінка в рублях. Касир пересіла. Потім підійшла черга іншої. Касир знову пересіла. Далі бабуля в рублях – касир пересіла і т.д.

Але повернемося до продуктів. Блокада, кажете? Фури розвертають? Ні. Товари з Україною раніше завозять в «ЛНР». Особисто я рада цьому: хоч якісь приємні дрібниці з минулого життя можна знайти в магазині.

До речі, завдяки блокаді жителі «ЛНР» нарешті оцінили якість українських товарів. Знайома, мешканка Стаханова, скаржиться, що російський «Лотос» (найдоступніший для неї тепер пральний порошок) жахливої якості, і швидше нагадує луг, ніж пральний порошок. Але звичну «Галу» вона собі дозволити вже не може, а «Тайд» і «Аріель» – з радістю прийме в якості подарунка на День народження: навколо без перебільшення – злидні.

І у всій цій безвиході люди часом не помічають небезпеку, повторюючи, як мантру: «ну, хоч не стріляють!».

Але у всій цій, здавалося б, безвиході є речі, які піднімають настрій і дарують надію, що кошмарне сновидіння закінчиться. Наприклад, на тому ж ринку проходила повз прилавка з дитячим одягом. На видному місці – дівчача українська національна (!) трійка: спідничка, жилет і вишиванка. Трохи далі дідусь розклав старі книги, прямо на асфальті. На самому видному місці – «Історія України-Руси» Грушевського.

А ще в Луганську перестали зафарбовувати українську символіку. Побачивши одне з таких мистецтв, моя дочка запитала: «Мамо, а що, Україна повернулася?».

Ще ні, але точно – вже в дорозі…

Євгенія Валентинова, педагог, місто Луганськ

Джерело – http://www.radiosvoboda.org/content/article/27106620.html

Шукайте деталі в групі Facebook

Поширити